У 70-ті роки відбулися структурні зміни в економіці США. Було проведено ма­сову "чистку" неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств ліквідовано. Наприклад, тільки в текстильній про­мисловості було закрито більше 200 підприємств. Водночас з´яви­лись нові наукомісткі галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. Поширення сучасних інноваційних технологій становить вагому частину доходу США. Америка постійно має позитивне сальдо платіжного балансу в 7—8 млрд. дол. за балан­сом передачі технологій.

Великих змін у нових умовах постіндустріальної епохи за­знали і "внутрішні" взаємовідносини, насамперед розподіл по­вноважень між місцевими і федеральними органами влади. У 70-ті роки активно втілювалась у життя концепція нового фе­дералізму, яка передбачала перенесення центру ваги у прий­нятті громадських рішень на місцеві органи влади й активний розвиток самоврядування на місцях.

Було модифіковано систему регулювання економіки централь­ними органами. Кейнсіанські рецепти фіскальної політики боротьби з безробіттям та інфляцією в нових умовах перестали ефективно працювати. Почали зростати дефіцит і державний борг. Крім того, в умовах відкритого інформаційного суспільства з вільним рухом товарів і капіталів у світовій економіці заходи державного впливу і значний податковий тягар на національ­них виробників стали призводити до збільшення вивозу капі­талів із країни.

Наприкінці 70-х років у США змінився підхід до регулювання господарської кон´юнктури. Нова економічна політика, яку став проводити президент Р. Рейган, отримала назву "рейганоміка".

У період президентства Р. Рейгана (1980—1988) економіка країни була охоплена кризою. Протягом 1982 р. в США не дія­ло 30 % виробничих потужностей у переробній промисловості. Погіршилося становище майже у всіх галузях. Безробіття ста­новило більше 10 % працездатних. У цих умовах економічна політика Рейгана ґрунтувалась на рецептах неоконсерваторів і протягом 80—90-х років застосовувалась у всіх розвинутих краї­нах Заходу. Основними її складовими були: скорочення со­ціальних програм і всіх видів податків; боротьба з інфляцією методами жорсткої кредитно-грошової політики; дерегулювання підприємницької діяльності. Уряд відпустив ставки про­цента у вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно.

Зростання ставки процента на початку 80-х років до 20 % вплинуло на решту світу. По-перше, до Сполучених Штатів спря­мовувався потік капіталу з розвинутих країн, у результаті чого американці, використовуючи нагромадження, провели санацію своєї економіки. По-друге, зростання ставок процента, різке галь­мування інфляції і переорієнтація світових потоків капіталу в США стали початком розгортання світової боргової кризи країн, що розвиваються.

Іншим кроком економічної політики Рейгана стало скоро­чення податків. 1981 р. відповідно до Закону про оподатку­вання відбулося зниження прибуткового податку на 23 %, ско­рочення максимальної податкової ставки на доходи від капіта­лу з 70 до 50 %. Проте цей закон не вирішив проблеми малоза­безпечених сімей. Тому в 1986 р. було ухвалено новий закон про прибутковий податок, який передбачав скорочення прибуткових податків на громадян з 50 до 28 %, податків на прибуток з корпорацій — з 46 до 34 %, що стимулювало інвестиційну діяльність. Закон звільнив 6 млн. громадян з низькими дохода­ми від сплати федеральних податків. Було встановлено систему, за якої особи з однаковими доходами платили б приблизно одна­кові податки. Проте новий закон підривав принцип прогресив­ного оподаткування, згідно з яким особи з високими доходами сплачували більший відсоток, ніж особи з низьким доходом. Вста­новлювались тільки дві ставки: 15 % — оподаткуванню підля­гали доходи нижче 29 750 дол. на рік на сім´ю і 28 % — доходи, які перевищували цей рівень. Було знято обмеження на ве­дення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли ще з 30-х років і суттєво обмежували конкуренцію на фінансовому ринку. Всі ці заходи сприяли економічному зрос­танню США: у 1986 р. на частку країни припадало близько 34 % промислового виробництва розвинутих капіталістичних країн і 20 % їх зовнішньоторговельного обігу (у 1970 р. 32 і 18 % відпо­відно). Після уповільнення зростання на початку 90-х років аме­риканська економіка продовжила свій рух вперед.

Подолати дефіцит державного бюджету в 290 млрд. дол. уда­лося завдяки реалізації плану стабілізації економіки президен­та Б. Клінтона (1992). Він включав три програми:

—стимулювання економіки шляхом збільшення кількості робочих місць (на її реалізацію виділено 30 млрд. дол.);

—інвестування економіки; пропонувала пільгове фінансу­вання для приватних інвесторів і цільові капіталовкладення (140 млрд. дол.);

—скорочення бюджетного дефіциту (за рахунок скорочення урядових витрат і збільшення податків).

Для додаткового залучення капіталів у виробничу сферу по­ряд з податковою реформою різко підвищувались у випадку необ­хідності облікові ставки на банківський кредит. Це позначилось на русі капіталів у міжнародному масштабі, стимулювало інтен­сивний приплив у американську економіку капіталів інших країн світу, що дало США змогу фінансувати модернізацію своєї економіки значною мірою за "чужий рахунок". У 90-ті роки США пережили період сталого економічного зро­стання. Темпи зростання економіки країни становили 2,9 % , тоді як у Німеччині — 2, Великобританії — 1,9, Франції — 1,5, Японії — 0,8 %. У результаті економічного зростання вперше з 1951 р. федеральний бюджет став профіцитним (у 1998 фінан­совому році профіцит становив 70 млрд. дол., у 2000 — 237 млрд. дол.). У цей період різко підвищились темпи зростання продук­тивності праці, збільшились реальні доходи всіх станів суспіль­ства, знизились темпи інфляції. США випереджали всі інші краї­ни за обсягом виробництва та експорту наукомісткої продукції й послуг. У 2000 р. загальний обсяг витрат на НДДКР у США перевищив 264 млрд. дол. і досяг 2,7 % ВВП. Це майже полови­на загальних витрат на НДДКР у всіх розвинутих країнах світу.

Таким чином, неоконсервативна стратегія, основи якої підтри­мує і нинішній президент Дж. Буш-молодший, у цілому сприяла здійсненню структурної перебудови і технічного переоснащення економіки США переважно за допомогою зарубіжних капіталь­них вкладень, зниження процентних ставок.