Електронна бібліотекапідручники


Економічна історія

Нова економічна політика


Поява нової моделі господарювання зу­мовлена низкою об´єктивних причин:

перехід до мирного будівництва, що вимагав зміни акцентів у економіці; кризовий стан економіки, що мав тенденцію до свого посилення і стимулював відхід від воєнно-комуністичної докт­рини; невдоволення селянства продрозкладкою (слід врахувати, що 77 % особового складу Червоної армії цього періоду стано­вили селяни); несприятливий для комуністів стан світового ре­волюційного руху, що змушував більшовицький режим дотри­муватися гнучкішої лінії щодо селянства.

Протягом 1921 —1922 pp. формувалася непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізувалась на прак­тиці. В основу її покладена концепція шляху до соціалізму че­рез державний капіталізм. Складовою моделі в економіці була адміністративно-ринкова система господарювання. Принципові її характеристики такі: державна монополія (мінімальний зв´я­зок зі світовою економікою) у зовнішній торгівлі, державна власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозрахунок у промисловості, що діяв у обмеженому вигляді лише на рівні трестів (об´єднань підпри­ємств), які перебували у власності держави; нееквівалентний обмін із селом на основі продподатку; гальмування розвитку великого індивідуального господарства на селі.

Відповідно до рішень X з´їзду РКП(б) продподаток визначав­ся як відсоткове або часткове відрахування продуктів з ураху­ванням кількості їдоків, наявності худоби і обсягу отриманого врожаю. Розмір податку встановлювався до сівби і мав суворо диференційований характер: для бідних селян він знижувався. Надлишки продукції дозволялось реалізовувати в рамках пря­мого обміну на промислові товари. Проте обмін практично зразу ж переріс у торгівлю, що викликало необхідність визнання то­варно-грошових відносин і торгівлі як форми їх реалізації.

З переходом до непу повсюди почала відроджуватися коопе­рація. Уряд вбачав у ній оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливий елемент змички міста та села. Протягом короткого часу сільськогосподарська кооперація зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції: в Україні, наприклад, до 37 % планової заготівлі зер­на і майже 50 % технічних культур. У 1924 р. кооперативні організації забезпечували до 96 % потреб промисловості у сиро­вині. До кінця відбудовчого періоду в Україні всіма видами ко­операції було охоплено більшу частину сільського населення рес­публіки. Натуральний податок замінили грошовим, дозволили найом і оренду землі.

Неп зумовив суттєві зміни в промисловості. Залишаючи у своїх руках "командні висоти", землю і вирішальні галузі госпо­дарства (велика промисловість, банки, транспорт, зовнішня тор­гівля), держава перейшла до нових форм господарських відно­син — оренди. В оренду організаціям (кооперативам, артілям та ін.), а також приватним особам здавались дрібні та середні підприємства, які виробляли в основному споживчі товари. Орен­додавцями виступали ВРНГ та її місцеві органи (районні та гу­бернські). В Україні 1921 р. в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Орендна плата збільшила матеріально-фінансові ресурси держави. Проте з 1924—1925 pp. здача державних підприємств в оренду почала скорочуватись і була призупинена у 1928 р.

Розпочатий процес роздержавлення та запровадження госпроз­рахунку вимагав більш гнучкої форми управління. Тому замість надцентралізованих главків, що гальмували неп, запроваджено трести, які стали основними ланками управління державною про­мисловістю. Перші трести в Україні було організовано восени 1921 р. ("Тютюнтрест", "Маслотрест", "Цукротрест", "Південьсталь" та ін.) Всього в республіці було створено 21 республіканський і 54 губернських трести, які об´єднували 304 підприємства і мали широку господарську самостійність. Проте госпрозрахунок фактич­но не поширювався на підприємства, що входили до трестів, а це гальмувало розвиток ринкових відносин.

Пізніше виникла нова форма організації виробництва — синдикати, які виконували функції торговельно-розподільчого апа­рату трестів з реалізації продукції і постачання підприємств сиро­виною. Поступово синдикати з торгових трансформувались у регу­лювальні, а почасти в управлінські організації, замінивши главкізм.

ВРНГ України керувала тепер не масою підприємств, а регулюва­ла і планувала господарську діяльність трестів і синдикатів. Для забезпечення взаємодії планових і ринкових начал у квітні 1921 р. створено Держплан СРСР (через 8 місяців — Держплан Украї­ни), на місцях — відомчі й територіальні планові комісії. Виходи­ли з того, що ринок необхідно організовувати і науково передбача­ти, тобто шляхом планування впливати на нього.

Важливою формою залучення іноземного капіталу для відбу­дови народного господарства країни у першій половині 20-х років стали концесії. Держава надавала підприємства або територію для розробки її природних ресурсів і здійснювала контроль за їх використанням, не втручаючись у господарські й адміністративні справи. Концесії обкладались тими ж податками, що й державні підприємства. Сплата здійснювалась частиною отриманого при­бутку (у вигляді виробленої продукції), іншу її частину могли реалізувати за кордоном.

Відродження товарно-грошових відносин зумовило необ­хідність відновлення грошової системи. У жовтні 1921 р. за­сновано Держбанк РСФРР. В Україні діяли банки як загальносо­юзного, так і республіканського значення, відновили роботу фінан­сово-кредитні установи місцевого значення (комунальні банки, кредитні товариства та ін.), яких у 1925—1926 pp. уже налічува­лося 250. Розпочали роботу біржі (перша Харківська — лютий 1922 p.). У 1924—1925 pp. в Україні їх було 15 із загальним річним обігом більше 1 млрд рублів. Поряд з товарними біржа­ми в Україні в усіх великих губернських містах і більшості по­вітових функціонували біржі праці, які регулювали ринок робо­чої сили, забезпечували зайнятість, надавали матеріальну і гро­шову допомогу безробітним. У 1924 р. створено Наркомат внут­рішньої торгівлі СРСР (відповідно й України).

Протягом 1922—1924 pp. було проведено грошову рефор­му — вводилася тверда конвертована грошова одиниця (черві­нець). У листопаді 1922 р. створено Держбанк СРСР, що випус­тив банківські білети (червінці), які забезпечувались в розмірі 25 % золотом та іноземною валютою, а частково — дефіцитни­ми товарами, короткостроковими векселями та іншими зобов´я­заннями. Золотий вміст червінця (7,74234 г чистого золота) відпо­відав 10 рублям 1913 р. Червінець став витісняти радзнаки.

Створення грошової системи поряд з податковою реформою сприяло бездефіцитності державного бюджету. Відповідно до податкової реформи з кінця 1923 р. промислові підприємства відраховували до державного бюджету 70 % усіх прибутків (сільгоспподаток становив близько 5 %), що забезпечило у 1923— 1924 pp. збалансованість державного бюджету. Було скасовано трудову повинність, вводилась відрядна оплата праці (1922 p.). Прибутковий податок складався з основного і прогресивного. Ос­новний сплачували всі громадяни, крім чорноробів, поденників, державних пенсіонерів, а також робітників і службовців із що­місячною заробітною платою менше 75 руб. Прогресивний спла­чували ті, хто отримував додатковий прибуток. До того ж діяли ще й непрямі податки: на сіль, на сірники та ін.

Відбулися значні зміни в аграрній політиці. Натуральний податок замінено грошовим (у 1923 р. введено єдиний податок, який вилучався у змішаній формі на вибір селянина, з 1924 р. — тільки грошовий: бідняки сплачували 1,2 % своїх доходів, се­редняки — 3,5 і куркулі — 5,6 %). Земельним кодексом 1922 р. дозволено наймання батраків і оренду землі, скасовано на десять років величину земельних меж. У 20-ті роки виникли перші колгоспи (колективні господарства) — кооперативні господар­ства добровільно об´єднувалися для спільного ведення великого сільськогосподарського виробництва на основі суспільних засобів виробництва і колективної праці. У 1925 р. в Радянському Со­юзі їх налічувалось уже 22 тис. Вони характеризувалися більшою механізацією праці й товарністю.

Таким чином, основні заходи нової економічної політики — побудова відносин між містом і селом на економічній основі, розвиток промисловості на нових організаційних принципах і на базі електрифікації, кооперування населення, часткове запро­вадження госпрозрахункових відносин, допуск приватного капі­талу в економіку, налагодження державного регулювання, пла­нування й управління економікою — у сукупності дали змогу до 1925 р. досягти основних довоєнних показників економічно­го розвитку. Однак період непу не характеризувався гармоній­ним безкризовим розвитком. Навпаки — дестабілізуючі проце­си розхитували економіку майже кожний рік: фінансова криза 1922 p., криза збуту 1923 p., товарний голод 1924 p., зростання інфляції 1925 p. Проте взаємодія плановості та розвиток ринко­вих відносин забезпечували динамічну рівновагу в господарській системі. З одного боку, план виходив із потреб ринку і врахову­вав процеси, які відбувалися на ньому, з іншого — план організо­вував ринкові процеси, справляв на них активний вплив. Деста­білізація розпочалася з порушенням цієї взаємодії, зростанням з 1925 р. центристських тенденцій в економіці, тобто посилен­ням централізованого планування та управління економікою на шкоду ринковим відносинам.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія