пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Економічна історія

Політика "воєнного комунізму"


3 початком громадянської війни літом 1918 р. та іноземної інтервенції 2 вересня ЦВК оголосив Республіку єдиним військовим табором. Встановлювався командно-адміністратив­ний режим з метою зосередження в руках держави всіх наяв­них ресурсів і рятування решти господарських зв´язків. Почали здійснюватись надзвичайні заходи, що отримали пізніше назву політики "воєнного комунізму". Вона набула завершених обрисів до весни 1919 р.

Складові політики "воєнного комунізму" такі:

—введення (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо);

—націоналізація всіх підприємств;

—централізація розподілу сировини і готової продукції;

—заборона свободи торгівлі (листопад 1918 p.), згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу про­дуктів;

—мілітаризація народного господарства, встановлення дер­жавного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності;

—введення (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства.

"Воєнний комунізм" — це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини, і тому являв собою набір виму­шених тимчасових заходів, з іншого — його реалізація на прак­тиці стала спробою безпосереднього переходу до нового суспіль­ного ладу. Своєрідним стрижнем політики "воєнного кому­нізму" стала продрозкладка, згідно з якою кожна губернія мусила здати державі "лишки" зерна та інших продуктів. Спо­чатку розміри "лишків" визначалися реальними потребами сім´ї та фактичною наявністю у неї зерна, але незабаром головним критерієм стала потреба держави у хлібі.

Продрозкладка була одним з елементів встановлення продо­вольчої диктатури, що виявилася у запровадженні монополії на торгівлю, штучному утриманні твердих цін, створенні комітетів бідноти, формуванні продзагонів для примусової хлібозаготівлі (на початку липня 1919 р. тільки в Україні діяло 46 таких за­гонів, що налічували у своїх лавах 1500 осіб).

Ідея побудови безтоварного соціалізму шляхом заміни торгівлі планомірним, організованим у загальнодержавному масштабі розподілом продуктів закріплялась низкою декретів Раднаркому, прийнятих у 1920 р.: "Про безкоштовний відпуск населенню продовольчих продуктів" (4 грудня); "Про безкоштовний відпуск населенню предметів широкого вжитку" (17 грудня); "Про ска­сування плати за всякого роду паливо" (23 грудня).

Пропонувались різні проекти ліквідації грошей і заміни їх обліковими трудовими або енергетичними одиницями — "тре­дами", "енедами". Проте кризовий стан економіки свідчив про неефективність застосованих заходів.

В Україні, де до 65 % врожаю йшло на ринок (у Катерино­славській губернії — 50 %, Таврійській — 60, Херсонській — 65 % тощо), несхвально ставились до такої політики. Невдово­лення викликав і план колективізації села, проголошений 14 лю­того 1919 р. у Декреті ВЦВК "Про соціалістичне землекористу­вання і про заходи до соціалістичного землеробства". Курс на ліквідацію великих поміщицьких селянських господарств та на перехід від одноосібного господарювання до усуспільнення ви­робництва викликав невдоволення та протест селянських мас.

Різко посилилась централізація управління. З метою вияв­лення і максимального використання наявних ресурсів підпри­ємства позбавлялися самостійності. Вищим органом стала утво­рена ВЦВК 30 листопада 1918 р. Рада робітничої і селянської оборони, завданням якої було встановлення жорсткого режиму у всіх галузях народного господарства і тісна координація робо­ти відомств. Загальним центральним органом управління про­мисловістю залишалась Вища рада народного господарства (ВРНГ), структура якої набула яскраво вираженого військового характеру. Центральний апарат ВРНГ складався із загальних (функціональних) і виробничих відділів (металу, гірничого, тек­стильного і т. д.). Питання розподілу сировини, обліку і розподі­лу готової продукції, фінансування окремих галузей поклада­лись на виробничі відділи. Координація дій споріднених галу­зей промисловості покладалась на виробничі відділи ВРНГ. Го­ловні комітети або центри (всього 42 — Главнафта, Главсіль, Центромідь та ін.) зосередили оперативне керівництво підприємства­ми. Між главком і підприємством у деяких галузях стояла ще одна ланка — трест, що керував декількома невеликими підприєм­ствами, які не підлягали безпосередньо ВРНГ. Така система цен­тралізованого управління отримала назву главкізм.

Протягом громадянської війни, воєнної інтервенції та бло­кади країни з боку Антанти відбулось різке скорочення вироб­ництва, знизилась продуктивність праці, збільшилася зношеність устаткування тощо. Економіка країни перебувала у стані глибо­кої розрухи: було зруйновано 70 тис. км залізниць, половину рухомого складу, загальні матеріальні втрати від війни становили 39 млрд. золотих рублів, або чверть національного багатства. Украї­на, зокрема Донбас, на території якої велись воєнні дії, зазнала найбільших руйнувань.

Становище селянства також було тяжким. Занепад промис­ловості й відсутність вільного товарообороту позбавляли селян зацікавленості у розширенні свого виробництва.

Після закінчення громадянської війни наприкінці 1920 р. на перший план вийшло завдання відбудови народного госпо­дарства. Перехід до розвитку в мирних умовах вимагав також зміни методів управління економікою країни. Воєнізована сис­тема управління, бюрократизація апарату, незадоволення продрозкладкою викликали весною 1921 р. внутрішньополітичну кри­зу, яка виявлялась у повстаннях і страйках на підприємствах.

У березні 1921 р. X з´їзд РКП(б) у ході внутрішньополітичної боротьби прийняв рішення про заміну продрозкладки продоволь­чим податком (незабаром РНК УСРР видав декрет про норми і розмір податку — загальна сума податку становила 126 млн. пудів зерна замість 180 млн. пудів згідно з продрозкладкою). Це по­клало початок переходу до нової економічної політики (непу).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія