пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Економічна історія

Антикризова політика уряду Великобританії


Світова економічна криза (1929—1933)         дещо пізніше, ніж в ряді інших країн, але обрушилась і на Великобританію. І хоча спад економічної активності тут був меншим, ніж в інших країнах, удар економічної кризи був відчутним у всіх галузях господарського комплексу. Уже на початку 1930 р. в країні за­гострилась проблема реалізації, виникли труднощі в отриманні кредитів, почалось швидке падіння цін, масове закриття підприємств і, як наслідок, зростання безробіття. До 1932 р. про­мислове виробництво скоротилося приблизно на 23 % порівня­но з 1929 р. А в окремих галузях падіння було ще більше: ви­робництво чавуну — на 53 % , суднобудування — у 8 разів. Ціни на сільськогосподарську продукцію впали на 34 % , що призвело до розорення багатьох фермерів. Число безробітних становило 22 % загальної кількості робітників.

На відміну від "Нового курсу" Ф. Рузвельта, уряд Англії не ставив завдання порятунку промисловості або збільшення зай­нятості. Єдиною його функцією вважалося забезпечення спри­ятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі та кредиту. Виконуючи передвиборну програму, лейбористський уряд збільшував бюджетні витрати на забезпечення становища широких мас населення, бідних і безробітних, в основному за рахунок посилення податкового пресу на багатих, що призвело до урядової кризи.

Новий уряд приступив до реалізації наміченого Королівською комісією з національної економіки під головуванням великого банкіра Дж. Мея плану економії і раціоналізації бюджетних витрат. Було збільшено прямі та непрямі податки, зменшено за­робітну плату державним службовцям і учителям, різко скоро­чено громадські роботи. Було прийнято Закон про перевірку бідних, який забороняв виплату допомоги у зв´язку з безробіт­тям особам, які перебувають на утриманні своєї сім´ї. В цілому виплати на випадок безробіття було знижено на 10 %.

Завдяки виконанню заходів, вжитих Королівською Комісією і підтримуваних вітчизняними і зарубіжними банкірами, уряду консерваторів удалося отримати велику зовнішню позику. Уже в серпні 1931 р. більше 100 американських і французьких банків надали позику в розмірі 80 млн. фунтів стерлінгів з метою віднов­лення платіжного балансу.

Поряд із регулюванням державних витрат уряд Англії про­водив й інші заходи щодо оздоровлення економіки країни. Важ­ливим заходом стало скасування у вересні 1931 р. золотого па­ритету національної валюти, результатом чого стала девальва­ція фунта. Країни, що входили до стерлінгового блоку (25 дер­жав — країни Скандинавії, Нідерланди, Португалія, Аргентина, Бра­зилія та ін., включаючи британські колонії та домініони) і вста­новлювали курс своїх валют на основі курсу англійського фунта, змушені були попрямувати за Великобританією. Крім того, країни стерлінгового блоку передавали свої валютні резерви Велико­британії у загальний фонд блоку, що забезпечувало англійцям немалі вигоди від цієї операції. Орієнтуючись на фунт стерлінгів, країни блоку були вимушені закуповувати англійські товари і одночасово постачати до Великобританії переважно сировину і продовольчі товари.

Англія отримала перевагу щодо країн-конкурентів, які збе­рігали деякий час золотий паритет національних валют (США, Франція, Німеччина, Італія та ін.) за рахунок підвищення ціно­вої конкурентоспроможності своїх товарів. Країни-конкуренти у свою чергу посилили політику протекціонізму. Внаслідок ос­танніх обставин уряд Великобританії також вжив заходів щодо захисту внутрішнього ринку, відмовившись від фритредерства, проводячи політику жорсткого протекціонізму. Встановлені високі платні збори на іноземні товари позитивно відбились на розвитку англійської промисловості, що дало змогу покращити платіжний баланс за рахунок скорочення імпорту.

Застосовані урядом заходи сприяли відновленню довіри до фунта, а це сприяло поверненню іноземних вкладів у банки Лон­донського Сіті. До квітня 1932 р. фунт стабілізувався, бюджет був збалансований. Стабілізаційного ефекту, на відміну від "Но­вого курсу" Рузвельта, досягли завдяки використанню наяв­них у Великобританії переваг у відносинах з іншими країна­ми, за рахунок попереджувальних кроків на зовнішньому ринку і досить жорсткого внутрішнього економічного курсу. Велику роль відіграла і протекціоністська політика. В результаті уже в 1934 р. політика економії була пом´якшена, про що свідчить зро­стання заробітної плати, зниження розмірів податків. У 1935 р. було скасовано Закон про перевірку бідних.

Економічне піднесення, що розпочалося у 1934 p., суттєво під­кріплювалось державним асигнуванням на розвиток галузей, по­в´язаних з виробництвом зброї (автомобілебудування, авіаційна, радіопромислова та ін.). Комплекс антикризових заходів сприяв припливу інвестицій до деяких старих галузей економіки (суд­нобудування, металургія). Але це в принципі не змінило наяв­них внутрішньогосподарських диспропорцій. Вугільна і текстиль­на галузі промисловості продовжували зазнавати труднощів.

Посилення конкуренції з боку СІЛА, Японії і Німеччини ство­рювало труднощі на зовнішньому ринку. Німецькі товари витіс­няли англійські у Західній і Південно-Східній Європі та Ла­тинській Америці. Як і напередодні Першої світової війни, англо-німецька конкуренція в основному виявлялася у сфері екс­порту товарів, насамперед готових промислових виробів.

Нова економічна криза наприкінці 1937 р. спричинила но­вий спад виробництва в Англії (за 1938 р. випуск промислової продукції впав на 14 %). З цієї кризи країні вдалося вийти лише завдяки підготовці до нової світової війни, яка вимагала збільшен­ня військового виробництва.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія