Вирішальним у виборах 1933 р. став соціально-політичний фактор. Президентом США було обрано Франкліна Делано Рузвельта (1882—1945), який запропонував для виходу з кризи комплекс реформ — "Новий курс" (під такою назвою уві­йшли в історію широкомасштабні реформи Ф. Рузвельта).

У світовій історії "Новий курс" — це одна з найбільш відо­мих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт провів у життя більше реформ, ніж обіцяв під час передвиборної кампанії. Уже 9 берез­ня було скликано спеціальну сесію Конгресу США і протягом 100 днів закладено основи політики "Нового курсу".

Могутнім інструментом політики "Нового курсу" і разом з тим його наслідком стали відновлення і розвиток системи державного регулювання ринкових відносин. На відміну від початку 20-х років відновлення етатизації проходило хоч і в кризовий, але мирний період. Тому вона мала не воєнно-полі­тичний, а соціально-економічний характер, а відновлена система досить ефективно розвивалась аж до кінця 60-х років.

Першим кроком реформ були спроби оздоровлення банків­ської і фінансової системи. У березні 1933 р. в країні було призупинено діяльність усіх банків, що дало змогу призупинити і обмін банкнот на золото. У квітні 1933 р. було ухвалено закон, який забороняв експорт золота, а також указ, за яким громадяни країни були зобов´язані здати банкам наявні у них золоті запа­си на суму більше 100 дол. Це призвело до різкого знецінення національної валюти. Уряд, не відмовляючись у принципі від методу забезпечення банкнот, до кінця 1933 р. здійснив великі закупки грошового металу (на 187,8 млн. дол.) на зовнішньому ринку. Приплив до країни золота знизив його ціну на внутріш­ньому ринку, що дало можливість уряду США уже в січні 1934 р. провести девальвацію валюти країни на 41 %.

"Законом про золотий резерв" (1934) встановлювалась нова ціна на золото (на рівні 35 дол. за 1 тройську унцію), яка діяла до 1971 р. Одночасно весь золотий запас вилучався із федераль­них резервних банків і передавався Федеральному казначейству. Банкам взамін видавалися золоті сертифікати, які прирівнюва­лись до золота і забезпечували банківський резерв. Проведена девальвація долара сприяла тому, що розподіл доходу змінився на користь промислового, а не позичкового капіталу. Тим са­мим було попереджено масове банкрутство у кредитній сфері, зменшилася заборгованість монополій уряду, зросли експортні можливості США.

Відповідно до "Надзвичайного закону про банки" одночасно було проведено ліцензування їхньої діяльності. До кінця берез­ня 1933 р. знову відновили роботу 4/5 раніше закритих великих банків — членів Федеральної резервної системи, а 2 тис. дрібних кредитних установ були ліквідовані або увійшли до складу більших кредитних установ. Діючим банкам надали урядовий кредит в 1 млн. доларів, який пожвавив сферу кредитних опе­рацій. Крім того, держава взяла на себе зобов´язання страхувати депозитні вклади банків (створено Корпорацію зі страхування банківських вкладів). До початку 1934 р. близько 80 % всіх бан­ків США застрахували свої депозити, що сприяло зміцненню довіри до них, а відповідно, зростанню припливу засобів на ра­хунки і запобіганню банкрутству банків. Було створено систему регулювання банківської діяльності, вжито заходи захисту вкладів від ризику біржових спекуляцій.

Розширила свою діяльність створена ще за президента Гуве­ра "Реконструктивна" корпорація. Лише за два роки "Нового курсу" сума виданих нею позик перевищила 6 млрд. дол. Поси­лилась концентрація банківської системи — число банків з 25 тис. у 1934 р. скоротилось до 15 тис. Для зменшення держав­ного дефіциту і поліпшення фінансового становища країни пре­зидент рекомендував різко знизити заробітну плату федераль­ним службовцям, членам Конгресу і пенсії ветеранам війни. Незважаючи на сильний опір Сенату, закон було прийнято уже 20 березня 1933 р. Наприкінці 1933 р. дозволено вживання спирт­них напоїв і введено значний податок на їх продаж.

Стабілізація банківської і фінансової системи створила перед­умови для відновлення виробництва. Але цих заходів було явно недостатньо. Тому в червні 1933 р. прийнято Закон про відновлення національної промисловості (НІРА — національні інтереси розвитку Америки), який по суті вводив систему дер­жавного регулювання промислового сектору. Для його реалізації відповідно було створено Адміністрацію національної відбудови, до складу якої увійшли представники фінансової олігархії, тор­гової палати, "Дженерал моторз", від групи Моргана та інших концернів, а також економісти, діячі Американської федерації праці. Одночасно галузеві асоціації підприємців (всього 17 асо­ціацій) відповідно до першого розділу закону розробили і прий­няли "Кодекси чесної конкуренції". За ними для підприємств однієї галузі суворо регламентувались обсяги виробництва (за­стосування однотипних технологічних процесів), межа заробітної плати, тривалість робочого тижня, визначалися ринок збуту то­варів, ціна на продукцію та ін. Кодекси забороняли застосування дитячої праці. У випадку затвердження кодексу президентом він набирав сили закону, а дія антитрестівського законодавства тимчасово призупинялась. У цілому у всіх галузях промисло­вості адміністрація Ф.Д. Рузвельта санкціонувала до дії 746 ко­дексів, які охопили 99 % американської промисловості й торгівлі.

Другий і третій розділи закону про відновлення промисловості містили також низку положень, які регламентували порядок ви­лучення і витрачання податків, які йшли на організацію громад­ських робіт і виплату допомоги у зв´язку з безробіттям. Створена Конгресом США Адміністрація громадських робіт, якій виді­лялась величезна на той час сума — 3,3 млрд. дол., проводила масштабну діяльність щодо створення нових робочих місць у сфері муніципального господарства, дорожнього будівництва тощо, органі­зації трудових таборів для безробітної молоді у віці від 18 до 25 років. Всього на громадських роботах до початку 1934 р. було зайнято 5 млн. осіб, виплатою допомоги у зв´язку з безробіттям охоплено 20 млн., чисельність молоді, яка працювала у трудових таборах, становила 250 тис. осіб. У таборах молодь мала безкош­товне харчування, ночівлю, форму та отримувала один долар на день. Вони працювали під наглядом інженерно-технічного пер­соналу, у всьому іншому підкорялись офіцерам.

Для більш ефективного використання трудових ресурсів уряд приступив до реалізації великих загальнонаціональних проектів, які сприяли економічному прогресу. Серед них — зведення гігант­ських гребель, за допомогою яких передбачалось електрифікува­ти всю країну. Для втілення в життя одного з проектів у 1933 р. було створено регіональне Управління долини річки Теннесі, діяльність якого змінила цей край. До п´яти наявних загат дода­лись ще 20 збудованих, річка стала судноплавною. На роботах у долині Теннесі було зайнято 40 тис. осіб. Значно було поліпшено землеробство, призупинено ерозію ґрунтів, насаджено молоді ліси. Працею безробітних на півдні США створювалася сучасна інфра­структура — будувались автостради, аеродроми, мости, гавані і т. ін. Комплексний розвиток цього економічного району став пер­шим досвідом дії "вбудованого стабілізатора" (термін з´явився в 50-ті роки) — втручання держави у розвиток господарства. Показником його ефективності стало різке зростання доходів населення басейну річки.

Втілені в життя заходи щодо відновлення промисловості в цілому дали позитивні результати. Державі до весни 1935 р. вдалось встановити достатньо дієвий контроль над промисловим сектором. При цьому спостерігався подальший процес монопо­лізації промисловості США, що задовольняло великі монополі­стичні об´єднання.

Не менш важливою була антикризова аграрна політика

Рузвельта, яка здійснювалась на основі Закону про регулювання сільського господарства. Конгрес США ухвалив його весною 1933 р. напередодні оголошеного фермерами загального страй­ку. Для подолання кризи перевиробництва було обрано систему заохочення у вигляді премій і компенсацій тим фермерам, які скорочували виробництво у своїх господарствах. За задумом уряду, така політика сприяла уже на макрорівні не лише змен­шенню загальних розмірів товарної продукції, а й підтриманню цін на сільськогосподарські товари (за законом на рівні 1909— 1914 pp.) і тим самим збільшенню доходів фермерів. Різко ско­рочено посівні площі (виорано 10 млн. акрів зайнятих бавовни­ком ділянок, знищено 1/4 всіх посівів) і поголів´я худоби (заби­то 23 млн. голів великої рогатої худоби і 6,4 млн. голів свиней, м´ясо яких перетворювали у мінеральні добрива), що вплинуло на ціноутворення. Порівняно з 1933 р. доходи фермерів у 1936 р. зросли на 50 %. Проте від такої системи преміювання і компен­сацій вигравали перш за все великі господарства, які могли без суттєвого збитку скоротити виробництво, а дрібні фермери про­довжували зазнавати труднощів. Враховуючи цей фактор, уряд відповідно до того ж закону вжив надзвичайних заходів щодо зниження фермерської заборгованості, яка до початку 1933 р. досягла 12 млрд. дол. Зокрема уряд провів емісію казначейських білетів і державних акцій на суму 3 млрд. дол., що дало мож­ливість у 1933—1935 pp. надати фермерам дешевих кредитів на суму більше 2 млрд. дол. і тим самим ослабити обвальний про­цес аукціонного продажу збанкрутілих фермерських господарств. Завдяки позикам багато фермерських господарств справилися з кризою. Однак близько 10 % всіх ферм (600 тис.) у цей період розорились і були продані.

Важливою ініціативою уряду в галузі зовнішньої торгівлі стало прийняття Закону про торгівлю 2 березня 1934 p., яким передбачалась при підписанні торгових договорів взаємна зниж­ка тарифів на 50 % на розсуд президента "в інтересах амери­канської промисловості і сільського господарства". Мета зако­ну — збільшити експорт, відкрити для СІЛА іноземні ринки. Закон був радикальним заходом у країні, що проводила протек­ціоністську політику, і через декілька років дав СІЛА відчутні вигоди.

"Новий курс" Рузвельта, як уже зазначалося, започаткував перетворення США у соціально орієнтовану державу. Соціальна спрямованість політики стала переважати уже на другому етапі реформ, коли під тиском народного руху в червні 1935 р. було прийнято Національний закон про трудові відносини. Він увій­шов в історію як закон Вагнера (за прізвищем сенатора Р. Ваг­нера). Визнавались необхідність колективного захисту робітни­ками своїх інтересів через професійні спілки шляхом укладен­ня з підприємцями колективних договорів, право робітників на страйки. Адміністрації було заборонено застосовувати репресії за належність до профспілок і втручатись у внутрішні справи робітничих організацій. Суди зобов´язували розглядати скарги профспілок за порушення закону. Одним із результатів закону Вагнера стало об´єднання усіх робітничих організацій в Робочий альянс Америки (1936), а також створення Ліги об´єднаних фер­мерів і Спілки пайовиків.

У "Новому курсі" Рузвельта втілились риси ліберально-ре­формістського варіанту регульованого капіталізму. Найважли­вішим інструментом урядових заходів став державний бюджет, за рахунок засобів якого здійснювалось фінансування розшире­ного відтворення і соціальних програм. Активна політика дер­жавного втручання дала змогу США, по-перше, відвернути революційну (як це не раз відбувалось у Європі) зміну ладу, по-друге, хоча і повільніше, порівняно з окремими європейськими країна­ми, подолати кризовий стан економіки. До 1937 р. за низкою основних економічних показників США практично вийшли на рівень 1929 р.

Основні терміни і поняття

Економічна криза, соціальні гарантії, соціальні права, деваль­вація, сертифікат, банкрутство, мілітаризація праці, анти-трестівське законодавство, державний соціалізм, соціаліза­ція найму, етатизація, проспериті.