Електронна бібліотекапідручники


Економічна історія

Особливості української промисловості


Українська промисловість, розвиваючись      у руслі загальноросійських економічних тенденцій, водночас мала особливості.

1.  Перетворення Півдня України на основну паливно-ме­талургійну базу Російської імперії. З часу реформи 1861 р. видобуток кам´яного вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів і становив у 1900 р. 691,5 млн. пудів (майже 70 % усього видо­бутку Російської імперії); залізної руди — в 158 разів (210 млн. пудів — більше половини загальноімперського видобутку), тоді як на Уралі лише в 4 рази. Наприкінці 90-х років Україна дава­ла понад половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн. пудів). Енергоозброєність кожного заводу Півдня була вищою в середньому в 42 рази, ніж на Уралі, що сприяло вищій (у 6 разів) продуктивності праці робітника-металурга.

2.  Більш швидкі порівняно із загальноімперськими тем­пи розвитку індустрії. Виробництво чавуну протягом 1870— 1880 pp. збільшилося в Україні у 4 рази, прокату — в 7,7 раза, тоді як у Росії аналогічно на 25 і 139 %. Аналогічні процеси відбувалися і в інших галузях важкої індустрії України.

3.  Високий рівень концентрації виробництва. У 1892 р. вісім найбільших шахт Донбасу видавали на-гора більше трети­ни річного видобутку вугілля та антрациту краю. У 60—90-х ро­ках при зменшенні загальної кількості цукрових заводів в Украї­ні (з 247 до 153) виробництво цукру на них зросло в 14 разів.

4.      Значний вплив іноземного капіталу. У Катеринослав­ській і Херсонській губерніях за останні два десятиріччя XIX ст. виникло 17 нових металургійних заводів. Більшість із них були побудовані на кошти іноземних капіталістів: англійських — завод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка (тепер Донецьк); бельгійських — Дніпровський завод у селищі Кам´янському (те­пер Дніпродзержинськ); французьких — Гданцівський біля Кри­вого Рогу. Російські капіталісти стали власниками заводів: Брянського — поблизу Катеринослава, Дружківського та Донецько-Юр´ївського — у Донбасі. Французький, бельгійський, англій­ський і німецький капітали займали ключові позиції в кам´яно­ вугільній, залізорудній і металургійній промисловості України.

25 % всіх зарубіжних інвестицій Російської імперії припадало на Україну. На цих заводах запроваджувалися новітні техніка та технології, використовували апробовані у передових країнах форми організації праці, велася підготовка кваліфікованого, високопрофесійного персоналу. На багатьох заводах адміністратив­но-управлінський персонал, інженерно-технічні працівники, май­стри і навіть частина кваліфікованих робітників були іноземцями. Капіталістам-іноземцям на початку XX ст. в Україні належа­ло близько 90 % акціонерного капіталу монополістичних об´єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон.

5.      Структурна та територіальна диспропорційність. За підтримки держави пріоритетне значення надавалося важкій індустрії, яка розвивалася темпами вдвічі швидшими порівняно з галузями легкої промисловості. Такий підхід призвів до сер­йозних деформацій структури економіки України — гіпертрофованого нарощення виробництва засобів виробництва за раху­нок звуження виробництва предметів споживання. Ця тенден­ція в економіці України збереглася й у XX ст. Більше того, по­тужне нарощування промислового потенціалу та концентрація робочої сили в Подніпров´ї та Донбасі разюче контрастували з розвитком інших регіонів України. До сьогодні така диспропор­ція в розміщенні продуктивних сил України становить складну проблему національної економіки.

6.      Формування економіки України як органічної части­ни економічного простору Російської імперії. Цей процес ви­являвся у гіпертрофованому розвитку галузей великої індустрії південноукраїнських земель; гальмуванні розвитку частини га­лузей легкої промисловості (полотняна, суконна і т. ін.), які кон­курували з аналогічним виробництвом центральноросійських земель; побудові української промисловості на принципі неза­вершеності, відсутності замкнутого технологічного циклу тощо. Фактично однобічний, колоніальний характер мав товарообмін. Лише 155 українських промислових підприємств виробляли го­тову продукцію, а решта давали сировину для виготовлення та­кої продукції в Росії. Готові товари, що довозилися з Росії, кош­тували дорожче, ніж українська сировина. Отже, нагромадження
капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі
з Україною. Регулювання цін за перевезення вантажів залізницями було таким, що було вигідніше вивозити продукцію поза межі України, ніж доставляти її на власній території. До речі, гужові дороги тут на той час набули слави найгірших у Європі.

Подібні тенденції спостерігалися і на початку XX ст. За рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях Украї­на не лише домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі. Продукція лише п´яти найбільших заводів-гігантів Півдня України (Юзівського, Дніпровського, Олександрівського, Петровського, Донецько-Юр´ївського) становила понад 45 % загального промислового виробництва, зокрема, майже 25 % за­гальноросійського чавуну. На початку XX ст. кількість цукрових заводів зменшилася з 247 до 153 (зі збільшенням загальної кількості робітників з 38 тис. до 78 тис). Виробництво цукру на них зросло в 14 разів: з 1,6 до 23 млн пудів (84 % виробництва всієї Російської імперії). Щоб не допускати зниження цін на внут­рішньому ринку, найбільші цукрозаводчики України 1887 р. у Києві об´єдналися в цукровий синдикат — перше в Російській імперії капіталістичне монопольне об´єднання. Вже через 5 років у його підпорядкуванні перебувало понад 90 % усіх цукрових заводів України.

У цілому на великих підприємствах в Україні працювало понад 44 % усіх робітників, тоді як у США — лише 33 %.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія