пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Економічна історія

Особливості розвитку капіталізму


У пореформений період розвиток капіталізму в сільському господарстві відбувався двома шляхами, відомими під на­звами прусського й американського. Прусським шляхом до ка­піталізму йшли правобережні й лівобережні губернії України, де діяла відробіткова система (за оренду землі у поміщика селя­нин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), яка вела до прогресуючого розорення і кабали основної маси селян. Правобережжя, завдяки розвитку цукрової промис­ловості, дещо випереджало за темпами економічного розвитку Лівобережжя. На Півдні України, де гальмівний вплив залишків феодалізму був менш відчутним, набув поширення американ­ський спосіб переходу до капіталізму — поміщики створюва­ли на базі своїх маєтків потужні агровиробництва, що ґрунтува­лися на використанні машин та вільнонайманої праці, а заможні селяни формували товарні господарства фермерського типу.

У сфері землеволодіння та землекористування внаслідок пе­ретворення землі на товар у другій половині XIX ст. відбулися докорінні зрушення. По-перше, сформувався досить високий рівень концентрації землі. На початку XX ст. власниками 68 % усієї дворянської землі були близько 3 тис. поміщиків. По-дру­ге, відбувся докорінний перерозподіл земельної власності, що

йшов у напрямі переходу від становості до безстановості, актив­ного витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. У 1877—1905 pp. поміщики українських губерній продали осо­бам недворянського походження третину загальної площі дво­рянського землеволодіння (6 млн. десятин), крім того заможні селя­ни викупили у свою власність із дворянського землеволодіння 4,5 млн. десятин землі. Тому власний земельний фонд зріс майже у 4 рази. По-третє, значно зросло орендне землекористування. Відробіткова форма оренди відживала, зростання товарності гос­подарств сприяло поширенню грошової, підприємницької оренди.

Товаризація сільськогосподарського виробництва давала мож­ливість застосування техніки у землеробстві, використання вільно­найманої праці, посівних площ та поліпшення структури посівів. Насамперед це було характерним для південноукраїнських ре­гіонів. Наприкінці 70-х років у господарствах України діяло май­же 700 парових двигунів. Протягом 70—80-х років XIX ст. імпорт сільськогосподарської техніки збільшився майже в 16 разів, а її виробництво на Півдні України за ці роки зросло в 12 разів.

Капіталізація поміщицьких та селянських господарств сприя­ла формуванню ринку вільнонайманої праці. Наприкінці XIX ст. кількість поденних та постійних найманих робітників, зайнятих у землеробстві України, становила майже 2 млн. осіб. Завдяки колонізації Півдня України та інтенсивному розвитку господар­ства в інших регіонах України за період 1860—1887 pp. посівні площі зросли в 1,5 раза. Товаризація виробництва сприяла змінам у структурі посівів: різко збільшилась частка посівів пшениці та ячменю, а також таких технічних культур, як цукровий буряк, картопля, тютюн тощо.

Внаслідок цих змін частка української пшениці в експорті Ро­сійської імперії становила 90 %. До того ж в Україні збирали 43 % свіжого врожаю ячменю, 20 % — пшениці та 10 % — кукурудзи.

На початку XX ст. в аграрному секторі України налічувало­ся понад 32 тис. поміщицьких господарств. Посилився процес майнової диференціації. У 1917 р. частка заставлених господарств (понад 15 десятин) досягла 5,1 % , а безземельних та малоземель­них селян в Україні — 80,5 %. Внаслідок цих процесів зростала соціальна напруженість.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія