Перша половина XIX ст. у Франції позначена створенням кредитно-банківської системи. Виникають і розвивають ся такі кредитні товариства, як "Поземельний кредит", "Рухо­мий кредит". Відкриваються ощадні каси (перша — у Парижі в 1818 p.), які відіграють велику роль у мобілізації капіталу. Це був період так званого грюндерства (масова гарячка заснуван­ня банківських установ). Виник Земельний банк (1854), створю­валися торгові та промислові банки. Але Французький емісій­ний банк, створений у 1800 p., залишався основою банківської сис­теми. Він мав велику кількість філій у різних куточках країни, акумулюючи кошти дрібної і середньої буржуазії. Банк викорис­товував їх на купівлю державних цінних паперів, давав керівниц­тву позички, що приносили високий і гарантований прибуток.

Важливу роль в організації банківської справи відіграли го­ловні збирачі податків і нотаріуси. Перші виступали як дер­жавні чиновники і банкіри, у руках яких зосереджувались ве­ликі обігові кошти і грошові вклади населення. До кас нотарі­усів надходили заощадження дрібних і середніх вкладників, а це давало їм можливість інколи виступати в ролі банкірів.

Важливе значення мали поява і розвиток приватних бан­ківських домів, які вели свій початок від представників великої оптової торгівлі та індустрії. Відомий дім Ротшильда, представ­ники якого очолювали створений Верховний банк, що об´єднав всі великі паризькі банківські доми. Здобувши авторитет, Вер­ховний банк поступово став монополістом щодо позик на па­ризькому ринку, панував на біржі, у міжнародному вексельному арбітражі, торгівлі дорогоцінними металами, фінансував зовніш­ню торгівлю.

Велику роль у розвитку банківської кредитної сфери відігра­ла Паризька біржа, сума цінних паперів якої з 1851 по 1869 р. зросла у 3 рази і становила 33 млрд франків. Біржа почала відігра­вати роль світового грошового ринку, куди зверталися за пози­ками уряди багатьох держав. Правда, на відміну від Лондон­ської на Паризькій біржі продавались в основному не акції, а облігації як французького, так і інших урядів і приватних ком­паній.

Розвиток лихварства і спекулятивна гра на біржах приско­рювали концентрацію капіталу. Наприкінці 60-х років 183 ве­ликих капіталісти володіли акціями й облігаціями на суму більше 20 млрд. франків.

Великі прибутки французьким капіталістам приносила кон­цесія на будівництво Суецького каналу. Створене Ф. Лессепсом акціонерне товариство "Загальна компанія Суецького каналу" випустило акції на суму 200 млрд. франків. Єгипет надав землю, робочу силу і оплатив 44 % акцій. Канал відкрили наприкінці 1869 p., і він 85 років приносив прибутки французьким та анг­лійським капіталістам. У 1956 р. єгипетський уряд націона­лізував канал.

Таким чином, протягом століття у Франції відбувся промис­ловий переворот і французька економіка остаточно стала на шлях капіталістичного розвитку. Однак на відміну від Англії фран­цузький капіталізм у зв´язку з національними особливостями набув переважно лихварського характеру. Позиково-лихварський характер капіталізму Франції породив верству населення так званих рантьє — людей, які живуть виключно за рахунок відсотків на капітал.