Важливу роль у розвитку товарно-грошових відносин відігравала торгівля. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги. В Україні наприкінці XVII ст. на Ліво­бережжі збиралося 390 ярмарків, у Слобожанщині — 271. З відродженням Правобережжя у 40—60-х роках XVIII ст. відбу­лося 42 ярмарки. Як правило, ярмарки збиралися кілька разів на рік і приурочувалися до релігійних свят. Збільшилась кількість торгів і базарів та днів їхнього проведення. На кінець XVIII ст. в Україні щорічно їх проводилося понад 16 000. Найбільші та найбагатші за асортиментом продукції ярмарки були у Києві, Ромнах, Ніжині, Кролевці, Стародубі, Харкові, Су­мах, Львові. На Хрещенський контрактовий ярмарок у Києві, відкритий 1797 р. замість ярмарку в Дубно на Волині, приїжджа­ли близько 5000 осіб. Товарообіг ніжинських та роменських яр­марків сягав 4 млн. рублів. Наприкінці XVIII ст. ярмаркову торгів­лю витіснила постійна торгівля у лавках, магазинах, а також щотижневі торги, що свідчило про зростання внутрішнього ринку. Наступною ланкою системи внутрішньої торгівлі після яр­марків були торги, які спеціалізувалися на продажу певного товару (Глухів — хліба, Ромни — тютюну, Львів — худоби тощо). На них скуповували товар для оптового продажу на ярмарках.

На території України велась також транзитна торгівля. Купці Росії відвідували ринки країн Західної Європи та Бал­кан. Важливе значення мали торговельні зв´язки з країнами Сходу. Через Україну з Росії везли на Схід залізні вироби, лляні та конопляні тканини, сукно, шкіру, папір, посуд і т. ін. Ввозили фарбники, предмети розкоші (дорогі тканини, вина, каву і т. ін.) з Європи, чай, шовкові й бавовняні тканини — з Китаю, худобу, бавовняні тканини, смушок, урюк — із Середньої Азії. Значна частина цих товарів осідала на ринках України. До середини XVIII ст. зовнішня торгівля в основному розвивалась через го­ловний балтійський порт — Гданськ. Здобутий у другій поло­вині XVIII ст. вихід до Чорного моря дав можливість розширити торгові операції через Одесу, Таганрог, Севастополь та ін. До кінця XVIII ст. зовнішній товарообіг зріс майже у п´ять разів (з 24 млн. до 110 млн. рублів).

Таким чином, незважаючи на те, що російський царат в особі Петра І та Катерини II фактично скасував вільну українську торгівлю, у XVIII ст. вона мала важливе значення у товаризації виробництва і формуванні внутрішнього ринку. На селі торгів­ля розвивалася повільно: ще не було постійних магазинів і ла­вок. Тут діяли офені (коробейники), які носили весь свій товар на руках (у коробці), більш заможні мали підводи. Гальмувала розвиток торгівлі й відсутність хороших шляхів сполучення. Го­ловним видом транспорту залишалась підвода. Тільки у 20-х ро­ках XIX ст. з´явились перші пароплави на Дніпрі, а у 60-х роках було прокладено перші залізниці: 1861 р. — Львів — Перемишль, 1865 р. — Одеса — Балта.