Електронна бібліотекапідручники


Економічна історія

Правобережжя


Дещо інакше розвивалося сільське господарство на Правобережжі. Спустошені війною землі Правобережної України відроджувалися завдяки народній колонізації. Протягом кінця XVII — першої полови­ни XVIII ст. на Центральному і Східному Поділлі та південно-східній Київщині осіли десятки тисяч переселенців з Лівобе­режної України, Молдавського князівства, білоруських земель та власне польського воєводства. Процес відбудови місцевої еко­номіки розтягся на багато десятиліть.

Основний земельний фонд Правобережної України нале­жав польським магнатам і шляхті, тут переважало велике по­міщицьке землеволодіння. На початку XVIII ст. магнати Київ­щини володіли 75 % всіх дворів і відповідною кількістю земель­ної площі, тоді як дрібна шляхта — лише 1 %. Те ж було харак­терним для інших правобережних регіонів. Поряд з магнатсько-шляхетським володінням були землі понад Дніпром, від Києва до Чигирина, які за умовами "Вічного миру" мали залишатися незаселеною нейтральною територією. Незважаючи на заборону, тут засновувались козацькі хутори, розвивалося селянське гос­подарство. Частина земельного фонду Правобережної України стала також здобутком українського селянства та козацтва, які освоювали відвойовані у шляхти райони. Тут селяни вільно про­давали і дарували свої "дідичні" поля, луки, ліси, сади, ставки та хутори іншим селянам та міщанам.

Після довгих років "козацьких воєн" польська шляхта по­вернулась до своїх маєтків. Внаслідок відновлення не тільки батьківських володінь, а й захоплення королівських та колишніх шляхетських земель на середину XVIII ст. майже 40 магнатських родин контролювали 80 % території Правобережжя. Тут поміщи­ки змушені були оголошувати так звані слободи, за якими селя­ни, що оселилися на панській землі, на певний час звільнялися від усіх повинностей. В інструкції війтам Київського староства за 1766 р. зазначалося: "Від всіляких повинностей, як замкових, орендних, так і громадських, звільнити до 6 років".

У цей час господарство функціонувало на основі фільварко­во-панщинної системи, яка в середині XVIII ст. набула поши­рення на всій території Правобережжя. Існувало три види маєтків: у першому переважали слободи, грошова рента (чинш) і продуктовий податок; у другому — поряд з чиншом запрова­джувалася відробіткова рента (панщина); у третьому — перева­жала панщина.

В економічному житті більшості земель Правобережжя, як і раніше, основну роль відігравало землеробство, досить розвине­ним було тваринництво. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, льон і коноплі, розводили корів, волів, свиней, овець і ко­ней. Заможні селяни Правобережної України, незважаючи на різні перешкоди, вивозили продукти власного господарства на ринки Лівобережжя. Потоцькі, Чарторийські, Сангушки, Ос еолійські, Жевуські, експортуючи продукти фільваркового вироб­ництва через порти балтійського узбережжя до Західної Європи, користувалися монопольним правом на продаж власних товарів для внутрішнього ринку. Крім того, магнати мали право обме­жувати, а в деяких випадках і забороняти селянську торгівлю, що негативно впливало на розвиток товарно-грошових відносин. Ці заборони поступово вели до повторного закріпачення селян, які після закінчення пільгових років у слободах змушені були виконувати грошову та відробіткову ренти.

Проте, попри всі негаразди (неврожаї, стихійні лиха, епідемії тощо), сільське господарство розвивалося. У другій половині XVII — першій чверті XVIII ст. збільшення попиту на сільсько­господарську продукцію зумовило значне розширення обробних площ, відбулось поглиблення спеціалізації окремих районів. Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита; Волинь — пшениці; Полісся — льону й конопель, землі між Дністром і Прутом — тютюну, який переважав і на всеро­сійському ринку. Розвиток товарно-грошових відносин сприяв збільшенню посівів технічних культур, зокрема тютюну, льону, конопель. Сталися позитивні зрушення у системі обробітку ґрунту, хоча розвивалося сільське господарство переважно екстенсив­ним методом.

Відбулися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а і якісні та кількісні зміни в інших секторах економіки — про­мисловості, торгівлі, фінансах. Основу тодішнього промислового розвитку в Україні становили ремесло та промисли. Характер­ними рисами ремісничого виробництва цього періоду були: по-перше, розширення сектору ремісничих спеціальностей (якщо у першій половині XVII ст. їх налічувалося 270, то наприкінці — вже 300); по-друге, поглиблення спеціалізації ремесла (існувало 34 спеціальності з деревообробки, 25 — будівельної справи, 17 — виробництва одягу тощо); по-третє, втягнення ремесла у процес товарно-грошових відносин.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія