Значного розвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби у грошах як загальному засобі обміну. Металевих грошей із золота та срібла в Європі не виста­чало. Монополія італійських купців у європейській торгівлі східними товарами сприяла відпливу золота з Європи на Схід. Крім того, після занепаду торгівлі на Середземному морі у XV ст. внаслідок нестачі грошей, падіння Константинополя та захоп­лення турками-османами Середньої Азії і Балкан, відновлення монополії єгипетських султанів на Червоному морі, необхідність пошуку нових джерел надходження золота і срібла, нових шляхів торгівлі ще більше зросла. У цих умовах нестримна, загальна жадоба грошей, нових джерел швидкого збагачення охопила в Західній Європі всі верстви населення. Це стимулювало пошук нових морських торговельних шляхів з Європи до Африки, Індії і Східної Азії, де, на думку європейців, було багато золота, срібла, самоцвітів і прянощів. Особливе значення мала Індія, з якої з найдавніших часів доставляли в Європу спеції, ліки, тканини, слонову кістку.

Важливі вдосконалення, зроблені в ті часи у мореплавстві та військовій справі, позитивно вплинули на Великі географічні відкриття. Протягом XV ст. було створено новий тип швидко­хідних і легких парусників — каравел, місткий трюм яких да­вав змогу здійснювати великі морські переходи. У Європі з´яви­лися нові типи кораблів (баржі тощо), зросла їх вантажопід­йомність (від 500 до 2000 т). Завдяки удосконаленню компаса, який з початку XVI ст. входить у загальне користування, мор­ських карт, приладів (барометра і гідрометра) та обладнання знач­но зросла безпека мореплавання. Відродилась антична ідея про кулеподібність Землі. Велике значення мало удосконалення вогне­пальної зброї, з´явились мушкети, пістолети і пушки.

До кінця XV ст. попереду інших країн йшла Португалія. Здобуті португальцями знання дали мореплавцям інших країн нову інформацію про морські припливи, відпливи, течії, напрямок вітрів. Нанесення на карту нових земель сприяло розвит­кові картографії.

Епоху Великих відкриттів поділяють на такі два періоди.

Іспано-португальський (кінець XV — середина XVI ст.), який включав: відкриття Америки (перша експедиція X. Колумба у 1492 p.); португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії починаючи з експедиції Васко да Гама; іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. від першого навколосвітнього плавання Ма­геллана до експедиції Вільяловоса (1542—1543).

Період російських і голландських відкриттів (середина XVI — середина XVII ст.). До них належать: відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Т. Єрмака до плавання Попова — Дежньова у 1648 p.); англійські і французькі відкриття у Північній Америці; голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії.

Португалія і Іспанія першими із західноєвропейських країн розпочали пошуки нових морських шляхів до Африки, Індії та Азії. У цьому були зацікавлені королівська влада названих країн, церква, купці й особливо дворяни. Після закінчення війни з мав­рами португальські та іспанські дворяни, які з презирством ста­вились до всіх видів діяльності, крім війни, залишились по суті без діла і дуже швидко стали боржниками морських постачаль­ників. Португалію та Іспанію охопила криза феодальної систе­ми господарювання, яка призвела до дроблення феодальних во­лодінь. Пошуки швидкого збагачення сприяли тому, що саме з дворянського середовища у XV—XVI ст. вийшли сміливі море­плавці, жорстокі завойовники-конкістадори, колоніальні чиновни­ки. Купці з задоволенням фінансували морські експедиції, оскіль­ки сподівалися на оволодіння новими торговельними шляхами і швидке збагачення.