У Західній Європі біля витоків феодалізму стояли дві соціальні системи: антична, рабовласницька і варварська, ро­доплемінна. Відмінність між ними була велика. Перша досягла досить високого розвитку, друга ще не знала класового ладу. З одного боку, в античному суспільстві у IV—V ст. почали складати­ся протофеодальні елементи, з іншого — багато народів приходи­ли до феодалізму шляхом самостійного внутрішнього розвитку. В новітніх дослідженнях виділяють такі етапи становлен­ня і розвитку феодалізму:

1)   раннє середньовіччя V—IX ст. (земля концентрується в представників найвищих станів суспільства, формується залеж­не суспільство, встановлюються васально-ленні відносини);

2) високе середньовіччя X—XIII ст. (панування доменіальної системи господарювання, сформувалась феодальна ієрахія, знач­ний розвиток ремесла і торгівлі);

пізнє середньовіччя XIV—XV ст. (утвердження товарно-грошових відносин і майже повне зникнення доменіального гос­подарства, активний процес звільнення селян, розмивання феодальної ієрархії, поява елементів раннього капіталізму). У цей час втілювалися в життя технічні новинки — вітряний млин, доменна піч, артилерія, книгодрук та ін., формувалися централі­зовані держави.

Ця періодизація не єдина і не безспірна, але, на нашу думку, вона дає можливість повністю врахувати зміни, які відбувались у феодальному способі виробництва у Західній Європі. Для інших регіонів хронологічні межі феодалізму, звичайно, будуть дещо іншими.

Феодальну економіку характеризують такі ознаки:

—  панування великої земельної власності класу феодалів;

— поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, що часто мали у приватній власності основні засоби виробництва, худобу;

— своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її утримувачами на різних умовах, аж до права спадкового корис­тування;

—  різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі фео­дала, станова неповноправність селянства;

—  переважання аграрного сектору над торговим і промис­ловим;

—  панування натурального господарства і відповідний ха­рактер держави;

—  загалом низький рівень техніки і знань, ручне виробницт­во, пріоритетне значення індивідуальних виробничих навичок.

Ці характерні ознаки не становлять усіх особливостей феода­лізму. Необхідно виділити також умовний характер феодальної власності на землю і розподіл права на неї між кількома феода­лами. Феод був спадковою земельною власністю представника панівного класу, пов´язаною з обов´язками несення військової служби та інших обов´язків на користь вищого за ієрархією сень­йора. Останній також вважався власником феоду. Ця специфі­ка породжувала особливу значимість феодальної ієрархії і осо­бистих васально-ленних зв’язків.

У межах феодальної вотчини (французька сеньйорія, анг­лійський манор) здійснювалась експлуатація селян, яка стала основою для вилучення феодальної ренти. Феодальна земель­на рента — це частина додаткового продукту залежних селян, що безплатно, безеквівалентно привласнюється землевласником. Вона є економічною формою реалізації власності феодала на зем­лю, засобом позаекономічного примусу.

У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента у поєднанні з продуктовою. В XI—XV ст. у зв´язку зі зро­станням міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд з попередніми двома формами набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селян і жили за рахунок натураль­ного і грошового оброків. Цей процес, що одержав назву кому­тації ренти, сприяв зростанню економічної незалежності селян­ського господарства.

На думку сучасних дослідників, процес становлення феода­лізму йшов трьома шляхами.

Перший є результатом синтезу протофеодальних елементів пізньоантичного і варварського суспільства (Швнічно-Східна Галлія, окремі південнослов´янські народи). Швидше розвива­лись регіони, де варварський елемент синтезу переважав над ан­тичним. У варварських племен елемент нового ладу виражався у використанні рабів патріархального типу як землевласників, поглибленні соціального розшарування, посиленні влади військо­вих вождів і королів, дедалі більшому розвиткові мирних відно­син, які підривали систему військової демократії.

Другий, так званий безсинтезний, шлях генезису феодалізму проходив за повної відсутності греко-римського і варварського синтезу або з дуже слабким його елементом (Англія, Скандина­вія, Південна Шотландія, частково Німеччина, а також Русь, Польща, Чехія).

3) Третій тип складався на основі синтезу пізньоантичного су­спільства з феодальними відносинами, які сформувалися у вар­варському суспільстві з явною перевагою античних початків (Візантія, Південна Галлія, країни Середньоазіатського регіону).