Зростання кількості рабів, збільшення виробленої продукції, поділ праці, тісний зв´язок з ринком характеризували розвиток ремесла. Успішно розвивалися металургія, металообробка, кораблебудування, кера­мічне і гончарне виробництво. Греки виготовляли різні вироби високої якості — одних тільки видів столового посуду налічува­лося кілька десятків. Вони освоїли обробіток каменю, особливо мармуру, велике активне будівництво. Основним осередком ре­місничого виробництва були ергастерії — різні за величиною майстерні, в яких широко застосовувалась рабська праця. Так, знаменитий афінський оратор Демосфен мав дві майстерні з 20 рабами в одній і 32 — в іншій. Проте великих майстерень було мало, в основному існували малі й середні виробництва.

Зростання населення, нестача зерна, сировини і надлишок продукції стали каталізатором торговельної справи. У товарно­му обігу перебували і предмети повсякденного попиту, а не тільки предмети розкоші, як це було на Стародавньому Сході. Більш розвиненою була зовнішня торгівля, особливо морська. Удоско­налювався механізм розрахунку, з´явилися зародки банківських операцій, які здійснювалися міняйлами (трапезитами). Поступово (в основному з кінця V ст. до н. є.) міняльні лавки почина­ють виконувати функції, характерні для банків: збереження гро­шей, переказ різних сум з рахунка одного клієнта на рахунок іншого, надання грошових позик. Позики надавалися під заста­ву землі, міської будівлі; відсоток становив до 15 %, а за мор­ськими кредитами (під більш ненадійну заставу кораблів і това­рів) міг перевищувати ЗО % . Для зручності у проведенні торговель­них операцій купці, особливо пов´язані з заморською торгівлею, створювали об´єднання — фіаси, завданням яких були взаємо­виручка позиками, страхування, обмін інформацією, контроль цін.

В умовах економічного піднесення, викликаного відбудовою господарства після Пелопоннеської війни (431—404 pp. до н. е.), в якій Афіни зазнали поразки, розпочалася криза давньогрець­кого класичного поліса. Як община громадян-землевласників він став гальмом у розвитку товарно-грошових відносин. Полісні принципи заважали істотній частині жителів Афін — метекам, які займалися ремеслом, торгівлею. Не маючи прав громадян­ства, вони не могли отримати землю. Водночас не земля, а гроші стають практичною формою багатства: у IV ст. до н. є. різко збільшилось число угод з купівлі-продажу землі. Наслідком стала концентрація земельної власності в одних руках. Підривався принцип полісного життя — єдність розуміння громадянина і земельного власника: можна було бути громадянином і не мати землі, і навпаки. Характер власності змінився, антична форма все більше витіснялася приватною власністю, полісна мораль поступалася місцем індивідуалізму. Крім того, стала скорочува­тися чисельність громадян полісів, зростала кількість рабів, по­чали зустрічатися раби-греки. Навіть у землеробстві все частіше застосовується праця вільновідпущеників. Посилилася соціаль­на диференціація, що підривало устої поліса. Автаркія й автоно­мія заважали розширенню економічних зв´язків.

В еллінський період розвитку давньогрецької цивілізації (кінець IV — І ст. до н. є.) поліс не зник з історичної арени, а дістав новий імпульс для існування, будучи включеним до складу великої держави, яка забезпечувала йому автономію і безпеку. У період існування елліністичної монархії відбувається синтез грець­ких (еллінських) і східних елементів у всіх сферах життя — еко­номічній, соціально-політичній, культурній та ін. Досвід греків і східних народів сприяв удосконаленню агротехнічних прийомів обробітку нових сільськогосподарських культур, а також розвит­кові техніки і подальшій спеціалізації ремесла. Все це сприяло зростанню товарності та збільшенню торговельного обігу.

Значного розвитку набули наука і техніка: знаменитий Архімед відкрив гідравлічний закон, закон важеля, винайшов болт, гвинтову водочерпальну машину тощо. З´являються нові міста (Александрія, Пергам, Антіохія, Селевкія), які стають адміністра­тивними одиницями. Наприкінці І ст. до н. є. еллінську держа­ву підкорив Рим. Уже в новій формі — римського муніципію — поліс став однією з основних соціально-економічних і політич­них одиниць Римської імперії, що сприяло економічному і куль­турному прогресу багатьох народів Середземномор´я.

Основні терміни і поняття

Тілести, "середземноморська тріада", фети, поліс, фільварок, автаркія, ілот, сейсахтейя, фіаси.