пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Економічна історія

Формування полісів


В архаїчний період відбувалося формування античних полісів — міст-держав. В основі поліса лежить антична форма власності, що становила собою єдність державної і приватної форм власності. Поліс як колектив громадян мав право верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі. Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії (самозабез­печення), яка виступала економічною основою свободи. Утверди­лась і полісна система цінностей: ідея переваг землеробської праці над усіма іншими, засудження прагнення до прибутку і т. ін.

В історії розвитку Стародавньої Греції виокремились два види полісів:

1) аграрний, з абсолютним переважанням сільського госпо­дарства, слабким розвитком торгівлі та ремесла, товарно-грошових відносин, великою часткою праці залежних робітників, як правило, з олігархічним ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії);

2) торговельно-ремісничий, з великою часткою ремесел і тор­гівлі, товарно-грошових відносин, втілення рабської праці у вироб­ництво, демократичним ладом (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи та ін.). Вперше полісний устрій з´явився у південній частині Греції на півострові Пелопоннес (Спарта), пізніше в Аттиці (Афіни).

Виключне право володіти земельною ділянкою мали жителі поліса. У Спарті, наприклад, усі найбільш родючі землі були роз­поділені відповідно до числа повноправних громадян на 9000 на­ділів. Основним власником землі залишався поліс, а його гро­мадяни отримували наділи у тимчасове користування. їх не мож­на було дарувати, дробити, заповідати, після смерті власника вони поверталися державі. Для Спарти характерні прагнення до пов­ної рівності, зневага до багатства, сувора система виховання, за­борона громадянам займатися господарством, ремеслом і торгів­лею, користуватися золотом і сріблом, обмеження контактів із зовнішнім світом. Все це було зафіксовано у законах Лікурга (IX ст. до н. е.). Жителі Спарти колективно експлуатували уярм­лене населення — ілотів. На кожний наділ землі припадало де­кілька сімей ілотів, які були зобов´язані раз на рік сплачувати натуральний оброк, близько 1/6—1/7 урожаю.

Афіни були більш розвинені в економічному відношенні. Закони Драконта (621 р. до н. є.) оформили право приватної власності. Головним виробничим осередком стала велика зе­мельна ділянка (3—5 га), власником якої був громадянин полі­са. Землю обробляли члени сім´ї цього громадянина. їм допома­гали 1—2 раби. У більших полісах використовувалась праця 15— 25 рабів. Господарства мали, як правило, багатогалузевий харак­тер. Найбільш важливою з реформ Солона (594 р. до н. є.) була так звана сейсахтейя (страхування тягаря) — всі борги, зроблені під заставу землі, були прощені, селянам відновили статус влас­ників, заборонялося навернення афінян у рабство за борги, обме­жувався позичковий відсоток. Вивіз маслинової олії з метою наживи дозволявся, а зерна — заборонявся. Заохочувалась реміс­нича діяльність. Вводився земельний максимум для обмеження концентрації земельної власності.

Велике значення мали реформи і для підриву політичного панування знаті: всі афінські громадяни були поділені на чоти­ри категорії за величиною земельною прибутку. Тепер розмір приватної власності визначав становище людини в суспільстві. Законодавство Клісфена (509 р. до н. є.) завершило ліквідацію родового ладу — всі громадяни незалежно від майнового стано­вища наділялися рівними правами.

Таким чином, в архаїчний період (VIII—VI ст. до н. є.) відбув­ся розклад родового ладу і встановилися нові форми соціально-економічної організації, хоча цей процес у різних частинах Ел­лади проходив по-різному.

Основною рисою соціально-економічного розвитку класичного періоду (V—VI ст. до н. є.) стало панування полісів і поширен­ня в торговельно-ремісничих полісах рабства класичного типу, хоча зберігалася залежність типу ілотії.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія