Електронна бібліотекапідручники


Економічна історія

Палацове господарство


У південній частині Балканського півос­трова і на прилеглих островах на рубежі III—II тис. до н. є. виникла давньогрецька цивілізація. її ран­ньому економічному розвитку сприяли вигідне географічне по­ложення (торговельні шляхи з´єднували цей район з Малою Азією, Сирією, Північною Африкою), вдосконалення продуктивних сил (освоєння виробництва міді, потім бронзи), сусідство стародавніх цивілізацій Переднього Сходу. Основою сільського господарства стало землеробство нового полікультурного типу — так звана "середньоземноморська тріада", зорієнтована на одночасне виро­щування трьох культур — злакових, головним чином ячменю, винограду і маслин. Значні зрушення спостерігалися у реміс­ничій діяльності — близько 2200 р. до н. е. став відомий гон­чарний круг, розвивався обмін.

В економічній історії Стародавньої Греції можна виділити чотири періоди економічного розвитку: крито-мікенський (XXX—XII ст. до н. е.), гомерівський (XI—IX ст. до н. е.), архаїч­ний (VII—VII ст. до н. е.), класичний (V—IV ст. до н. є.)

У перший період розвитку основою господарського життя було палацове господарство, близьке до аналогічних структур країн Сходу. Палаци виникли на рубежі IIIII тис. до н. є. одночасно в різних районах о. Крит. Землі були палацові, приватні й об­щинні. Населення, що займалося землеробством, було обкладено натуральними і трудовими повинностями на користь палацу. Всі надходження худоби, масла, зерна, вина фіксувалися на глиня­них табличках і здавалися до палацових комор, де нагромаджу­вались величезні запаси. Вони служили, напевно, резервним фон­дом на випадок голоду, за їх рахунок забезпечувалися ремісни­ки, які працювали на державу. Надлишки йшли на продаж. Кікладські мореплавці підтримували зв´язки із землями, розта­шованими в басейнах Егейського й Адріатичного морів, досяга­ли берегів Іспанії, Дунаю.

Палац був одночасно адміністративним і релігійним цент­ром, головною житницею, майстернею і торговельним центром. У більш розвинених суспільствах приблизно таку ж роль відігра­вали міста.

Основну частину населення становили вільні селяни і реміс­ники (у написах із Пілоського палацу згадуються каменярі, гончарі, зброярі й навіть цирульники та лікарі). Панівний про­шарок утворював розвинений бюрократичний апарат. У джере­лах значне місце займають відомості про рабів, головним чином жінок. їх було небагато і всі вони належали палацу. Згадуються і так звані "божі раби і рабині", які орендували землю у приват­них осіб або в общини, тобто у повному розумінні слова рабами не були, хоч і не були повноправними членами суспільства. Ста­ти власником землі раб не міг.

За загадкових, до кінця ще не з´ясованих обставин, приблиз­но наприкінці XIIст. до н. є. крито-мікенська палацова цивіліза­ція зійшла з історичної арени (деякі дослідники стверджують про дорійське завоювання). Вдруге класове суспільство і держа­ва відродилися майже через три століття, але вже в іншій формі.

Другий період економічного розвитку Стародавньої Греції (XI—IX ст. до н. є.) — гомерівський — характеризувався відста­лим натуральним господарством. Худоба вважалася мірилом багатства, інших грошей гомерівське суспільство не знало. Для нього характерна вражаюча бідність матеріальної культури.

До кінця гомерівського періоду Греція являла собою світ ве­ликих полісів-общин, які об´єднували селян-землеробів, не підтримували зовнішніх зв´язків, верхівка суспільства не була різко виділена.

Наступний період (VIII—VI ст. до н. є. — архаїчний) харак­теризується значними змінами у господарському житті, що при­вели до створення нової економічної системи. Греція обігнала у своєму розвитку всі сусідні країни. Вдосконалення сільськогос­подарського виробництва йшло шляхом інтенсифікації: селя­ни перейшли до вирощування більш прибуткових культур — винограду і маслин. Головним осередком сільського господар­ства були дрібне селянське господарство і більший фільварок родової знаті, який оброблявся збіднілими родичами. Землі зда­валися в оренду, за яку аристократи вилучали 1/2 урожаю.

Набуло значного розвитку ремесло, що зосереджувалось у містах, чітко сформувалися його галузі: металургія, металооб­робка, кораблебудування. Гончарне виробництво мало масовий, серійний характер. Провідною галуззю стала зовнішня торгівля, про масштаби якої свідчать знахідки грецької кераміки аж до Центральної і Західної Європи. Почав утверджуватися товарно-грошовий обмін.

В епоху Великої колонізації як гроші використовувалися ме­талеві зливки, бруски, і тільки на межі VII—VI ст. до н. є. почи­нають карбувати монети. У VI ст. до н. е. в Греції існували дві грошові системи — егінська й евбейська (від назв островів). Основою кожної системи був талант — вагова одиниця, яка на Евбі становила 26,2 кг, а на Егіні — 37 кг. З одного таланта карбували 6 тис. драхм (срібні монети). У класичну епоху виді­лились гроші таких економічних центрів, як Афіни і Коринф. Срібні статери Коринфа вагою 8,7 г були більш популярними у Західній Греції, Південній Італії і Сицилії, афінські тетрадрахми вагою 17,5 г і драхми вагою 4,4 г — у містах, розташованих на берегах Егейського моря. УIV ст. до н. є. з´явилися мідні розмінні гроші: обол, халк і лепта. 1 срібна драхма дорівнювала 6 мідним оболам, 1 обол дорівнював 8 халкам, 1 халк дорівнював 2 лептам. В еллінську епоху стали карбувати золоті монети.

Угоди купівлі-продажу поширювалися на всі види матері­альних цінностей. Зародилося лихварство, а разом з ним і бор­гове рабство. Рабів доставляли також і з колоній. Але економічна роль рабів була незначною, основну масу ремісників станови­ли вільні люди.

У цей же період (VIII—VI ст. до н. є.) здійснювалася велика грецька колонізація. її причинами були: по-перше, нестача землі внаслідок збільшення населення і концентрації землі в руках знаті; по-друге, необхідність нових джерел сировини, пошук ринків збуту для продукції сільського господарства і ремесла, потреба в металах, відсутніх у самій Греції, намагання греків контролюва­ти торговельні шляхи; по-третє, політична боротьба, що спонука­ла тих, хто зазнав поразки, шукати щастя в колоніях.

Дослідники історії Стародавньої Греції виділяють три основні напрями колонізації. Перший — західний, найбільш потужний. Сицилія й Італія були так густо заселені колоністами, що стали називатися Великою Грецією. Другий — північно-східний — на узбережжя Чорного моря. Третій — південний і південно-східний — найбільш слабкий, оскільки тут греки натрапили на потужний опір фінікійських купців. Усього було створено декіль­ка сотень колоній з населенням чисельністю 1,5—2 млн. осіб.

Завдяки колонізації пригасли соціальні конфлікти. Вона сприя­ла розвитку ремесел, торгівлі, поширенню досягнень еллінської культури, відкрила нові можливості людини, звільняючи осо­бистість з-під контролю роду.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія