Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Культурологія

8.5.4. Постімпресіонізм


Розпадаючись, імпресіонізм породив у самому собі протилежні напрямки, які перейшли від пленерних пейзажів до «синтезу», до живопису духу. Художники, яких в історії мистецтва називають постімпресіоністами, — Сезанн, Ван Гог, Гоген — не були об´єднані ні загальною програмою, ні загальним методом, кожен з них — яскрава творча індивідуальність, кожний залишив свій слід у мистецтві. Постімпресіоністичний живопис не боявся здатись інтелектуальним, не цурався теоретичного оформлення своїх художніх намірів.

Поль Сезанн розпочав свій творчий шлях з імпресіоністами і все життя до свого імені, підписуючи картини, додавав «учень Пісарро». Він брав участь в їхній першій виставці у 1874 p., але згодом поїхав у Прованс, де жив самотньо, напружено й багато працював. Але Сезанн не був імпресіоністом, а швидше реакцією на імпресіонізм як спосіб бачення і манер малювання. Сезанн не малював творів складного змісту: портрети близьких людей, друзів та безліч автопортретів, пейзажів («Береги Марни»), натюрморти («Натюрморт з апельсинами та яблуками»), портрети («Курець»), часом сюжетні зображення («Гравці в карти») — світ споглядання, замріяності і зосередженості. Але у всякому разі це не етюд, а завершений твір, картина: природа, людина зображуються у всій своїй цілісності. Суть того нового, чого прагнув Сезанн, — це не передача кольором реальності, виявлення кольором геометричної структури природних форм. Замість уявної випадковості імпресіоністів Сезанн приніс почуття маси, пластичну ясність форм, сталість, карбовану виразність («Портрет дружини художника»). Та були на цьому шляху і втрати. Так, втрачене почуття фактури (не завжди ясно, які фрукти зображені), а у змалюванні людей наявні певна абстрактність і бездушність, бо художника не стільки цікавить духовний світ людини, її характер, скільки можливість передати кольоровими співвідношеннями предметність світу. Найсильніша сторона Сезанна — колорит. У подальшому його художньою концепцією скористалися кубісти.

«Великого голландця» Вінсента Ван Гога (Вінсента Віллема) теж називають постімпресіоністом. Та Ван Гог — швидше реаліст, бо він лише частково визнавав вірність кожному принципу імпресіонізму. Вивчати природу, за Ван Гогом, треба, але, на його думку, «найкращі картини створені напам´ять». Ван Гог рішуче відкидав твердження, ніби мистецтву байдужий предмет зображення. Ван Гог пізнав на собі вплив імпресіоністів у техніці малювання, вона стала в нього вільнішою, сміливішою, палітра її висвітлена («Дорога в Овері після дощу», «Червоні виноградники в Арлі»). Його мистецтво не спонукає до споглядального милування, воно потрясає глядача, бо Ван Гог у своїх картинах втілив душевне сум´яття сучасної людини. Його творчість охоплює близько десятиріччя, причому найбільш важливі останні п´ять років. Це роки напруженої, нелюдської праці, у результаті чого Ван Гог створив картини, в яких поєдналися захват перед світом і проникливе почуття самотності, постійного неспокою, щемливої туги. Ван Гог тривожно сприймав суперечності і несправедливості життя, підвищене емоційне ставлення в нього не тільки до людей («Прогулянка в´язнів», «Автопортрет з відрізаним вухом»), а й до природи. Під його пензлем зображення простих предметів («Спальня») сповнені драматизму. Він олюднює світ речей, наділяючи його власною гіркою безнадією. Внутрішня експресія його картин досягається особливими прийомами накладання фарби, часом зигзагоподібними, а частіше паралельними мазками, як у «Хатинах», де земля і хатини змальовані мазками, що йдуть в одному напрямі, а небо — у протилежному. Цьому ж служить пронизливо «дзвінкий» колір: зелень трави на схилі, де ліпляться хатини, і яскрава блакить неба.

У Ван Гога не було стільки наслідувачів, як у Сезанна. Його мистецтво більш суб´єктивне. Однак набагато пізніше своїм предтечею називали його експресіоністи, котрі відчули, як і багато інших художників, сильний вплив напружено емоційного і глибоко щирого його мистецтва.

Полю Ежену Анрі Гогену було більш як тридцять років, коли, залишивши службу в банку, він почав систематично займатися живописом. Найпродуктивнішим був період життя на Таїті. Під впливом імпресіонізму Гоген виробив власну манеру. Художник співробітничав з поетами-символістами і вважав себе символістом. Гогена не стільки захоплювала «чиста ідея», скільки не задовольняла та натуралістична тенденція, яку він відчував у імпресіонізмі. Історики мистецтва зв´язують Гогена не лише з символізмом, а й з тією поширеною наприкінці XIX — початку XX ст. течією, яка дістала назву примітивізму.

Творчість Гогена, яку можна поділити на три етапи — епоху імпресіонізму, період синтетичного стилю і вершинний період творчості, постійно супроводить пошук художнього методу, який дозволив би якнайповніше виразити світовідчуття. Його прагнення стилізації поступово переходить у символізм, котрий набирає відповідної композиційної форми. З творчості художника відчутно видно, що він розкрився саме тоді, коли по-справжньому ввійшов у життя народу маорі та інших народів, які населяють острови, коли зблизився з ними тілесно і духовно. Саме тоді його творчість набуває монументальності («Таїтянки на березі моря», «Чорні свині»). Він чудово змальовує оголене дівоче тіло («Королева краси» та «Ніколи»). Найвище його досягнення щодо колориту — «Заклик», найбільша за розмірами картина — «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?». Останню треба розглядати за східноазіатським звичаєм справа наліво. Вона відтворює окремі етапи життя людини від народження до старості в оточенні символічних звірів, птахів і тропічної рослинності перед статуєю божества, що височіє над ними.

Гоген користувався гранично спрощеним рисунком, форми предметів у нього нарочито площинні, барви чисті та яскраві, композиції мають орнаментальний характер. Він навмисно порушував перспективу, малював не так, як бачить людське око, а як він хотів побачити це в природі. Гоген перетворив реальну природу на декоративний барвистий візерунок. Його мова гіперболізована. Він підсилював інтенсивність тонів, бо його цікавив не колір певної трави, а колір трави взагалі. Художник не користувався світлотіньовим моделюванням, а накладав колір рівними площинами, у контрастному порівнянні. Колір він розумів символічно. Будь-яку тему Гоген використовував для того, щоб створити самостійний, незалежний від моделі твір, котрий, майже цілком абстрагуючись від змісту, захоплює глядача внутрішнім художнім вирішенням.

Остаточні висновки з уроків постімпресіонізму зробив уже дальший розвиток художньої культури новітнього часу.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДО VIII РОЗДІЛУ

1.      Большая иллюстрироанна энциклопедия древностей / Д. Гейдова и др.: Пер. с чешек. Б. Б. Михайлова. — Прага: Артия, 1980. — 496 с

2.      Гриценко Т. Б., Кондратюк А. Ю., Мельничук Т. Ф. II Культура в епоху промислового перевороту та соціальних зрушень. — К: НАУ, 2006. — 116 с.

3.      Европейское искусство XIX века. 1789—1871 // Памятники мирового искусства.— Вып. VI (серия первая). — М.: Искусство, 1975. — 210 с.

4.      История и культурология: Учебное пособие для студентов вузов / Н. В. Шишова, Т. В. Акулич, М. И. Бойко и др. / Под ред. Н. В. Шишовой. — М.: Издательская корпорация «Логос», 1999. —368 с.

5.      Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти / В. А. Гречко, І. В. Чорний. В. А. Кушнерук, В. А. Режко. — К.: Літера ЛТД, 2002. — 464 с

6.Історія української літератури. XIX ст.: У 3 книгах. — Кн. 1: Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценка. — К.: Либідь, 1995. — 368 с

7. Історія української літератури. XIX ст.: У 3 книгах. — Кн. 2: Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценка. — К.: Либідь, 1996. — 384 с

8.Історія української літератури. XIX ст.: У 3 книгах. — Кн. 3: Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценка. — К.: Либідь, 1997. — 432 с

9.Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. — К.: ЦУЛ, 2003. — 508 с.

10.    Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. / За ред. 1.1. Тюрменко, О. Д. Горбули. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 368 с

11.    Прокофьев В. Н. Живопись Едуарда Мане между прошлым и будущим (некоторые во-просы поэтики и стилистики) // В. Н. Прокофьев. Об искуссте и искусствознании. Статьи разных лет. — М.: Советский художник, 1985. — С. 115—136.

12.    Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович, I. А. Зязюн О. М. Семашко та ін.; За ред. М. М. Заковича. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 622 с.

13.    Яворская Н. В. Жан Федерик Базиль и реализм 60-х годов (от реализма к импрессионизму) // Н. В. Яворская Из истории исусствознания. О французком искусстве XIX—XX веков. Работы разных лет. — М.: Советский художник, 1987. — С. 146—158.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень