Електронна бібліотекапідручники


Культурологія

8.2. Неокласицизм — рушійна стильова форма художнього розвитку європейського мистецтва кінця XVIII — початку XIX ст.


У мистецтві Європи даної доби можна виділити період між 1789 та 1815 pp. Це час безпосередньої підготовки, піднесення і занепаду Великої французької революції. Це також період становлення і падіння імперії Наполеона, роки підйому народів Європи проти наполеонівської агресії. У цей час починається розквіт мистецтва революційного класицизму у Франції. У країні класицизм, особливо у творчості Давида, набув напередодні революції особливо послідовного, програмно-героїчного революційного характеру. Античні герої, античні перекази, античні форми прислужилися справі звеличення революційної сучасності. У ці роки виникає також прагнення до прямого відображення подій і героїв революції. Пізніше класицизм трансформувався у парадне мистецтво наполеонівської імперії.

Класицизм був панівним напрямком у більшості європейських країн. Особливе місце в означену добу займало мистецтво Іспанії, обличчя якого визначалося могутньою, стихійно народною творчістю Гойї. Класицизм у таких країнах, як Німеччина, Англія, Австрійська імперія, Італія, Росія, країни Скандинавії, створив видатну архітектуру й низку яскравих явищ в образотворчому мистецтві. Переможна війна з Наполеоном викликала піднесення громадянської свідомості в культурі народів Німеччини і особливо Росії і визначила монументальні форми зрілого класицизму, так званого ампіру, що тривав у цих країнах до 20-х pp. включно.

Цей період від початку Французької буржуазної революції і до краху наполеонівської імперії є своєрідною «героїчною інтродукцією» до історії художньої культури XIX ст. Велика французька революція мала послідовно антифеодальний характер, викликала незворотний перехід до виробничих і суспільних капіталістичних відносин. Цей процес не затримала ні реставрація Бурбонів у Франції, ні зусилля створеного країнами антинаполеонівської коаліції Священного союзу. Ідеологічна програма французької революції вперше мала світський, антиклерикальний характер. Вона оперувала доказами «розуму», «природного права», соціально-етичної «справедливості». У ході підготовки й здійснення революції філософія, наука, політика, право, історія були відокремлені від релігії. Це зумовило глибокі зміни у соціальній думці й ідейно-естетичному змісті мистецтва.

Франція. На першому етапі могутнім прискорювачем революційних процесів у суспільній свідомості й у мистецтві доби була Франція. Однак після встановлення наполеонівської диктатури картина суттєво змінюється. Хоча наполеонівські війни й сприяли встановленню у ряді європейських країн буржуазних порядків, у першу чергу вони забезпечували інтереси французької буржуазії. Це викликало відповідну реакцію — бурхливе піднесення національної самосвідомості народів Європи. Мистецтво Франції, як образотворче, так і архітектура продовжують свій бурхливий розвиток, але новаторські процеси виявляються і в мистецтві інших європейських країн. Наприкінці XVIII — в перші десятиліття XIX ст. поряд із Францією якісно новий етап художнього розвитку формується у таких країнах, як Англія, Росія, Німеччина. Центральною фігурою мистецтва Франції революційної доби, як і мистецтва періоду наполеонівської імперії, став живописець Жак Луї Давид.

Архітектура Франції кінця XVIII — 1-ї третини XIX спи Класицизм революційної доби. У роки, що безпосередньо передували революції, намітився процес поступового перетворення архітектури класицизму в мистецтво, просякнуте пафосом раціоналізму й лаконічності. Виникає прагнення до суворішої й чіткішої геометричної ясності у плануванні споруд і архітектурних ансамблів. Видатною постаттю в архітектурі Франції цього часу був Клод-Нікола Леду. Хоча Леду використовував елементи ордерної архітектури, для нього було характерно прагнення виявити красу геометричних співвідношень архітектурних об´ємів. Цей митець уперше виявив тяжіння до створення нової системи пластичних цінностей, які становлять відмінну рису новітньої архітектури. Леду — яскравий представник раціоналістичних прихильників просвітництва і суворого героїчного аскетизму доби Французької революції й одночасно провіщувач архітектури XX ст.

Такі роботи, як театр у Безансоні, виконані у традиціях класицизму XVIII ст., але для них уже характерний стриманий раціоналізм й одночасно прагнення до запозичення функціональних прийомів римської архітектури. Леду компонує театральний зал, імітуючи півкола римського театру.

Цікаві й урбаністичні передбачення Леду, наприклад проект підземного переходу під вулицею, який він передбачив, створюючи особняк, Телюсон. Найпослідовніше геометричний раціоналізм Леду виявився не у завершених спорудах, дещо компромісних за формами, а в проектах. Таким є побудований на грі геометричних об´ємів, вільний від ордерних ремінісценцій будинок наглядача в місті Мопертюї. Архітектор передбачив ідею взаємодії природи й архітектури. Ця ідея отримала свій розвиток в архітектурі XX ст. Так, через будинок директора з джерела у місті Шо був пропущений потік і створений каскад. У добу Консульства й Імперії суворий аскетизм Леду виявився непотрібний. Виникає потреба у парадній архітектурі, що апелювала до величі імперського Риму.

Стиль ампір. Доба Консульства й Імперії — це завершальний етап органічного використання «стильових» принципів в архітектурі.

В архітектурі Франції та цілого ряду інших європейських країн у цей час домінує стиль ампір, який з´явився на межі XVIII—XIX століть. Він був повним запереченням минулого, на відміну від класицизму другої половини XVIII ст., у якому ще були відчутні барокові тенденції. Франція визначила зміну стилю. У результаті спільної творчості імператорських архітекторів Перс´є й Фонтена виник новий величний і монументальний стиль, що відповідав грандіозним зазіханням наполеонівської імперії.

На відміну від великих «стильових» епох в архітектурі, в ампірі дуже помітний ідеологічний програмний момент, певний відтінок розумової штучності у впровадженні ідеологічної програми та надмірне слідування «політичній моді». Так, похід Наполеона у Єгипет не тільки викликав моду на Єгипет в оформленні інтер´єру й начиння, а й певною мірою відбився в архітектурі (архітектор Браль, фонтан на вулиці Севр у Парижі). Усе ж єгипетизуюча мода хоча й знайшла відображення в архітектурі, однак не вона визначала її парадно-урочисті форми.

Для архітектури ампіру була характерна орієнтація на традиції архітектури імперського Риму, але була також лінія, пов´язана з наслідуванням зовнішніх форм грецького периптера. Однак цей тип грецького храму в наполеонівську добу набув грандіозного, урочисто пишного характеру. Такими спорудами є це-рква Мадлен у Парижі архітектора Віньойона, а також паризька Біржа, зведена А.-Т. Броньяром.

Ампір дуже яскраво виявив себе в інтер´єрі. Для парадних споруд ампіру характерна єдність стилю — форм одягу, меблів, картин, статуй та архітектури. Характерним прикладом є внутрішнє оздоблення палацу Мальмезон, створене архітекторами Ш. Персіє та П. Фонтеном.

У плануванні приміщень Фонтен і Перс´є виходили із зразків нещодавно відкритого античного інтер´єру, причому стіни обтягувалися шовком живих тонів або обклеювалися шпалерами. Нова художня концепція з її героїчними й романтичними акцентами вимагала серйозного величного мистецтва і патетичної розкоші. Ця концепція знаходила виявлення в гладеньких речах повсякденного вжитку без надмірного декору, що сприймалося архітектонічно. Лінії були прямі й різкі, членування об´ємів ясне і суворо симетричне. В інтер´єрі застосовувалися пластичні прикраси з блискучої та матової бронзи (найкращі походять з майстерні Томіра) — пальмети, завитки аканту, лаврові вінки, леви, єгиптизуючі каріатиди, вази і дельфіни (інтер´єри Отелю Богарне у Парижі, бібліотеки Наполеона І у Комп´єнському палаці).

У наполеонівську добу завершується організація величезної просторової осі Парижу на кілька кілометрів від внутрішнього двору Лувра через площу Каррузель, сади і палац Тюїльрі, площу Згоди, магістраль Єлисейських полів і площу Зірки.

Для архітектури ампіру типовим є висока питома вага репрезентативно-пропагандистських, не пов´язаних з безпосередньою утилітарною функцією споруд типу тріумфальних арок і тріумфальних колон. Вони були покликані стверджувати велич режиму. Героїчна міць точно розрахованих пропорцій і масштабів цих споруд має більше значення, ніж пишна урочистість їх декору. На площі Каррузель, що розміщена між Лувром і Тюїльрі, Перс´є і Фонтеном була зведена Тріумфальна арка, що наслідує форми давньоримської арки Костянтина. На протилежному боці цієї осі Ж.-Ф. Шальгрен зводить колосальну однопрогінну арку на площі Зірки.

Падіння Наполеона, повернення Бурбонів у Францію, буржуазна революція 1830 p., подальший розвиток буржуазних відносин зумовили відносно короткочасний період розквіту французького ампіру, і після перших блискучих успіхів античні форми зодчества поступово деградують.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень