Англія у XVI ст. переживала розквіт театру й драматургії, але її образотворче мистецтво нічим особливо не відзначилося. Кальвіністська релігійна реформа, що була здійснена пуританами, виявилася тут надто послідовною у своєму іконоборництві: вона ліквідувала монастирі — основні центри художньої культури. Таким чином повністю припинився розвиток релігійного живопису. Розвиток світського мистецтва тут гальмувався відсутністю необхідної традиції. Англійські монархи надавали перевагу іноземним художникам, і так тривало досить довгий час. Піднесення національного англійського живопису розпочалося лише у XVIII ст.

Театральне мистецтво Англії доби Відродження. На англійському ґрунті у творчості видатного драматурга Вільяма Шекспіра досягнув своєї вершини європейський театр доби Відродження. Театр Шекспіра не тільки був підсумком розвитку національного англійського театру, а й певною мірою підсумовував досягнення усієї попередньої драматургічної культури давнини і нового часу. Одночасно творчість Шекспіра відкривала перспективи для подальшого розвитку театру й драми на шляху соціально-філософського осмислення життя і глибокого розкриття внутрішнього світу людини.

Нестримна радість життя, уславлення здорової, сильної, відважної людини з яскравими емоціями та сміливими думками — такі риси притаманні першим п´єсам Шекспіра (комедії «Приборкання непокірної», «Сон літньої ночі», «Два веронці», «Комедія помилок», «Багато галасу даремно», «Дванадцята ніч»). У них виражена важлива ренесансна думка: про людину судять не з одягу і звання, а з її розуму, відваги, благородства. Перша велика трагедія Шекспіра — «Ромео і Джульєта», потім «Юлій Цезар», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Отелло». Багато людських пристрастей, злети і падіння зобразив великий драматург: нестерпний тягар душі принца Датського, тяжкі страждання обманутої довіри в Отелло, розчарування короля Ліра, муки сумління Макбета. Характери людей та обставини, в яких вони діють, зображені Шекспіром у всій складності і глибині, у русі, розвитку, змінах. Вони — творіння великого пророчого митця, який знав, наскільки багатоманітне життя.

Творчість Шекспіра просякнута справжнім гуманізмом, але гуманізмом трагічним. Це усвідомлення трагедії кожної окремої людини у суспільстві, усвідомлення напруги тієї боротьби, яку людина веде з жорстоким суспільством, боротьби майже безнадійної, але все ж таки необхідної. І разом з тим — усвідомлення того, що ренесансний світогляд з його ідилічним оптимізмом та спрощеністю недостатньо озброює для такої боротьби, що для неї потрібний складніший арсенал ідей, ніж той, що заготовлений ренесансним гуманізмом. Творчість Шекспіра — це ідейна основа літератури пізнього гуманізму.

Головна риса трагедій Шекспіра («Гамлет», «Король Лір», «Макбет» та ін.) — у зіткненні реального й ідеального. Тут можна бачити, як ренесансний синтез трансформується в антагонізм. Особливістю пізнього гуманізму є його амбівалентність. Вона виявляється і в характері багатьох персонажів Шекспіра. Найяскравіше це виявилося у характері Гамлета. Він і слабкий, і сильний, і дієвий, і бездієвий герой. Але не тільки він містить у своєму характері різні можливості. Хто такий Лір — деспот чи шляхетна людина? А Отелло — дикун, що ледве прикриває свою примітивність подобою цивілізованої людини, чи шляхетний гуманіст? Інші персонажі шекспірівських трагедій також ставлять перед нами подібні дилеми.

У творчості Шекспіра виявлені характерні особливості літератури й драми Пізнього Відродження — сполучення різнорідних жанрових елементів. Це славнозвісне змішування трагічного й комічного досягає найбільшої гостроти у трагедіях «Гамлет» і «Король Лір». У «Гамлеті», наприклад, сполучені твереза життєва правда і фантастичний образ із потойбічного світу.

Для пізнього гуманізму в цілому було характерним посилення безпосередньо життєвого змісту драматургії. Стиль шекспірівських п´єс свідчить, що зникає значна доля риторичності. Виконання стає більш натуралістичним. У «Гамлеті» міститься теоретична платформа театрального мистецтва нового типу. Вустами самого героя заперечується стара риторично-декламаційна манера з її крайнощами й перебільшеннями. Гамлет засуджує акторів, котрі «рвуть пристрасть на шматки». Він радить акторам: «рухайтеся відповідно до діалогів, говоріть, слідкуючи за рухами, з тим лише застереженням, щоб це не виходило за межі природного».