пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Культурологія

6.2.1. Християнський антропоцентризм


Ідейною домінантою Відродження був християнський антропоцентризм, з позицій якого людина була центром Всесвіту, вищою частиною природи, найдосконалішим її творінням, а весь навколишній світ — творінням рук не лише Божих, а й людських. На місце схематизму схоластики діячі Відродження ставили емоційно насичене особисте переживання. Релігійно-аскетичне світосприйняття, твердження про гріховність людського життя не заперечувалися, доповнювалися проголошенням особистого права людини на задоволення звичайних земних потреб, на насолоду життям. Усі ці питання відображені в таких трактатах гуманістів, як «Промова про гідність людини» Дж. Піко делла Мірандоли, «Про лицемірство» Леонардо Бруні, «Похвала глупоті» Еразма Роттердамського. На перший план було висунуто індивідуалізм, прагнення до розмаїтості, культ геройства і слави, прагнення до гармонії фізичного здоров´я, людської краси й духовності. Велику увагу було приділено взаємозв´язку людини з природою; здатності людини до всебічного пізнання і творчої діяльності; проблемі віротерпимості у конфесійно-релігійній приналежності; зрештою, визнанню більшістю пізньоренесансних діячів самостійності й свободи науки.

Антропоцентризм притаманний у тій чи іншій мірі всім видам мистецтва Ренесансу. В архітектурі він виявився у співмірності споруди до людини, у тому, що архітектурний образ базувався на пропорціях людської фігури. Ця гуманістична лінія йшла від такої споруди, як капела Пацці у Флоренції, і до храму Темпьєтто, зведеного Браманте. Арки гостинно звертаються до відвідувача (фасад Виховного будинку Брунеллескі). Стара сакристія флорентійської церкви Сан Лоренцо — це затишна будівля зі спокійними горизонтальними членуваннями, яка здається просторою і обжитою.

Можна стверджувати, що антропоцентризм в образотворчому мистецтві Ренесансу ще більш очевидний, ніж у гуманітарних студіях. У добу раннього Відродження — кватроченто в європейській скульптурі й живописі виник портрет, це пояснювалося тим, що у добу гуманізму, коли людська особистість почала привертати інтерес, шанувалася єдина у своєму роді людина {йото ипісо). Середньовічне ж мистецтво, яке усі-ляко принижувало людину і не визнавало за індивідуальністю права на самостійне існування, вороже ставилося до портрета. Нечисленні портретні зображення готичної доби майже всі мали культове призначення — це були портрети на надгробках. Кватроченто створило самостійний, світський за призначенням тип портрета2.

Якщо для скульптурних портретів Відродження прикладами іноді були античні скульптурні бюсти, то профільний і пізніше тричетвертний погрудний живописний портрет раннього Відродження цілком є винаходом доби. Уже в цих живописних портретах яскраво виражена антропоцентричність мистецтва Відродження. Зображення людини займало майже всю поверхню. Художник або взагалі не зображував краєвид (твори флорентійця Доменіко Венеціано) або підкоряв краєвид зображенню людини (П´єро делла Франческа— портрети Федеріко да Монтефельтре і Беат-риси Сфорца).

Крім того і мистецтву Раннього, і мистецтву Високого Відродження були притаманні типізація та ідеалізація. У різних митців різних поколінь ці риси були виражені більшою або меншою мірою. Кінна статуя кондотьєра Гаттамелати (скульптор Донателло) є прикладом рівноваги між гострою індивідуалізацією образу в усій його неповторності і високою типізацією. Причому між індивідуалізацією й типізацією немає внутрішньої суперечності. Індивідуалізація має виявити характерні риси даної людини, бо вони неповторні і становлять її сутність, а типізація є тим п´єдесталом, на який була поставлена людина Відродження, яка оспівана Піко делла Мірандолою у трактаті «Про людську гідність»: «Людина— велике диво... Бог створив людину не небесною, не земною, не смертною, не безсмертною, для того, щоб людина сама ставала творцем своєї форми і щоб вона могла, згідно зі своєю волею і своїм вибором, або вироджуватися у нижче й грубе створіння, або відродитися у створінні божественному». Отже, з початку XV ст. антропоцентризм став одним із головних елементів ренесансного мистецтва з тим, щоб у подальшому стати типовою рисою Відродження взагалі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень