З культовою архітектурою був тісно пов´язаний монументально-декоративний живопис, характерний для візантійських художніх шкіл. У Київській Русі візантійський живопис поширився у формі монументальних настінних розписів — мозаїк і фресок. Настінні мозаїки застосовувалися у спорудах Київської Русі з кінця X до початку XII ст.1 Технологія виготовлення різнокольорової смальти (особливо золотої) була дуже складною і дорогою, а саме мистецтво мозаїки вимагало великого уміння. У Києві мозаїками були оздоблені інтер´єри князівських палаців і культові споруди часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Основним видом монументального мистецтва Київської Русі був фресковий живопис. Він значно дешевший, але справляв надзвичайний художній ефект. Фрески чудово поєднувалися з фактурою кам´яних стін і мали надзвичайно багатий колорит. Техніка фрески була запозичена у візантійських майстрів, але давньоруські художники довершили її новими елементами і стилістичними зображеннями. Так, новим у митецькій діяльності давньоруських майстрів стало поєднання мозаїчних і фрескових зображень, чого не практикували у Візантії. У XII ст. мистецтво мозаїки поступається мистецтву фрески.

Перші мозаїчні зображення та настінні фрескові розписи були виконані у Десятинній церкві міста Києва, але вони не збереглися.

До найвизначніших пам´яток українського і світового монументально-декоративного мистецтва належать мозаїки і фрески Софійського собору у Києві. Головним змістом художнього оздоблення інтер´єру цього храму є утвердження християнства, а храмові настінні розписи стали «біблією для неписьменних», яку потрібно було читати у певному порядку. На фрескових панно три цикли зображень: євангельські, біблійні та житійні. На мозаїках зображені основні персонажі християнського віровчення. Мозаїчні оздоблення прикрашають головний вівтар і купол собору. Це — поясне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя) з піднятою десницею, в апсиді центрального вівтаря зображена велична постать Богоматері-заступ-ниці Марії-Оранти. У народі Богоматір Софії Київської вважали заступницею Києва і Русі і називали її «Нерушимою стіною», тобто заступницею і покровителькою. Марія-Оранта у народній свідомості злилася з язичницьким образом «Великої Богині», що уособлювала силу землі.

Нижче мозаїчного зображення Богоматері-Оранти розташована багатофігурна композиція «Євхаристія» (причащання апостолів), а ще нижче — «святительський чин», який є одним із кращих взірців монументального живопису. Мозаїчні панно Софії виконані на яскравому золотистому фоні і набрані із смальти 177 кольорових відтінків. Важливим елементом художнього оздоблення Софії є орнаменти, переважно рослинного характеру. До наших днів збереглося 260 квадратних метрів мозаїк і близько 3000 квадратних метрів фресок собору Святої Софії у Києві.

Монументальними розписами були також оздоблені Успенський собор Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор, церква Спаса на Берестові у Києві. З середини XII ст. у Київському, Чернігівському, Переяслському, Галицькому та Волинському князівствах створюються самобутні художні школи. Фресковий живопис повністю замінює настінні мозаїки. Давньоруські фрескові розписи збереглися до наших днів у сакральних спорудах Києва і Чернігова, Смоленська і Владимира на Клязьмі, Пскова, Новгорода, Старої Ладоги та інших давньоруських містах.

Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як іконопис — вид культового станкового живопису. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер´єрі культової споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 р. у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над пе-редвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії та Болгарії, а в кінці XI ст. з´явилися власні. Мистецтво іконопису мало свої особливості, що відрізняли його від монументальних розписів. В іконі обмежений простір, який вимагав зосередження на створенні психологічного образу, знаходженні найвиразніших композицій та колористичних рішень. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало.

Становлення давньоруського іконопису припадає на II пол. XI— поч. XII ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців — Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.

Ряд дослідників пов´язують з київською художньою школою такі ікони, як «Ярославська Оранта» (XII ст.), «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), «Дмитрій Солунський» (XII ст.) і композицію Свенської (або Печерської) Богоматері» (XIII ст.). Серед ікон, що дійшли до наших часів, найшанованішою була ікона «Богородиці — Елеуса», привезеної в кін. XI — поч. XII ст. з Візантії до Вишгорода поблизу м. Києва, її назвали «Володимирська Богоматір» (Третьяковська галерея, м. Москва). Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності.

У Києві сформувалася іконографія перших руських «святих» — Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб». Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало пластичне мистецтво та різьбярство. Східнохристиянська церква, переслідуючи язичницькі вірування, заборонила об´ємну скульптуру, тому пластичне мистецтво розвивалося у вигляді рельєфів. Для різьбленого оздоблення монументальних споруд використовувався мармур та рожевий шифер. Значна кількість рельєфних орнаментальних прикрас збереглася у храмах Києва. Це — різьблені плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу, що прикрашають парапети хорів собору Софії Київської, шиферні плити з тематичними рельєфами Михайлівського Золотоверхого та Києво-Печерського монастирів.

Цікавою пам´яткою давньоруської пластики є барельєф, на якому зображена Богоматір-Одигітрія з дитям, що знайдений у руїнах Десятинної церкви. Шиферні різьблені плити збереглися і в Спаському соборі Чернігова.

Історичну і культурну цінність становить саркофаг Ярослава Мудрого (X—XI ст.), що зберігається у київському Софійському соборі. Він виготовлений з білого мармуру, вкритий рослинним орнаментом з християнською символікою.

Цінними витворами давньоруського пластичного мистецтва є вироби різьбярів по каменю у вигляді невеликих кам´яних іконок, на яких найчастіше зображали Бориса і Гліба, Дмитра Солунського, Богородицю, Спаса, Святого Миколая та інших святих. Шедевром мініатюрної кам´яної пластики є ікона «Увірування Фоми», що зберігається у Київському історичному музеї.

Оригінальним видом мистецтва у княжу добу було мистецтво книжкової мініатюри. Рукописна книга була особливо цінною, писалася дуже довго, на дорогому пергаменті і художньо оздоблювалась. Книги переплітали у міцні оправи з металевими замками, текст прикрашали ініціалами, заставками та мініатюрами. Книжкова мініатюра виконувалася й ілюструвалася руськими писцями і художниками, зразками для яких служили візантійські та болгарські рукописні книги. Пам´ятками давньоруських рукописів є «Остромирове євангеліє» (1056—1057 pp.), «Ізборник Святослава» (1073 р.), «Бучацьке євангеліє», «Юрієве євангеліє», «Добрилове євангеліє» (XII ст.), «Мстиславове євангеліє»(ХП ст.) та ін.

Видатним явищем у давньоруському мистецтві, цінним джерелом історії Київської Русі є мініатюри Радзивилівського літопису (XV ст.) Книга містить 618 кольорових графічних мініатюр, що ілюструють життя княжої доби. Мініатюри дають цінні відомості про архітектуру Київської Русі, одяг та зброю, речі домашнього вжитку й інші важливі історичні події1. Орнаментика більшості давньоруських рукописів була пов´язана з ювелірною справою та декоративно-ужитковим мистецтвом.

Розвиток ремісничого виробництва стимулював розквіт декоративно-ужиткового мистецтва, у якому проявилися риси давньоруської естетики та багатовікових художніх традицій східних слов´ян. Поширеними на Русі були такі види прикладного мистецтва, як скань, чернь, зернь, позолота, перегородчаста емаль та художнє литво. Скань — це мистецтво використання найтоншого дроту, що напаювався на металеву основу. Скань широко використовувалась у жіночих прикрасах та окладах книг. Чернь — чорна паста для протравлювання срібних виробів, що робила темне тло, на якому світилися срібні фігури. її наносили на браслети, зап´ястя, колти, персні, хрести, зброю тощо. Зернь — дрібні кульки, що впаювалися в персні та інші прикраси.

Високого рівня досягли давньоруські майстри у техніці емалі. На золотих пластинках витискували контури малюнка, напаювали золоті тонкі перегородки, а проміжки засипали порошком, що плавився у печі і заливав площини різнокольоровими емалями. Художньо оздоблювалися предмети побуту, прикраси, зброя, металевий і керамічний посуд, вироби із кістки. Поширеними мотивами було коло — символ сонця, хвилясті лінії, що символізували воду, фантастичні звірі і птахи, «дерево життя», рослинний орнамент. Кращими виробами прикладного мистецтва є пластинчасті браслети — наручі із срібла, діадеми, барми, колти, гривни, рясни. Поруч із різними прикрасами, у ювелірних майстернях відливалася велика кількість нагрудних хрестиків (енколпіонів), нагрудних іконок, змійовиків. Найвідомішими шедеврами ювелірного давньоруського мистецтва є дві діадеми з князівського парадного вбрання, що датуються XII і XIII ст.

У давньоруській державі також було поширеним кування та карбування золота, срібла та міді. Чудовим зразком цього мистецтва є також врата Суздальського собору (XIII ст.), де поряд з біблійними сценами зображено язичницьких істот, що стережуть вхід.

Оригінальними видами прикладного мистецтва було художнє литво. Давньоруські майстри відливали безліч різних речей — від невеличких прикрас до великих церковних дзвонів. Цінною пам´яткою художнього литва є великий мідний хорос, знайдений на Подолі у м. Києві. Він оздоблений жар-птицями — символами світла та знаками вогню і сонця. Міжнародне визнання здобули вироби майстрів із різьби по дереву та кістці, майолікова кераміка, а також виробництво скла. Пам´ятками різних художніх ремесел є бронзові панікадила, дзвони, смальта, скляне намисто, кубки, чари, браслети, різьблені шкатулки, образки, руків´я ножів та зброї, дзеркала, ложки, шахові та шашкові фігури та ін.

Важливе місце у господарському житті Київської Русі посідали ремесла. Провідною їх галуззю була чорна металургія, яка розвивалася за межами міста. Залізо видобувалось із болотяних руд. Давніми центрами залізоробного ремесла були м. Городськ на Тетереві (Коростишівський район, Житомирська область), та м. Вишгород (Київська область). Центрами обробки чорного металу були міста Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів, Галич, Вишгород. Давньоруські ковалі знали такі техніки обробки заліза, як кування, зварка, цементація, обточка, інкрустація кольоровими металами, полірування, вони володіли усіма видами обробки кольорових металів. Довершеними формами і художнім оздобленням відомі давньоруські мечі.

Розвивалося також гончарство, що процвітало у таких містах, як Білгород і Вишгород.

Високого рівня досягла обробка дерева, каменю, виготовлення цегли та вапна. Деревообробний промисел був особливо поширений у будівельній справі. Кам´яне будівництво сприяло появі цегельників, каменярів, вапнярів.

Існували і такі ремесла, як кравецьке, обробка шкіри, виготовлення взуття, прядіння, ткацтво та інші.

Отже, давньоруське мистецтво є однією з найяскравіших сторінок історії художньої культури доби Середньовіччя. Київська Русь відігравала значну роль у світовій історії, а її мистецтво за три століття досягло художніх вершин. Великий вплив на мистецтво Київської Русі мали культури інших народів, особливо Візантії. Разом з тим у скарбницю світової культури багато нового і цінного внесли давньоруські митці. Загалом культурний розвиток Київської Русі IX—XIII ст. знаходився на високому європейському рівні. На жаль, монголо-татарська навала перервала цей яскравий період вітчизняної історії. Але культура Київської Русі в усіх своїх формах і жанрах показала яскраву самобутність і заклала підвалини для подальшого розвитку культури України пізнього Середньовіччя.

У цілому ж доба Середньовіччя стала новим кроком в історичному та культурному розвитку людства, вона наповнила новими досягненнями світову культурну скарбницю.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРА ТУРИ ДО V РОЗДІЛУ

1.      Абрамович С. Д. Культурологія: Навчальний посібник.— К.: Кондор, 2005.— 352 с.

2.      Асєєв Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. — К.: Мистецтво, 1980. — 214 с

3.      БициллиП. М. Элементы средневековой культуры. — Спб., 1995. — 242 с.

4.      Грубер Р. И. Всеобщая история музыки. — М.: Музгиз, 1965.

5.      Давня історія України. У 3-х т. Толочко П. П. /гол. ред./. — К.: Інститут археологи НАН України, 2000. — 695 с.

6.      Дмитриева И. А. Краткая история искусств. Книга первая. — М.: «Искусство», 1996. —534 с.

7.      Дюбі Жорж. Доба соборів. Мистецтво та суспільство 980 — 1420 років. — К.: «Юні-верс», 2003. — 320 с.

8.      История искусства зарубежных стран. Средние века, Возрождение. — М.: Изобрази-тельное искусство, 1982. — 375 с.

9.      История мировой культуры: Культурология. Учебное пособие / Под ред. Р. С. Кнабе и др. — М.: Академия, 2003. — 605 с.

10.    История средних веков / Под ред. З.В.Удальцовой и С. П. Карпова Т. 1. — М.: Высшая школа, 1990. — 495 с.

11.    Історія української архітектури / Під ред. Ю. С. Асеева та ін. — К.: «Техніка», 2003. — 472 с.

12.    Історія української культури: У 5-ти т. — Історія культури давнього населення України. — Т. 1. — НАН України. Б. Є. Патон /голов, ред./. — К: Наук, думка, 2001. — 1134 с.

13. Кантн Ю. М. Віхи священної історії. Русь— Україна. — К.: А. С. К., 2004. — 416 с.

14.    Караськова О. В. Средние века. — К.: Корона принт, 2003. — 414 с.

15.    Карлов Е. А. Монеты Византии: Справочник-определитель. Лисичанск: Реликвия, 2002. — 63 с.

16.    Карсавин Л. П.   Культура   средних   веков.—  М.:   Книжная   находка,   2003.— 222 с.

17.    Комплексне дослідження духовної культури слов´ян / Під ред. Русанівського В. М. таін. — К., 2004. —168 с.

18.    Кулаковский Ю. А. История Византии. В 3-х томах. — М.: Алетея. Т. 1, 2003. — 493 с, Т. 2, 2003. — 394 с, Т. З, 2004. — 350 с

19.    Культурология. История мировой культуры: Учебник / Под ред. Вознесенской Н. О. — М.: ЮНИТИ: Единство, 2003. — 759 с.

20.    Культурологія: Посібник / Під ред. О. Г. Песидко та ін. — Луганськ.: РВВЛАВС, 2004. —118 с.

21.    Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / За ред. проф. М. М. Заковича — К.: Знання, 2004. — 567 с.

22.    Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посібник / За ред. І.І. Тюрменко, О. Д. Горбула — К.: Центр навч. літератури, 2004. — 368 с.

23.    Лазарев В. Н. История Византийской живописи. — М.: Искусство, 1986. — 331 с.

24.    ЛіндчД. Г. Середньовічна церква. Коротка історія. — К., 1994. — 134 с.

25.    Острогорсъкий Г. Історія Візантії — Львів: Літопис, 2002. — 608 с.

26.    Подоляк Н. Г. Історія середніх віків. — К.: Генеза, 2004. — 287 с

27.    Попович Мирослав. Нарис історії культури України. — К.: Артек, 1998. — 214 с

28.    Пустовит А. В. История европейской культуры. Уч. пособие. — К.: МАУП, 2004. — 400 с.

29.    Толочко Петро. Київська Русь. — К.: «Абрис», 1996. — 360 с.

30.    Семенов В. Ф. Історія середніх віків: Підручник. — К.: Вища школа, 1975.

31.    Степовик Д. В. Іконологія й іконографія. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2003. — 312 с.

32.    Храми України. Альбом. — К.: Мистецтво, 2000.

33.    Храмы. Монастыри. — М.: Аванта, 2003. — 184 с

34.    Художня культура світу: Європейський культурний регіон. Навч. посібник / Н. Є. Миро-польська та ін. — К.: Вища школа, 2001. — 191с.

35.    Шевнюк О. Л. Культурологія: Навч. посібник. — К.: Знання-Прес, 2004. — 353 с

36.    Шейко В. М. та ін. Історія художньої культури. Середньовіччя. Відродження: Підру-чник. — Харків, 2001. — 189 с

37.    Шишков А. М. Средневековая интеллектуальная культура: Учебное пособие. — М.: Издатель Савин С. А., 2003. — 591 с.