Існування Київської Русі охоплює період з IX ст. по 40-і pp. XIII ст. У часи економічного та культурного розквіту давньоруська держава займала територію від Балтики і Північного Льодовитого океану до Чорного моря, від Волго-Окського межиріччя до Карпат. Етнічну основу держави складали східні слов´яни, що були об´єднані у великі міжплемінні союзи. У давньоруському літописі «Повість минулих літ» вказується, що таких союзів налічувалось чотирнадцять. Південну групу слов´ян складали поляни, древляни, сіверяни, волиняни, дуліби, уличі, бужани, тиверці, білі хорвати, вятичі. Окрім східних слов´ян у межах Київської Русі проживали карели, весь, меря, мурома, мордва, печеніги, чорні клобуки та балтські племена. Політичною формою держави у Київській Русі була ранньофеодальна монархія з елементами феодалізму. Східнослов´янські міжплемінні об´єднання поступово склалися у єдину народність, що була названа «Русь».

Держава являла собою історично важливу, контактну територію між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це зумовило її швидке входження у загальноєвропейську історико-культурну спільність. Вона мала широкі міжнародні зв´язки з Польщею, Чехією, Болгарією, Угорщиною, Грузією, Вірменією, Середньою Азією, Волзькою Болгарією, країнами Західної Європи — такими, як Франція, Англія, Данія, Швеція, Норвегія.

Важливе значення для культури Київської Русі мало запровадження християнства. На думку академіка Б. Рибакова, «прийняття християнства поставило Русь на один рівень з передовими державами того часу».

Після укладення ряду договорів особливо зміцніли зв´язки з Візантією, а прийняття християнства поєднало Русь із традиціями візантійського православ´я, політичною думкою та культурними досягненнями.

Київська Русь стала своєрідним центром слов´янської культури, яка, у свою чергу, зазнала впливу культур країн ісламу, Заходу, Закавказзя і Східного Середземномор´я. Вона проіснувала до 40-х pp. XIII ст. і впала під ударами монголо-татарських орд Чингізхана та Батия.