В XI ст. центрами культурного життя у Західній Європі стали міста. Міська культура була вільнодумною та антицерковною і тісно пов´язаною з народною творчістю. Найяскравіше ці риси проявилися у міській літературі, яка створювалася на основі народної мови на противагу латиномовній літературі.

Поширеними літературними жанрами стали віршовані новели, байки, жарти (фабліо у Франції, шванки у Німеччині). їм властиві сатира, сарказм, яскрава образність. У них засуджувалася ненаситність духовенства, безплідність схоластичної премудрості, невігластво феодалів, що стояли на шляху тверезого і практичного погляду на світ, який формувався у міських жителів. Фабліо та шванки створили новий тип героя, що може знайти вихід із будь-якої ситуації, дякуючи природному розуму та здібностям. Мудрість народу набула форми прислів´я та приказок. Церква переслідувала міських поетів. Так, у кінці XIII ст. твори парижанина Рютбефа були засуджені папою і спалені.

Улюбленим фольклорним жанром став міський сатиричний епос. У його основі були казки, що зародилися у період раннього Середньовіччя. Досить поширеним був «Роман про Лиса», у якому винахідливий та сміливий лис Ренар (образ розумного та практичного городянина) перемагає тупого та кровожерного Вовка Ізенгрі-на, сильного та дурного ведмедя Брена. Це образи лицаря та феодала. Роман з´явився у Франції, він був перекладений німецькою, англійською, італійською та іншими мовами. На сюжети «Романа про Лиса» створювалися скульптурні зображення в соборах Отена, Бурже та ін.

У XIII ст. зароджується міське театральне мистецтво. Театралізовані дійства (так звані міські «ігри») мали світський життєвий характер. Виразними засобами цих дійств були фольклор, творчість бродячих акторів — жонглерів, танцюристів, співаків, музикантів, акробатів, фокусників. У XIII ст. найулюбленішою була «Гра про Робена і Маріон». Театралізовані «ігри» розігрувалися прямо на міських площах, вони відтворювали народну культуру Середньовіччя.

Носіями духу протесту та вільнодумства були бродячі школярі та студенти — ваганти, що були опозиційно настроєні до церкви та існуючих порядків. Ваганти створили своєрідну поезію і пісні латинською мовою, в яких оспівували радість життя. Так, поезія французького поета XV ст. Війона насичена терпким смаком життя, ліризмом, трагічними протиріччями та драматизмом. У його віршах — страждання простих людей, їх оптимізм та бунтарські настрої того часу.

Ідеями вільнодумства пройнята досить популярна у XIV ст. філософсько-алегорична поема «Роман про розу». Автори поеми Гільйом де Лоріс і Жан де Мен оспівують Природу та Розум, критикують класову структуру феодального суспільства.

Для розвитку середньовічної культури велике значення мала творчість видатного поета і мислителя, флорентійця Данте Аліг´єрі (1265—1321). Кращим його твором є «Божественна комедія», у якій автор створив величну картину світу, природи, буття суспільства та людини. Він веде читача через пекельні муки, чистилище, до бажаного раю, щоб знайти мудрість, зміцнити людський дух заради ідеї добра.

Демократичні та реалістичні тенденції, що поширювалися у кінці Середньовіччя, проявилися у творчості інших видатних письменників. Це творчість іспанського воїна та письменника Хуана Мануеле (збірник повчальних оповідань «Граф Лука-нор»), англійських поетів Джефрі Чосера («Кентерберійські оповідання») та Уїльяма Ленгленда («Видіння Уїльяма про Петра Орача») та ін. З часом міська культура стала невід´ємною складовою частиною народної культури в цілому.

Особливим проявом народної культури періоду Середньовіччя, синтезом обрядово-видовищних форм став карнавал — масове народне гуляння з вуличною процесією, маскарадом і розвагами. Носіями карнавального свята були мандрівні актори — гістріони. У Франції їх називали жонглерами, у Німеччині — шпільманами, в Іспанії — хугларами. Вони були носіями художнього слова для неосвічених людей, провідниками колективної пам´яті народу.