Для вивчення розділу необхідно звернути увагу на тривале збереження в культурі народів Стародавнього Сходу залишків первісного суспільства. У той же час з´являються нові верстви населення — рабовласники та раби, утворюється така специфічна форма влади, як східна деспотія, де вся верховна влада зосереджувалася в руках царя, а земля вважалася власністю держави. Цивілізація — це такий ступінь розвитку та упорядкованості суспільства, де виникає писемність, утворюються міста, будуються монументальні споруди, формується соціально-класовий поділ суспільства та держава. Роль і значення стародавніх цивілізацій для розвитку людства дуже великі. Передусім слід зазначити, що, не будучи прямими нащадками цих цивілізацій, ми багато запозичили від них, насамперед державу як форму людського співіснування, закони, що регулюють взаємовідносини між людьми; писемність як засіб передачі та засвоєння інформації, систему рахунку, колесо, філософські, наукові й практичні знання, мистецтва та ремесла. Представники перших цивілізацій, не маючи засобів сучасної техніки, створили величезні кам´яні монументи, які ми не можемо зрушити з місця, вони могли бачити у темряві, відчувати колір глибинних шарів каменю, створювати на землі зображення, які сприймаються лише з великої висоти.

Особливе значення у подальшому розвитку людства має писемність. Близько 6 тис. років тому вона з´явилася як клинопис у Месопотамії та ієрогліфи у Стародавньому Єгипті, що поклало початок новому етапу розвитку людства під назвою історичні часи. Відомості про них ми можемо черпати вже не тільки від археологічних знахідок, а й з писемних джерел — державних та господарських документів, магічних текстів, філософських та літературних творів, історичних хронік. Багато переказів, як, наприклад, про Всесвітній потоп та ковчег, про перевізника душ померлих у потойбічний світ, про моральні норми життя або суд над померлими були викладені у месопотамській «Поемі про Гільгамеша» та давньоєгипетській «Книзі померлих», філософське значення яких актуальне й дотепер.

Перші цивілізації, що розпочали своє існування у IV тисячолітті до н. е., в історичному та географічному аспектах об´єднує термін «Стародавній Схід». Він і дотепер вживається відповідно до античної традиції — так називалися території на схід від Риму, де проживали народи неантичного походження, що були втягнуті у середземноморський світ культур за часів розквіту давньоримської держави — Шумер, Єгипет, Вавилон, Палестина.

У соціально-політичному плані відмінними рисами перших цивілізацій були: деспотичний характер правління, жорстока монополізація й централізація влади, персоніфікація влади в особі монарха (царя або фараона), підпорядкування усіх форм суспільного життя релігійним нормам, повна домінація держави над особистістю. Такий порядок організації суспільства забезпечував функціонування життєво важливих іригаційних систем та будівництво пірамід, сприяв активній завойовницькій політиці.