Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Культурологія

2.1. Культура первісного суспільства як історичний тип


Розділ присвячений розкриттю основних характеристик і особливостей культури первісного суспільства. Щоб збагнути суть і закономірності розвитку культури первісного суспільства, передусім потрібно засвоїти досить складну його періодизацію. Нині склалися три її види: археологічна, культурно-цивілізаційна та історична, що відповідає становленню та розвитку суспільно-економічних формацій.

Археологічна періодизація, що ґрунтується на дослідженнях матеріальних знахідок, поділила цей період на три віки: кам´яний, мідно-бронзовий та залізний. Кам´яний вік був також розбитий на три періоди: палеоліт (древній або «нижній» камінь), мезоліт («середній» камінь) та неоліт (новий або «верхній» камінь), що характеризувалися певною технікою обробки, формою та призначенням кам´яних знарядь праці. Кожний з цих періодів поділявся на археологічні культури, назва яких відповідала найбільш характерним місцям знахідок. Однак при усіх своїх достоїнствах така періодизація не враховувала досягнень історико-культурного розвитку, зводячи їх лише до матеріалу й техніки обробки знарядь праці, зброї, житла, місця поховання та ін.

Другу, культурно-цивілізаційну періодизацію, запропонував американський історик та етнограф Льюіс Генрі Морган (1818—1881), який, відстоюючи ідею прогресу та єдності історичного шляху людства, обґрунтував положення про розвиток власності від колективних форм до приватних, про еволюцію сім´ї та шлюбу від групових форм до індивідуальних, першим показав значення роду як основного осередку первісного суспільства. У книзі «Стародавнє суспільство» він поділив усю історію первісного суспільства на два періоди — «дикість» і «варварство», даючи кожному комплексну характеристику матеріальної та духовної культури.

Сучасні вчені використовують також і третю періодизацію, в основу якої покладено вчення про суспільно-економічну формацію, створену на базі відповідного способу виробництва. Це первіснообщинний та рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм і комунізм.

Вчені-археологи виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу, які, за традицією, називають віками: кам´яний, мідно-бронзовий, залізний.

Кам´яний вік — найдовший період часу в історії людства. Він тривав від появи людини до початку поширення перших металів — міді, бронзи та ін. Палеоліт поділяється на три основні відрізки часу — палеоліт, мезоліт, неоліт, кожен із них у свою чергу має свої епохи або періоди.

Через нерівномірність історичного розвитку початок кам´яного віку, як і окре-мих його епох та періодів, на різних територіях земної кулі не збігається у часі. Якщо в Африці людина з´явилася понад 2 млн років тому, то в Європі — близько 1 млн років тому. Кам´яний вік у Європі закінчився в 3 тис. до н. е., а в аборигенів Південної Азії, Австралії, на островах Тихого океану тривав до Великих географічних відкриттів (середина XV — середина XVII ст.).

Палеоліт, у свою чергу, поділяється на ранній, середній і пізній. Ранній палеоліт складає дві археологічні культури: шельську та ашельську. Середній палеоліт відповідає мустьєрській культурі. Носіями культур раннього палеоліту були Ното habilis (людина уміла), пітекантроп та синантроп. За мустьєрської епохи з´являється новий тип людини — неандерталець. У період пізнього палеоліту, якому відповідають оріньякська, солютрейська та мадленська культури, сформувалася людина сучасного типу — кроманьйонець та гримальді.

Шельська культура (300 тис. років тому) — виділена й названа в 60-ті pp. XIX ст. за знахідками кам´яних виробів біля м. Шель поблизу Парижа. Пам´ятки шельскої культури поширені на території Африки, Південної Європи; Південної, Південно-Східної та Середньої Азії, Закавказзя. На території України вони були знайдені біля селища Королеве на Закарпатті. Носії шельської культури, застосовуючи примітивні кам´яні рубила та інші знаряддя праці, займалися збиральництвом, полюванням, вели кочовий спосіб життя, жили у відкритих поселеннях і в природних печерах, користувалися вогнем. Суспільною організацією був первіснообщинний лад на стадії «первісного людського стада». Фізичний тип людей цієї культури — архантропи.

Ашельська культура (близько 400—100 тис. років тому). Назва її походить від околиці м. Ам´єна (Сент-Ашель) на Півночі Франції. Носії цієї культури жили у печерах та інших захищених місцях, займалися мисливством і збиральництвом, навчилися користуватися вогнем. Для неї характерні кам´яні двобічнооброблені ручні рубила, сокироподібні знаряддя, масивні відщепи й нуклеуси. Пам´ятки ашельської культури були відкриті в Азербайджані, Вірменії, Грузії й Молдові. В Україні — це Королеве й Рокосів на Закарпатті, Житомирська стоянка та Лука-Врубловецька.

Мустьєрська культура (близько 100 (150) — 40 (35) тис. років тому). Назва її походить від печерної стоянки Ле-Мустьє в Північній Франції. Ця культура була поширена в Європі, Азії та Африці. Для неї характерні гостроконечні скребла, виготовлені з каменю. Носії цієї культури — палеонтропи, жили в природних печерах, споруджували заслони і примітивні житла в річкових долинах, добували вогонь. Пам´ятки мустьєрської культури знайдені у Середній Азії (Тешик-Таш), на Кавказі, на Волзі (Волгоградська стоянка). На території України вона представлена пам´ятками Молодовських стоянок (селище Молодове Сокирянського району Чернівецької області), Антонівськими стоянками на Донеччині, а також стоянками Кі-Їк-Коба, Чокурча, Старосіллівська, Шайтан-Коба і Заскальницька у Криму.

Оріньякська культура (близько 20—30 тис. років тому). Назва її походить від стоянки, знайденої у печері Оріньяк у Франції. Культура поширена у південних районах Західної Європи, куди населення прийшло зі Сходу. Носії цієї культури жили в природних печерах і спеціально споруджених довгочасних житлах, займалися полюванням і збиральництвом. Для оріньякської культури характерні пластини-ножі, різці, скребки, вістря, проколки. Носіями культури були люди сучасного фізичного типу, що належали до так званих гримальдійців, що жили на ранньому етапі матріархату. До цієї культури відносяться нижні шари Тельманської стоянки на Дону поблизу Воронежа. В Україні це Радомишльська стоянка на Житомирщині, Пушкарівська в околицях села Пушкарів Новгород-Сіверського району Чернігівської області, Сюрень Бахчисарайського району в Криму.

Солютрейська культура (близько 20—15 тис. років тому). Назва її походить від печерної стоянки Солютре у Франції. Серед крем´яних знарядь цієї культури знайдені наконечники дротиків листоподібної форми, ножі, крем´яні різці, скребки, проколки і вістря, кістяні наконечники, голки, випрямлювачі, твори первісного мистецтва. Населення належало до людей сучасного типу — кроманьйонців. Вони полювали на мамонтів, північних оленів, диких коней та інших тварин, споруджували довгочасні житла. До пам´яток Солютрейської культури відносяться Костьонки І і Гагарінська стоянки на Дону, Авдеєво на Сеймі, Бердиж на Сожі, Молодове V на Середньому Дністрі (Україна) та ін.

Мадленська культура (понад 10 тис. років тому) була поширена на території Іспанії, Франції, Швейцарії, Бельгії, Німеччини. Носії цієї культури займалися полюванням, збиральництвом, рибальством. Знаряддя праці виготовлялися з кременю, кістки й рогу. За часів існування культури значного розвитку набуло образотворче мистецтво: скульптура, представлена фігурками з кістки, каменю та бурштину, графіка у вигляді зображень на кістках та виробах з них, а також живопис, твори якого становили розписи фарбами на стінах і стелях печер та великих кістках мамонтів. Люди мадленської культури жили на етапі ранньої матріархальної родової організації. Пам´ятки її на території України становлять Молодове V, Кирилівська стоянка у Києві, Добраничівська стоянка у Яготинському районі Київської області, Межиріцька стоянка у Канівському районі Черкаської області та Мізинська стоянка на Чернігівщині.

Епоха мезоліту (10—7 тис. років тому) характеризується появою макролітів і мікролітів, з´являються лук і стріли, перші кам´яні сокири. Людина приручила собаку. Мезоліту в Європі відповідають Азільська й Тарденуазька культури.

Азільська культура (10 тис. років тому). Назва культури походить від печерної стоянки Мас-д´Азіль у Південно-Західній Франції. її носії займалися полюванням, риболовством та збиральництвом, почали використовувати лук і стріли, приручили собаку. Поряд із знаряддям, характерним для попереднього часу, використовували дрібні кам´яні вироби — мікроліти, а також невеликі гарпуни з рогу оленя. На території України до цієї культури відносять пам´ятки Криму, Придніпров´я та Сіверського Донцю.

Тарденуазька культура (7—4 тис. до н. е.). Назва культури походить від стоянок поблизу містечка Фер-ан-Тарденуа в Північній Франції. Для неї характерні мікроліти, що застосовувалися як вкладки в кістяних і дерев´яних гарпунах, наконечниках списів, стріл, дротиків і ножів. Носії цієї культури полювали на тварин і птахів, застосовуючи лук і стріли, займалися рибальством і збиральництвом. У пошуку засобів для життя вони часто переселялися з місця на місце. Суспільний устрій існував у вигляді матріархату, існували невеликі парні сім´ї. Пам´ятки тарденуазької культури поширені у лісостепових зонах країн Старого світу, особливо у Середземноморському басейні. Вони також відомі на Північному Кавказі, у Закавказзі, у Криму (Мурзак-Коба, Фатьма-Коба та ін.), Нижньому Придністров´ї (Гребенникова стоянка) і Дніпровському Надпоріжжі (Василевські могильники).

Важливим періодом в історії людства був неоліт, який тривав протягом 8— 7 тис. до н. є. у країнах Стародавнього Сходу і від 6 до 3 тис. до н. е. у Європі.

Головною особливістю неоліту був перехід від привласнюючого типу господарства (полювання, рибальство, збиральництво) до відтворюючого (скотарство, землеробство). У період часу від 40 до 35 тис. років до н. є. зароджується людина сучасного типу Homo sapiens. З´являється глиняний посуд, у техніці обробки кам´яних знарядь починають застосовуватися нові прийоми — шліфування, розпилювання й свердління. З´являються перші великі могильники. Неолітичні стоянки й поселення розташовувалися переважно на берегах річок і озер. Стоянки мисливців і рибалок були зазвичай, короткочасними, а поселення землеробсько-скотарських племен — більш тривалими. Інколи житла будували на палях на воді. В культурах Переднього Сходу з´явилися перші укріплені поселення Єрихон, Чатал-Хююк в Малій Азії і мисливсько-рибальські культури— Кампінійська, Ертебелле в Західній Європі, культура ямково-гребінцевої кераміки у лісовій смузі Східної Європи, зокрема на території північно-східної частини Лівобережної України, та ін. Крім того, в Україні відомо кількасот неолітичних стоянок, а також Маріупольський та Деріївський могильники.

Первіснообщинний лад епохи неоліту характеризувався розквітом матріархату. Відбувався процес подальшого формування племен та складання груп племен. Мистецтво цього часу представлено різноманітною і багатою орнаментиковою керамікою, реалістичною скульптурою, наскальними зображеннями.

Мідний вік або енеоліт (5 тис. до н. е.) став періодом виникнення та розвитку металургії міді. Першими нечисленними металевими виробами з міді чи свинцю були примітивні прикраси, виготовлені за допомогою холодного кування. Вони з´явилися на Передньому та Близькому Сході ще у часи неоліту. Початок енеоліту в Європі пов´язаний з розвитком гірничорудної справи, відливанням металу та виробництвом із чистої міді знарядь праці, які використовувалися поряд із виробами з каменю, кістки й рогу. Гірничо-металургійний процес здійснювали професійні майстри: гірники, металурги, ковалі-ливарники. З численних копалень Балканського півострова надходили тисячі тонн руди, а виплавлений з неї метал у вигляді зливків або готових виробів шляхом міжплемінного обміну потрапляв у райони, що не мали власної сировини.

Основою економіки в епоху енеоліту стало орне землеробство і скотарство, розвивалися ремесла й домобудівництво. Нових рис набуло мистецтво й релігійні уявлення. Складнішою стала суспільна організація — виділилася племінна верхівка. Окремі племена, пов´язані з виробництвом і розповсюдженням міді, нагромадили значні багатства. Тривав процес утворення великих споріднених міжплемінних об´єднань. Унаслідок просування частини населення у Пруто-Дністровське межиріччя тут виникла знаменита трипільська культура, яка згодом поширилася на всю територію Молдови та Правобережної України. Носії трипільської культури підтримували тісні зв´язки зі спорідненими племенами Балкан і Подунав´я, постачаючи одержаний від них метал племенам середньостогівської культури, неолітичної дніпродонецької культури та ін.

У 4 тис. до н. е., після приручення коня, розпочався процес освоєння скотарськими племенами широкої смуги євразійських степів. У Північному Причорномор´ї, на Півдні і Сході від трипільців, мешкали різні групи населення мідного віку, про що свідчать Чаплинський могильник на Дніпропетровщині, археологічні пам´ятки типу нижнього шару Михайлівського поселення у Херсонській області. У Криму й прилеглих районах степу розвивалася кеміобинська культура. В середині 3 тис. тис. до н. є. всю євразійську степову смугу займали племена ямної культури та афанась-євської культури. У той же час на території Північного Причорномор´я відчувався вплив кавказьких культур ранньої пори бронзового віку.

Бронзовий вік був періодом поширення виробів з бронзи, тобто сплаву міді з миш´яком, оловом, рідше — із свинцем та цинком. Перехід від міді до бронзи обумовлювався тим, що бронза була твердіша та легкоплавкіша за мідь. Винайдення бронзи й поширення виробів з неї у різних частинах земної кулі відбувалося не одночасно: в 4 тис. до н. є. бронза вже була відома на території Ірану, Месопотамії, Малої Азії, в Єгипті, в 3 тис. до н. є. — у Середземномор´ї, Індії, протягом 2 тис. до н. є. — у всій Європі та Азії. Виникнення металургійних центрів, поява майстрів з виготовлення бронзових знарядь праці та зброї зумовили виробничу спеціалізацію і прискорили процес другого великого поділу праці — відокремлення ремесла від скотарства і землеробства. Поширення виробів з бронзи призвело до розвитку обміну, що покликало вдосконалення засобів пересування — суден на веслах і з вітрилами та колісних візків. Виникнення нових знарядь праці сприяло, у свою чергу, подальшому розвитку орного землеробства й кочового скотарства. Нагромадження цінностей у руках окремих осіб, майнова нерівність призводили до поступового розпаду первіснообщинного ладу.

За часів бронзового віку у Месопотамії та Єгипті виникають перші міста і держави, формуються ранньокласові суспільства. На островах Егейського моря та прилеглих територіях Балканського півострова і Малої Азії з´явилася високорозвинена крито-мікенська (егейська) культура.

На території сучасної України бронзовий вік тривав близько 1 тисячі років. Основним заняттям жителів території степового півдня України, починаючи з XIX ст. до н. е., було орне землеробство. Існувало також місцеве високорозвинена бронзоливарне виробництво, яке базувалося на руді з копалин поблизу сучасного Артемівська. В кінці 2 — на початку 1 тис. до н. є. на Чорноморському узбережжі жили кіммерійці, які, ймовірно, були носіями культур пізнього періоду бронзового віку.

Залізний вік характеризується розвитком добування заліза та виготовленням із нього основних знарядь виробництва і зброї. Абсолютна хронологія початку залізного віку у різних країнах неоднакова. У зв´язку з тим, що археологічна класифікація не тотожна історичній, він не збігається з якою-небудь однією суспільно-економічною формацією, оскільки відображає лише певний рівень розвитку продуктивних сил: у Месопотамії, Єгипті, Передній Азії, Індії й Китаї він розпочався в умовах рабовласницького ладу, в більшості країн Європи, Азії й Африки припадає на той час, коли там існував ще первіснообщинний лад або відбувався процес його розкладу, а в Америці, Австралії й Океанії його початок поклали прибулі європейці.

У багатьох племен залізного віку уже відбулося виокремлення ремесла. Із зростанням продуктивності праці виникло товарне виробництво безпосередньо для обміну й розширилася внутрішньоплемінна й міжплемінна торгівля. Замкненість патріархально-родових колективів була порушена, зміцнювалася приватна власність і влада племінної аристократії, поглиблювалося майнове розшарування між членами громади. Соціальна неоднорідність призводить до внутрішніх і зовнішніх конфліктів та воєнних сутичок. Унаслідок цього відбувається виникнення укріплених поселень — городищ, що стають центрами ремісничого виробництва та обміну, а найважливіші з них — політичними центрами. За нових історичних умов утворилися великі союзи племен, що відіграли значну роль у формуванні народностей. На території багатьох країн у цей час відбувався остаточний розклад первісного ладу, формувалося класове суспільство й держава.

Культура на ранніх етапах розвитку як історичний тип розвивалася в умовах первіснообщинного ладу, який охоплює період часу близько 2 млн років тому до 6—4 тис. до н. є. Первіснообщинний лад був першою в історії людства суспільно-економічною формацією, що ґрунтувалася на колективній власності окремих общин на засоби виробництва при зрівняльному розподілі продукції. Історія первісного суспільства поділяється на два періоди: дикість і варварство.

Дикість, якій у сучасній археологічній періодизації відповідають палеоліт і мезоліт, характеризується поступовим виділенням людини з тваринного світу, привласненням готових продуктів природи, створенням перших найпростіших знарядь праці, добуванням вогню. Вона починається з появою людини і закінчується виникненням гончарства. У цей період виникає перша форма суспільно-економічних відносин — «первісне людське стадо», що мешкає на певній території і являє собою невелику групу людей без професійних та соціальних відмінностей.

Варварство починається з виникненням гончарства і закінчується виготовленням луку і стріл, зародженням писемності. Основним осередком суспільства тих часів був рід, що об´єднував групу людей — кровних родичів, тому другою формою суспільно-економічних відносин був родовий лад. Кілька родів становили плем´я.

Період родового ладу пройшов через два етапи розвитку — матріархат і патріархат. Матріархат, або материнська родова община, — це форма суспільного устрою, яка характеризується переважним становищем жінки у суспільстві. Осередком материнського суспільства була материнська сім´я — велика група близьких родичів по жіночій лінії. З цих сімей, які водночас становили і господарські одиниці, складався материнський рід, на чолі якого стояла старша жінка старшої у роді сім´ї. Шлюбні стосунки в межах свого роду заборонялися, тому рід був зв´язаний шлюбними відносинами з іншим родом, що називалося дуальною організацією. Згодом дуальна організація переросла у фратріальну, за якої кожне плем´я ділилося на дві половини — фратрії, що складали декілька родів. Шлюбні відносини між фратріями були заборонені. Спочатку, коли чоловік і жінка жили у своєму роді, існував груповий шлюб, де чоловіки однієї групи могли вступати у шлюбні стосунки з усіма жінками іншої шлюбної групи. З подальшим розвитком материнського роду дислокальний шлюб, коли чоловіки та їхні дружини проживали у своїх споріднених групах, змінився на матрилокальний, коли чоловік переходив до родової громади дружини.

Патріархат, або батьківська родова община, знаменував собою останній період історії первіснообщинного ладу і поклав початок класовому суспільству. Патріархат існував в часи мідного та бронзового віку, раннього періоду залізного віку. Він прийшов на зміну матріархату і передував класовому суспільству.

Перехід до патріархату відбувся у результаті значного розвитку продуктивних сил. Розвиток скотарства, плужного землеробства, рибальства й ремесла, особливо обробки металів, створив умови для економічного життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка. Родовід по материнській лінії змінився батьківським, матрилокальний шлюб — патрилокальним. Дружина тепер переходила жити у родину чоловіка. Материнський рід змінив батьківський, його основним економічним осередком стала патріархальна сім´я, тобто сімейна громада або родинний колектив нащадків одного батька, що ґрунтувався на спільному виробництві та споживанні. У патріархальній сім´ї з´явилися зародки приватної власності. Патріархальній сім´ї, що відома в історії як давньоримська familia, південнослов´янська задруга, російське печище або українське дворище, прийшла на зміну індивідуальна або мала сім´я.

Основою виробничих відносин первіснообщинного ладу була суспільна власність на засоби виробництва у нерозвинутому вигляді, колективний труд, що базувався не на поділі праці, а на об´єднанні колективних зусиль усієї громади у здобуванні засобів для життя. Головна мета первіснообщинного виробництва полягала не в задоволенні потреб окремих членів общини, а в забезпеченні умов існування всіх.

Велике значення для розвитку продуктивних сил мав перехід від привласнюючого типу господарства, до якого належали збиральництво, полювання та рибальство, до відтворюючого, яке знаменувало появу землеробства й тваринництва, що призвело до першого суспільного поділу праці — виділення пастуших племен. Це в значній мірі підвищило продуктивність праці і створило певні можливості для виробництва додаткового продукту й розвитку обміну. Другим великим суспільним поділом праці було виділення ремесла, що сприяло подальшому вдосконаленню засобів праці та підвищенню її продуктивності. Нові засоби праці, мотика й плуг, були розраховані не на колективне, а на індивідуальне використання. З розвитком індивідуальної праці на її основі поступово виникає приватна власність і приватне господарство, що породило майнову нерівність і експлуатацію. Так на основі нових суспільно-економічних відносин відбувається класовий поділ суспільства, що вступає в новий етап свого розвитку.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень