пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Релігієзнавство: конспект лекцій

4.2. Атеїзм та його марксистське і більшовицьке прочитання


 

З появою та поширенням з сер. 19 ст. марксизму термін вільнодумство стосовно релігії став все більше витіснятися словом "атеїзм" (із грецької мови "а" -заперечувальна частина, "теос" - бог). Цей термін не є вдалим з точки зору формальної логіки, бо заперечення обертається ствердженням. Адже не можна заперечувати того, чого не існує. Тобто, якщо Бога немає, то навіщо будувати цілу систему відповідних доказів. А саме під прапором атеїзму почалася настирлива боротьба проти релігії, широкий ідеологічний наступ проти неї, особливо з боку прихильників марксистських ідей.
Якщо під атеїзмом взагалі мають на увазі такі світоглядні орієнтації, які виключають апеляції до надприродного, то під атеїзмом марксистського гатунку розуміють активне і навіть агресивне протистояння релігії, боротьбу з нею. Особливо нетерпиме ставлення адентів марксизму до релігії можна пояснити кількома чинниками.
По-перше, марксизм визначає релігію як формк або тип світогляду, що протистоїть правильному, наковому світогляду. Релігія, мовляв, створює неадекватний образ світу і цим шкодить самій людині, а боротьба з релігією - це боротьба з ілюзіями в інтересах самої ж людини.
По-друге, К. Маркс і Ф. Енгельс трактували релігію як фантастичне відображення тих зовнішініх сил - природних і особливо соціальних, які панують над людиною. Розглядаючи класову боротьбу як рушія суспільного розвитку, вони вважали, що релігія є знаряддям гноблення в руках пануючих класів і, тим самим, гальмує прогрес. Звідси теза, що боротьба з релігією - це боротьба з існуючим несправедливим ладом.
По-третє, марксистська теорія з позицій її послідовників претендувала на універсальність. Йшлося про її, ніби то, здатність все пояснювати і визначати ("комплекс претензійності"). Тим самим, вона в певному сенсі мала замінити релігію. Це помітили ще вкінці 19 ст. Так, Іван Франко 1898 р. писав про марксизм: "..ще не довго ждати, а будемо мати (а, властиво, вже й маємо) формальну релігію, основану на догмах ненависті та класової боротьби". Філософ Микола Бердяєв називав марксизм "релігією навиворіт". А Леся Українка в листі до сестри 30 серпня 1897 р. так іронізувала з приводу сприйняття основної праці К. Маркса: "Тим часом не роблю, як і перше, сливе нічого, от тільки половину "Каріtаl’а" "проштудировала" (читати його не можна), і, знаєш, чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь: я не бачу тієї "строгої системи", про яку говорять фанатики сієї книжки, бачу багато фактів, чимало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, невиясненого, недоговореного і в науковій теорії і в практичних виводах з неї. Ні, се почит евандевіш все таки потребує більше безпосередньої віри, ніж у мене єсть."
Коли після захоплення влади більшовиками марксизм став офіційною ідеологією, його сприйняття як нової релігії тільки посилюється. Генерал П. Григоренко згадує про свої враження від вивчення в комсомольській школі книги М. Бухаріна "Азбука комунізму": "Ми із захопленням сприймали ці ідеї, вони ставали нашою вірою, нашою релігією".
Серед прихильників марксизму були такі, які намагалися поєднати цю теорію з християнством. Наприклад, серед більшовиків перед першою світовою війною була невелика група т.зв. "богошукачів". Але їхній лідер В. Ленін рішуче засудив подібні спроби. В листі до М. Горького в 1913 р. він писав: ""Всяка релігійна ідея, всяка ідея про всякого боженьку, всяке кокетування навіть з боженькою є найневимовніша мерзота ... Найнебезпечніша мерзота, найогидніша "зрада". Мільйон гріхів, пакостей, насильств і зараз фізичних ... далеко менш небезпечні, ніж тонка, духовна, прибрана в найпишніші ідейні костюми ідея боженьки... Всякий, навіть найвитонченіший, найблагонамірений захист або виправдання ідеї бога є виправданням реакції"".
Уже при владі більшовики позірно задекларували принципи свободи совісті та видали декрети про відокремлення церкви від держави, а школи від церкви. Але на практиці новий політичний режим вів постійно наростаючий наступ на знищення релігії аж до фізичної ліквідації священнослужителів та майже суцільного руйнйвуння культових споруд, хоч вони і були безцінними пам'ятками нашої культури.
Хроніка нищення релігії в радянських республіках (зокрема, і в Україні) має такий, далеко не повний вигляд:
- 1918 - За ст. 65 Конституції священники та інші служителі релігійного культу оголошувалися "слугами буржуазії" та позбавлялися громадських прав.
- 28.01.1918 - Заборона на викладання релігії в школах.
- 1923 - На цей час було пограбовано церкви, організовано серію погромних судових процесів, розстріляно 28 єпископів і понад 1000 священників.
- 1925 - засновано "Лігу безбожників" для надання допомоги партії шляхом об'єднання всієї антирелігійної пропаганди під загальним партійним керівництвом.
- 8.04.1929 - За законом церковна діяльність зводилася виключно до відправлення богослужінь.
- 22.05.1929 - Зміни до ст. 19 Конституції: замість "свободи релігійної та антирелігійної пропаганди" проголошувалася "свобода релігійного поклоніння та антирелігійної пропаганди".
- 1929-1936 - Масові репресії і фізичне знищення священнослужителів. Цілеспрямоване і суцільне руйнування по всій країні храмів і всіх релігійних споруд. Заборона окремих церков (УАПЦ). 
- 1946 - На фальшивому соборі оголошено про розпуск Української греко-католицької церкви.
- 1957-1964 - Чергова атеїстична кампанія, під час якої половина релігійних громад залишилася без храмів.

Щодо масштабів, жорстокості жахливих наслідків практика переслідування релігії в СРСР не має аналогів в історії. Атеїстичні ідеї були доведені більшовиками до абсурду. Було завдано величезної шкоди духовно-моральному здоров'ю населення та знищено безцінні пам'ятки культури багатьох народів, зокрема й українського. Принцип свободи совісті і віросповідання було брутально розтоптано.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство