Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Основи екології

5.5. Культура й релігія


Думайте, яке синє небо, тим наблизитеся до вічності. Думайте, яке щастя проходити під промінням сузір´їв, будучи осереддям променів десятків тисячоліть. (М. К. Реріх).
На відміну від тварин, які пасивно пристосовуються до умов природи, людина намагається перетворити світ. Це неможливо без пошуку ідеального, без піднесення, без потягу до творчості. Людина жадає вічності, шукає в ній свою мету й натхнення. Ще 25—30 тис. років тому, в епоху палеоліту, наші далекі пращури створили на стінах печер цілі «галереї» з прекрасних зображень тварин — мамонтів, бізонів, коней, ведмедів тощо, серед яких вони жили, на яких полювали, звички яких добре знали. Ось зображення стада бізонів, які пасуться. Могутній гривастий бізон-самець грізно пригнув рогату голову, готовий кинутися на невидимого ворога. Інший бізон реве, високо задерши голову. Здається, його могутній рик ось-ось зазвучить під склепінням печери... Мчить галопом кінь (такі коні вимерли десятки тисяч років тому), поряд із ним скаче лошатко... Ось підкрадається до здобичі печерна левиця...
Художники та скульптори кам´яного віку майстерно передавали не тільки пропорції тіла тварини, її позу, а й, так би мовити, характер. Ось, наприклад, невеличка скульптура з мамонтової кістки, знайдена в одній із печер Франції. Могутній бізон повернув голову назад, щоб полизати свій бік. Та бідолаха ніяк не може дотягтися до місця, яке, мабуть, свербить. Він присів, витягнув уперед і задні, й передні ноги, якнайдалі висунув язик... Добродушно-комічний вигляд має цей грізний велетень. Так реалістично зобразити тварину міг лише той, хто жив у злагоді з природою, хто відчував себе її невід´ємною частиною.
А ось унікальна за своєю реалістичністю голівка дівчинки (рис. 5. 1.), вирізана з мамонтової кістки невідомим талановитим майстром 25 тис. років тому. її сміливо можна поставити в один ряд із такими творіннями людського генія, як скульптурні портрети єгипетської цариці Нефертіті, створені Тутмесом, живописний портрет Мони Лізи («Джоконда») Леонардо да Вінчі.

Сьогодні можна стверджувати, що зв´язки людей із природним середовищем викривлені, порушена традиція природокористання, а це згубно вплинуло не тільки на природу, а й на всі ери людського буття, насамперед на культуру. Практичні знання нині випереджають духовний розвиток людини — звідси й спад культури, що виразно простежується. А трагедія України полягає ще й у тому, що тоталітарна система породила псевдо-культуру «соціалістичного реалізму», а справжню культуру вкраїнського народу безжалісно нищила.
Українському народові здавна було притаманне ставлення до природи, як до чогось материнського, рідного. Ось, наприклад, текст замовлянь язичницьких часів: «Добрий день тобі, сонечко ясне! Ти святе, ти ясне-прекрасне; ти чисте, величаве й поважане; ти освітлюєш гори й долини, й високі могили — освіти й мене перед усім світом: добротою, красою, любощами й милостями... Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я такою була ясною, величною, прекрасною перед усім світом». Образ природи злитий із душею української нації, тому відродження нації — це і є відродженням природи.
Про величезне значення зв´язку природа—людина попереджали й релігії. Так, зороастризм — релігія давніх народів Середньої Азії, Азербайджану, Афганістану та Ірану, що виникла в першому тисячолітті до нашої ери й реформувалася Заратустрою в VI ст. до н. е., містила в собі елементи екологічної етики. Вона проповідувала охорону ґрунтів, розумний випас худоби, охорону лісів від вирубування. Заратустра вчив, що весь матеріальний світ — гори, озера, земля, небо, вітер і річки — священний. Віл, як і людина, має душу, що прагне справедливості. Людина й тварина нерозривно пов´язані між собою: страждання одних породжують страждання інших. Згідно з його вченням, Бог створив людину, щоб вона оцінила красу природи, полюбила її й перейнялася до неї повагою. Людина має злитися з природою, щоб знайти безсмертя.
Біблія провіщає такі Божі кари, як вигнання з раю, потоп, розділення єдиної людської душі, віддалення народів один від одного через наділення їх різними мовами. А в Об´явленнях св. Івана Богослова пророкуються страшні природні катаклізми: «...і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...» (чи не про чорнобильську біду йдеться?), «...і померла третина морського створіння, що мають життя...», «...І дано йому (сонцю) палити людей огнем. І спека велика палила людей...» (руйнування озонового шару?), «...і висохла вода в річці...» й т. д.
Найвеличніший і наймогутніший із законів Природи — це закон гармонії. На ньому тримається грандіозна будова Космосу.
Навіть стихійні, жорстокі за своїми наслідками природні катастрофи виникають через тяжіння Природи до рівноваги, до гармонії. Втручання людини в цю гармонію не завжди дає позитивні результати й не завжди має розумний характер. Воно стало особливо небезпечним у наш час. Людині часто невтямки, що кожна жива істота, цілий Всесвіт підвладні єдиним строго визначеним космічним ритму й порядку. Порушення їх (навіть незначне) призводить до великих, а часом і фатальних помилок, за які всі ми згодом тяжко розплачуємося. Недопустимо порушувати цю гармонію, сутність якої розкривають для людей у Біблії десять заповідей і Нагірна проповідь Ісуса Христа.
І у витворах Природи — хай то буде сніжинка, чи кристал, чи рослинка, чи струмок, який тече між трав´янистими берегами, — криється краса гармонії. Божественну гармонію краси несуть у собі й шедеври людської культури — і Парфенон, і Тадж-Махал, і вірші великих поетів, і гімалайські пейзажі М. К. Реріха. Йому, до речі, належить безсмертний вислів «Краса врятує світ».
Цілковитим невігласом постає людина, котра говорить із приводу якоїсь тварини чи рослини: «Що в ній хорошого?» Якщо природний механізм хороший у цілому, то й кожна його частина хороша, розуміємо ми це чи ні... Гармонія з Природою схожа на гармонію з другом — ви не можете потискувати йому праву руку й рубати ліву. (Л. Олдо).
Вірні християни вважають, що нині, на початку третього тисячоліття, наблизився час другого пришестя Ісуса Христа. Дехто з видатних релігійних мислителів говорить, що цей великий день може настати швидше, ніж ми гадаємо! Сьогодні кожна особистість мусить знайти й посісти своє, відведене саме їй місце в будівлі світової гармонії, відчути себе індивідуальністю, а не безликою істотою серед юрби собі подібних.
Нині дедалі більшого значення для людства набуває екологічна етика як самостійний і особливий елемент духовної культури кожної особистості. Без додержання вимог екологічної етики неможливі екологічно правильне регулювання взаємозв´язків людства та природи, екологічна культура людини.
Основою екологічної етики є екологічні мислення та світогляд, які, своєю чергою, формуються в процесі екологічної освіти й виховання. Екологічна освіта — одна з найважливіших галузей педагогіки — будується на базі цілісної системи уявлень про природу, біосферу, про умови її збереження та раціональне використання. Вплив цієї системи на кожну людину має тривати все її життя. Тоді в кожної людини з´явиться екологічна компетентність — знання екологічних законів, правил і норм, принципів поведінки в довкіллі, які утримають її від екологічно аморальних учинків, спрямують її природоохоронну діяльність.
Сенс людського життя — в досягненні краси, гармонії, в самовираженні. Якщо кожний із нас щодня робитиме щось досконаліше, ніж учора, й робитиме це свідомо, то це його зосередження неминуче відобразиться в його свідомості, а сума зосередженостей змінить його поведінку на краще. Всі наші вчинки несуть відбиток наших думок, тому ми відповідальні у своїх думках — не лише перед собою, а й перед людьми. Тому необхідно намагатися позбутися поганих думок, не допускати їх, а навпаки, прагнути позитивних. Спробуйте — насправді це дуже просто. (С. М. Реріх, російський художник).
Екологічна етика сьогодні — це самостійний розділ етики, присвячений моральному кодексові природокористування, моральним нормам взаємин людини й природи з урахуванням знань екологічних законів. Це — одна з основ раціонального управління процесами, що відбуваються в біосфері, для її збереження.
Еколого-етичні знання сприяють розумінню того, як впливає на долю особистості й суспільства науково-технічний прогрес, а також усвідомленню місця людини й усього людства в біосфері та Космосі.
Сьогодні виникло нове, дещо незвичне поняття — екологія душі. Під ним розуміють виховання з раннього дитинства гуманного ставлення до всього навколо, до Матері-Природи, відродження найкращих народних звичаїв, обрядів, любов до рідної мови, пісні, поетичного слова. Десятиліттями тоталітарна система нещадно витравлювала найкращі риси українського народу: почуття господаря рідної землі, любов до Батьківщини, поважання вікових традицій і звичаїв. Для цієї системи патріот України становив загрозу, їй потрібне було стадо манкуртів, безликих виконавців волі «керівної й спрямовуючої» сили. В результаті маємо покалічену мову-суржик, спустошені й зарослі бур´яном храми, зведені до примітиву «культурні запити» деякої частини що обмежуються придбанням модного одягу та записів чергового шлягеру чергової ж поп-зірки.
Могутність країни не в самому лише матеріальному багатстві, а й у душі народу. Чим ширша, вільніша ця душа, тим більшої величі й сили досягає держава. А що виховує широчінь духу, як не ця дивовижна природа? її потрібно берегти, як ми бережемо саме життя людини. (П. І. Чайковський, великий російський композитор).
Отже, відновлення природи й виховання нової людини — це дві взаємопов´язані проблеми сьогодення.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Екологія людини
Основи екології
Екологія та охорона навколишнього природного середовища