Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Релігієзнавство: конспект лекцій

3.5.1. Виникнення та поширення ісламу


 

Іслам - наймолодша серед світових релігій і друга за кількістю прихильників. Іслам сповідають близько 800 млн. у більш ніж 120 країнах світу. У 28 країнах іслам визнається державною або офіційною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Марокко, Саудівська Аравія, Пакистан, Афганістан та інші). Переважна кількість мусульман мешкає у Західній, Південній, Південно-східній Азії та Північній Африці, є мусульмани і в країнах Європи (Албанія, Боснія, Туреччина). Іслам сповідають й кримські татари, що населяють Крим. 
Слово "іслам" походить від арабського "саліма", що значить "залишатись неушкодженим, благополучним”, або в іншому значенні – “мирний", тому іслам можна перекласти як "релігія миру" або "релігія покірності Аллаху", а назва "мусульманин" походить від арабського "муслім" - покорність Аллаху (у множині - "муслімун").
Іслам як релігія склався на початку VІІ ст. у Західній Аравії серед арабських племен. З розкладом родових відносин під впливом розвитку караванної торгівлі, частина племен переходить до осілості. Виникають великі торговельні центри Мекка і Ясриб ( майбутня Медіна), Таіф. Меканська знать з роду курейшитів намагається поширити свою владу на інші племена, з метою забезпечити сприятливі умови для караванної торгівлі, унебезпечити і без того ризиковану торгівлю від постійних нападів ворогуючих між собою племен і кланів. Але справа централізації арабських бедуїнів наражалась на відсутність духовної , звичаєвої та релігійної єдності арабських племен.
Віра арабів була схожа на інші віри багатьох кочових народів: вони поклонялись різноманітним духам і богам, що уособлювали сили природи. Проте серед арабів існувала віра в єдиного бога Аллаха, що стояв над всіма іншими, однак його культ розвиненим та поширеним не був. Хоч Ханіфи закликали відмовитись від поклоніння племінним богам, однак араби продовжували дотримуватись традиційних вірувань, але авторитет племінних богів похитнувся. Центром економічного політичного та релігійного життя осілих арабів була Мекка. Загальновизнаним релігійним центром був храм Кааба, в стіні якого був вмонтований "чорний камінь", якому поклонялись араби всього Хіджазу.
Засновником арабського монотеїзму був Мухаммед ібн Абдуллаг, що народився у 570 року. Він належав до роду Хашим з торгового роду Курайшитів, що володіли Меккою. Мухаммед був ханіфом і вважався аміном - чесним, порядним шанованим городянином. 
У віці сорока років, у 610 році Мухаммед почав проповідувати свою релігію, яку назвав іслам - покорність Богу (Аллаху). Він проголошував, що існує тільки один великий Бог - Аллах, що всі повинні бути покірні його волі, служити йому в очікуванні кінця світу, судного дня і встановлення на землі царства справедливості і миру. в його проповідях звучали також вимоги соціальної справедливості, братерства віруючих, благодійної допомоги бідним, засудження лихварства, необхідності дотримання моральних норм, засудження розпутства, пияцтва і головне язичництва.
15 липня 622 року Мухаммад разом із своїми прихильниками (мухаджірами) переселився в Ясриб, звідки була родом мати Мухамада. Ясрібськи племена, що здавна ворогували між собою, побачили в Мухаммаді третейського суддю, який міг покласти край цій ворожнечі. Саме в Ясрібі, яка згодом дістала назву Меддинат ан-Наби або Меддіна (місто Пророка), розкрився талант Мухамада, як оратора, організатора, релігійного діяча, політика і полководця. Дата переселення Мухамада в Ясриб (хіджра-переселення, втеча) стала початком ери іслама ( за місячним календарем). Мусульмани коли називають рік, то візначають скільки часу мінуло від Хіджри (наприклад 1332 рік Хіджри). 
У 630 році мусульмани завоювали Мекку, у 632 Мухамад здійснив хадж у Мекку, але там не залишився, повернувся в Меддіну і втому ж році помер. Храм Каабу було перетворено у головну святиню ісламу. Починається стрімке поширення ісламу спочатку на весь арабський світ, а потім й на сусідні держави і народи. 
Ще за життя Мухаммада склалась арабська теократчна держава, її голова був носієм релігійної і світської влади. Після смерті Мухаммада наступником пророка став його сподвижник Абу-Бекр (632-634). Абу-Бекр здійснив декілька завойовницьких походів у Сірію, Межиріччя, так було закладено завойовницьку політику халіфату в ім'я Аллаха. За правління другого халіфа Омара (634-644)було завойовано Іран, Палестину, Закавказ'є, Єгипет. Третій халіф Осман (644) завоював Вірменію, Дагестан, Малу Азію, Північну Африку, мусульмани вийшли на береги Амудар'ї. З 661 по 750 рік правила династія Омейядів (засновником династії був Муавія), яка поширила володіння Халіфату від Інду на Сході до Атлантики на Заході. Просування мусульман на Північний-Захід припинили франки у битві при Пуат'є (732), на Північному-Сході їх зупинили хозари. З 750 до 1258 року правила династія Аббасидів, однак Халіфат розпадається на окремі халіфати та емірати з ворогуючими династіями. В Єгипті правила династія Фатімідів, у Кордовському халіфаті (Іспанія) - династія Омейядів. З ХV ст. провідною мусульманською державою стає Османська імперія, яка знищила Візантійську імперію і поширила іслам на теренах Південно-Східної Європи.
Швидкому поширенню ісламу сприяло його віровчення, досить просте, придатне для багатьох народів, та віра мусульман у те, що джихад забезпечить їм місце у раю, оскільки вважалось, що той хто прийняв смерть за віру, стає шахідом і йому гарантовано місце в раю.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство