пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

22. Теоретичні основи досягнення добробуту в Україні


Проаналізувавши еволюцію економічних теорій, слід розглянути, в якій мірі рекомендації авторів різних шкіл можуть бути використані в умовах сучасної України.
  Майбутнє нашої ринкової економіки, тип соціально-економічного розвитку ще багато в чому неясні і тому розглянуті нами теорії різних економічних шкіл дають змогу лише наблизитись до деякого прогнозування можливої економічної ситуації в Україні.
  Перехід до нового етапу економічної системи, яка грунтується на взаємодії різних соціальних типів господарств, пов´язаний з існуванням протиріч між максимізацією добробуту і умовами переходу до змішаної ринкової економіки. Перехідний період завжди супроводжується погіршенням життєвого рівня народу, оскільки відсутній налагоджений господарський механізм, який забезпечував би раціональне використання виробничих ресурсів. Тому завдання перехідного періоду зводиться, на нашу думку, до вирішення питання: як із усіх можливих ситуацій зуміти вибрати найкращу, найменш болісну для народу?
  Ми вважаємо, що одним із основних завдань, які стоять перед Україною в умовах кризи, є створення за допомогою ринку надійних джерел доходів для більшості населення, а також адекватна оцінка фактора трудових ресурсів. З одного боку, реальний перехідний період поглиблює протиріччя між добробутом і методами створення ринку, з іншого – оптимізує вибір.
  Відомо, шо економічний розвиток і високий рівень використання ресурсів органічно пов´язані з приватною ініціативою. Ринок, суб´єктивні стимули гарантують рівновагу економіки. Умовами досягнення рівноваги є забезпечення повної зайнятості, відсутність надлишкового капіталу, гнучке реагування цін і заробітків на зміни кон´юнктури і очікувань економічних агентів.
  Створення ринкових відносин у нашій країні, безперечно, має сприяти подоланню економічної кризи недовиробництва, масового безробіття, а також встановленню найважливіших економічних пропорцій, підвищенню рівня суспільного добробуту. Нормальне конкурентне середовище, ринкова рівновага ліквідує дефіцит товарів і вільного часу, спекуляцію, інші негативні явища.
  Для побудови ринкової економіки необхідно уяснити суть ринку та економічних відносин, що пронизують соціально-економічну систему. Побудова ринкової економіки передбачає необхідність не тільки теоретичного пізнання законів, економічних методів, але і практичного засвоєння суті внутрішніх механізмів ринкових відносин, принципів і регуляторів ринку.
  В період організації ринку на перший план висувається проблема створення детальних економіко-освітніх і наукових передумов кардинального повороту, механізму ринкової конкуренції, інфраструктури ринку.
  Осмислення економічної ситуації, яка склалася в Україні (інфляція в умовах різкого падіння виробництва, загрожуюче масове безробіття, претензії місцевих управлінських структур на політичну владу, соціальна напруженість тощо), приводить до висновку про необхідність приватизації та податкової політики, які стимулювали б підприємництво у виробництві, створення системи захисту малозабезпечених.
  Перебудова вітчизняних структур, створення системи конкурентних товарних ринків з вільним ціноутворенням, формування в подальшому регулюючого ринкового механізму мають привести до глобального соціального прогресу, зрілого етапу трансформації суспільства на шляху гуманізму і демократизації. Орієнтація ринкового механізму залежить від методів створення ринку. Демократичні методи, які грунтуються на науці та організаційних діях, коли старе замінюється істинно новим, а не просто усувається – таким є шлях до прогресу і загального добробуту.
  Ключовою проблемою при цьому є перетворення соціальної природи багатства, тобто ставлення до власності. Економічні агенти, які добиваються максимальної корисності від своєї роботи, відповідальні за використання ресурсів, мають бути власниками цих ресурсів.
  Сучасний ринок найкраще функціонує за наявності різних форм власності, коли кожна із них може довести свою ефективність. Саме цей аспект закріплено в Конституції України. Проте при цьому не можна ігнорувати специфіку національного аспекту соціальної сфери, що може мати певні наслідки. Наростання протирічь у відносинах власності дозволяє прогнозувати тривалу соціальну боротьбу в українському суспільстві. Тому актуальною є гнучка політика ліквідації соціальної несправедливості, компенсації втрат власності, доходів, нагромаджень, робочих місць, соціальних прав громадян.
  Безперечно, що проведена у країні «ваучеризація» прискорила створення ринкових відносин.
  Проте слід мати на увазі, що «ваучеризація» не вирішила багато проблем: не створено масовий клас дрібних та середніх власників, народне господарство не отримує належних фінансових ресурсів від цього процесу та ін. Крім того, загострюється соціальна диференціація у суспільстві, значна частина населення відокремлюється від державної власності, сотні мільйонів гривень не потрапляють на вітчизняний ринок, інвестиції концентруються у спекулятивно-фінансовому обігу.
  Найбільш значущим, масштабним, складним економічним методом управління є ціноутворення, оскільки деформації у співвідношенні цін порушують соціальну справедливість розподілу, еквівалентність обміну. Ціна несе не тільки економічне, але і соціальне навантаження, забезпечуючи розподіл створеного продукту. Тому всі складові системи цін мають поєднувати інтереси виробників і споживачів. Це можливо лише у стані соціально-економічного оптимуму.
  Поряд з якістю товарів, чисельністю покупців та умовами реалізації, основним фактором, який впливає на інтенсивність попиту, є ціна. Порівняльна оцінка товару дає перевагу споживачам, які пов´язані з оцінкою приросту якості товару. Якщо останнє відповідає приросту ціни, то ціна прийнятна для покупців. У свою чергу, витрати виробництва можуть бути визнані основним ціноутворювальним фактором, якщо вони визнаються споживачем. Оцінка якості вибору, як відповідного ціні, можлива за наявності конкуренції на ринку та інформованості споживачів. Крім того, якість товару формується на ринку з урахуванням потреби у цьому товарі, що відвертає створення нових диспропорцій у системі «виробник – споживач».
  Ціни, особливо роздрібні, активно впливають на попит і пропозицію. Запізніла ліквідація розриву між доходами населення і товарним забезпеченням, що виникає при неперевищенні попиту над пропозицією, веде до дестабілізації фінансів і розбалансованості економіки. На нашу думку, податкове регулювання при плаваючих ринкових цінах є кращим варіантом індикативного регулювання цін. Бажана корекція дії механізму ринкової самонастройки (що можливо в умовах розвиненого ринку) може бути досягнута шляхом маніпуляції податками.
  Негативним наслідком нинішнього деформування ціноутворення є не тільки розбалансованість облікових операцій і виникнення диспропорцій в економіці, але і деформація економічних відносин усіх фаз відтворення протягом усього життєвого циклу руху товару.
  Ціновий механізм і конкуренція не тільки насичують ринок, але й викликають певну боротьбу за споживача, відповідальність перед ним. Умови і вимоги до продукту диктує споживач, а виробник перепрофілює виробництво, підвищує якість, щоб залишитися на ринку, не допустити зниження доходу. Однак все це характерно для розвиненої економіки з насиченим ринком. У процесі переходу до ринку при збереженні дефіциту виробник зберігає монопольне становище, підвищує ціни і отримує додатковий прибуток без збільшення випуску і поліпшення якості товару. Тому необхідне застосування державного контролю над цінами.
  Первинною формою регулювання цін є спостереження за цінами з боку урядових органів, яким займаються статистичні управління, науково-дослідні центри профспілок (які ще мають бути створені в Україні), спеціальні незалежні фірми, університети. Мета спостережень – визначення індексу щорічного номінального росту доходів, вплив росту цін на витрати виробництва і національну конкурентоспроможність. Державне втручання в ціноутворення передбачає санкціоноване урядом завищення витрат виробництва (за рахунок завищення амортизаційних відрахувань). Прямий вплив на ціни справляють державні субсидії, зниження витрат виробників.
  При розвитку ринкового ціноутворення слід, по-перше, враховувати соціальний розряд ринку, наявність різних господарських структур у результаті утворення різноманітних форм власності. Залежно від цього визначається співвідношення на ринку державних твердих, регульованих договірних або вільно встановлених цін. Відсутність належного співвідношення порушує рівновагу. Обгрунтованість цін визначається в остаточному підсумку ступенем пропорційності народного господарства. Тому досягти збалансованості неможливо без оптимізації ринкової структури, яка має враховувати тенденції розвитку світового ринку.
  По-друге, ціна має проходити перевірку ринком на основі врахування попиту, а на стадії виробництва слід визначати лише лімітні рівні. По-третє, для досягнення ринкової рівноваги (що слід ураховувати в ціноутворенні) необхідне балансування товарних ринків із ресурсними. По-четверте, структура оптових і роздрібних цін має бути приведена до нормального стану. Використання у період переходу до ринку міжгалузевих моделей збалансованої системи оптових цін як першого наближення до майбутньої системи ринкових цін, за рекомендацією В. Леонтьєва, дозволило б запобігти різним економічним потрясінням при переході до нормального ринку. Хоч ринок конкурентних виробників може привести економіку до соціально-економічної рівноваги, цей процес буде затягнутим і надто витратним через неправильне використання ресурсів.
  Універсальна, досконала модель ринкового механізму, в тому числі ціноутворення, поки не винайдена. Але для виходу на світовий ринок потрібно вирішити проблему досконалості системи цін, розрахунку ринкових цін рівноваги, еластичності, віднайдення оптимального поєднання цін фіксованих, регульованих і вільних, важелів непрямого впливу держави націни.
  Нинішнє становище більшості населення України, зокрема низький рівень доходу і висока смертність, викликають дуже серйозну тривогу. Подолання такого становища можливе лише шляхом створення розвиненого продовольчого ринку країни, насамперед за рахунок вітчизняних товарів, що зв´язано з необхідністю підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження нових форм господарств, у тому числі й фермерських. Відомо, що фермерські господарства найбільш пристосовані до росту галузевої продуктивності праці, виробляють механізм здешевлення продукту, росту життєвого рівня споживача.
  Від забезпеченості продовольчими товарами залежить політична стабільність у суспільстві. В умовах соціальної і політичної напруженості перехідного періоду держава має сприяти збереженню стабільних цін на продовольчі товари, субсидуючи їх. На це вказував Дж. Гелбрейт, зазначаючи, що державна підтримка сільського господарства і отримання росту цін на продовольчі товари є найважливішим антиінфляційним і антикри-зовим засобом. Попит на продукти харчування не еластичний щодо цін, і тому в результаті лібералізації ціни на сільськогосподарську продукцію можуть бути дуже високими. Ріст цін на продукти харчування при великій частці витрат на них в доходах населення України веде до росту номінальних доходів, забезпечених лише інфляційною емісією. Гіперінфляція настає тоді, коли в умовах спаду виробництва допускається вільний ріст цін на продовольчі товари.
  Оптимальний шлях вирішення продовольчої проблеми вбачається у якісно новому господарюванні, розширенні інвестицій у сільське господарство, підвищенні врожайності сільськогосподарських культур з уже освоєних земель, а також в удосконаленні системи розподілу.
  Галузева структура сільського господарства змінюється під впливом індивідуалізації попиту, розвитку потреб і переваг індивідууму. Фермерський сектор відчуває сильний ціновий і організаційно-економічний тиск конкуренції. Посилення якісних аспектів конкуренції у сфері переробки і збуту сприяє зниженню співвідношення витрат на продовольчі товари до доходу, підвищенню якості продуктів харчування, здешевленню виробництва. Ця пристосованість фермерства на Заході є результатом конкуренції у фермерському секторі масового виробництва відносно однорідних продуктів. У результаті основні функції щодо зниження сукупних витрат у сільському господарстві виконують саме фермерські господарства. Урахування умов, які склалися у розвитку фермерства в нашій країні, є необхідним в період переходу до ринкової економіки.
  Проблема динаміки попиту тісно переплітається з ефективністю сільського господарства в умовах ринкових відносин. Попит домінує над міжсекторним обміном, регулює ціни на продовольчі товари, що демонструє аналіз динамічних моделей загальної ринкової рівноваги. Ринок має ліквідувати відсутність права розпоряджатися своїм товаром, слабу координацію промислового і сільськогосподарського секторів економіки, їх економічну відокремленість від споживача, практичну відсутність механізмів, які б зв´язували виробництво і споживання.
  При переході до ринку так само, як і в рамках функціонування розвиненого ринкового механізму, неминуче безробіття. Причини безробіття, як було показано раніше, представники різних економічних теорії пояснюють по-різному. З точки зору економічного лібералізму воно пов´язане з розбіжністю розподілу факторів виробництва між галузями і розподілу попиту на продукцію цих галузей, що викликано викривленням системи співвідношення цін і заробітків. Високий і стабільний рівень зайнятості досягається створенням ринку, установленням відповідності попиту і пропозиції у кожному секторі економіки.
  Особливість ситуації щодо зайнятості в нашій країні полягає у різноманітності форм власності, яка, однак, не привела до високої ефективності використання ресурсів. Завдання полягає в тому, щоб знайти такі форми зв´язку індивіда із частиною суспільного багатства, при яких він впливав би на ефективність використання ресурсів, Для пом´якшення впливу спонтанних ринкових сил необхідна монетарна і фіскальна політика. Перша має регулювати попит на ринку капіталів, забезпечити стабільність вартості грошей. Мета другої полягає у ліквідації бюджетного дефіциту.
  Початковий етап переходу до ринкових відносин визначає формування нових не завжди позитивних тенденцій щодо мобільності ринку праці, зокрема зниження інтенсивності перерозподілу робочої сили на постійну і тимчасову роботу. Внаслідок кризових явищ, спаду виробництва і скорочення робочих місць підвищується вірогідність стійкого безробіття. Посилення незбалансованості робочих місць і трудових ресурсів, погіршення умов реалізації права на працю і доходи пов´язано з подальшим зростанням соціальної нерівності і зниженням рівня економічного добробуту. У зв´язку з цим виникає проблема створення такої моделі управління зайнятістю, яка поєднує ефективне використання трудових ресурсів із механізмом соціальної захищеності населення. Це передбачає макрорегу-лювання структури робочих місць, максимальну свободу партнерів у виборі виду праці і місця проживання.
  Сучасний стан економіки, масового безробіття висуває на перший план проблему скорочення пропозиції робочої сили, перегляд меж сукупного фонду робочого часу, скорочення тривалості робочого тижня, неповну зайнятість, гнучкий режим робочого часу (у розвинених країнах Заходу чисельність працюючих неповний робочий час становить 25 – 50%) при сучасному підвищенні рівня погодинної оплати.
  В умовах переходу до змішаної ринкової економіки, де має місце недостатній сукупний попит, слід стимулювати інвестиційну діяльність підприємств. Суть інвестицій полягає не у гарантії повної зайнятості, а в створенні можливостей для її реалізації. Світовий досвід показує, що для того, щоб в умовах ринку підприємства функціонували відповідно до мотиву прибутку, мають бути забезпечені довготривалі щорічні темпи росту доходу від капіталу на рівні 3 – 6%. Капітал при цьому найдоцільніше витратити: 1) на виплату соціальних дивідендів усім членам суспільства; 2) на фінансування інвестицій, які не під силу окремим підприємствам. Передусім це стосується розвитку інфраструктури, пов´язаної з виробництвом суспільних благ.
  В умовах спаду виробництва і необхідності стабілізації економіки загострюється проблема економічного росту. Економічний ріст залежить від сукупних індивідуальних витрат – основного елементу кінцевого суспільного попиту, від точності оцінки споживчого попиту. Тому в основу аналізу загальноекономічної ситуації закладають мікроекономічні показники індивідуального споживання. Крім того, необхідно встановити зв´язок мікроекономічних показників споживчого попиту із секторами виробництва. Економічний ріст є функцією від потреб, тому індивідуальне споживання стимулює і регулює виробництво.
  Зміна рівня капітальних витрат є найважливішим інструментом підтримки інвестиційної активності, оскільки викликає ріст національного доходу і споживання, найвищу завантаженість потужностей. Інтенсивність застосування капіталу позитивно пов´язана з тривалістю зайнятості. Виробництво з високою інтенсивністю застосування капіталу в технології має довгий життєвий цикл. Надлишок капіталу може служити інструментом політики доходів.
  Політика доходів, яка забезпечує перевищення частки прибутку над інвестиціями в національному доході, може служити умовою ефективності функціонування системи. Це є наслідком постійної динаміки бюджетів працюючих.
  Однак не слід спрощувати проблему. Нестабільність може виникнути в силу ряду причин, наприклад: зміна темпів росту продуктивності праці при зміні пропорції «витрати – випуск»; зміна результатів інвестування в коротко– чи середньостроковий період або залежно від типу технічного прогресу – в довгостроковий період. Крім того, темп росту продуктивності праці може змінитися у зв´язку із змінами інтенсивності технічного прогресу, коливань трудових ресурсів. На продуктивність праці безпосередньо впливають довгостроковість зайнятості, зміна можливостей утилізації промисловості, вік виробничих фондів, тренди в рості продуктивності праці, темпи юніонізації у промисловості. Зайнятість праці і капіталу впливають на продуктивність позитивно. Зміни у віці виробничих фондів і знову створених фондів (у бік збільшення) впливають негативно. Крім того, ефект продуктивності знижується через існування максимально довгострокової зайнятості, оскільки остання не сприяє росту інтенсивності праці. Тому мета полягає в досягненні не максимальної, а високої і стабільної зайнятості на межі природної норми безробіття, що і забезпечує функціонуючий ринок з державною політикою.
  Зайнятості сприяє система соціального забезпечення. Для підтримки соціальних програм, на думку авторів, слід:
  а) розширити соціальне забезпечення за місцем роботи (через хворобу, вагітність, пологи, звільнення у розмірах, які перевищують законодавче встановлений державний мінімум). Підприємства, які застосовують власне страхування, мають отримувати податкові субсидії;
  б) витрати на соціальні потреби мають становити приблизно 30% державних видатків; 2/3 соціального бюджету слід спрямувати на охорону здоров´я, освіту, пенсійне забезпечення;
  в) забезпечення соціальної справедливості має бути покладено на профспілки;
  г) у структурі витрат на 1-му місці мають знаходитися пенсії, на 2-му – медицина, на 3-му – сімейна допомога; на 4-му – допомога із безробіття, далі – профосвіта, забезпечення житлом, допомога при нещасних випадках і профзахворюваннях, жертвам війни;
  д) проводити антиінфляційну індексацію соціальних витрат.
  Названі вище зміни мають складний, комплексний характер. Тому основне завдання в умовах переходу до змішаної ринкової економіки – добитися поєднання мікроефективності з макростабільністю.
  Приватне підприємство (індивідуальне чи колективне), становлячи основну одиницю виробничого сектору в ринковій змішаній економіці, не повинно виключати ефективного макроекономічного втручання держави.
  Державі необхідно всіляко розширювати і стимулювати підприємництво, яке поки що має характер первісного нагромадження фінансового капіталу і майна невиробничого призначення. Відомо, що нагромадження засобів інфляційними методами не може тривати довго. Комерційний капітал має або набути активної форми інвестицій у виробництві дефіцитної продукції, або настає гіперінфляція і товарний дефіцит стає абсолютним.
  В умовах змішаної економіки з її широким недержавним сектором, приватними і кооперативними підприємствами потрібно вирішувати питання ринкового коригування діяльності державних підприємств, створювати раціональні варіанти у структурі власності. Однак, слід мати на увазі, що для досягнення ефективної і стабільної зайнятості державні органи мають впливати на виробництво безпосередньо (ліцензування інвестицій, контроль за цінами, політика доходів). Непрямих методів, які використовують як основний інструмент капітальні витрати, тут, очевидно, недостатньо. Важливою функцією держави має бути координація стратегічних економічних рішень, а основним завданням – перерозподіл добробуту.
  Держава має забезпечувати відповідність між динамікою добробуту і ресурсами; факторами виробництва; доходами і витратами населення, з одного боку, і структурою виробництва – з іншого; споживанням і рухом суспільного багатства і т.п. Ринок – це саморегулююча система, а держава – система свідомого управління, але вони не виключають один одного. Проблема розмежувань функцій цих систем не вирішується без урахування реальної структури економіки, що показали Дж. Кейнс, О. Ланге, Дж. Гелбрейт таін.
  Для досягнення збалансованості економіки планування має виступати як індикативний регулятор ринку. Директивне планування відносно ефективне тільки при централізації НТП, розвиненій інформаційній базі, низькому виробничому динамізмі, обмежених потребах, ще суперечить сучасному розвитку, який диктує вимоги високого рівня економічного добробуту, якості життя, поєднання поліцентризму з міжнародною інтеграцією, росту динамізму виробництва.
  Ріст рівня економічного добробуту залежить від ефективності заходів щодо активізації людського фактора, збагачення змісту праці, що зумовлено наявністю спеціальних широких знань, які здобуваються у процесі розвитку системи освіти. Необхідна висока економічна культура, вміння брати участь у ціновій конкуренції, орієнтуватися на максимізацію корисності. Розширення системи освіти є засобом зменшення розриву між попитом і конкуренцією різних видів праці. Ріст освітнього рівня є одним із факторів росту доходів.
  Необхідно в умовах переходу до ринку закріпити за індивідуумом права власності на знання, технологію (друки, патенти, авторські посвідчення). Купувати інтелектуальну продукцію на ринку і регулювати ринок через податкову систему покликана держава. Залучення у систему освіти державних інвестицій (внески, безподаткові і безпроцентні кредити) зумовлено розвитком ринків капіталів.
  Основним для професійної освіти у нашій країні є ринок праці. Збільшення витрат на освіту поряд з недопущенням високого рівня безробіття завжди вважалось і вважається у західній теорії і практиці ключовим моментом у кризових ситуаціях. З метою росту професійної підготовки необхідно створити спеціальні державні фонди на основі пільгового оподаткування. Навчання основ інформатики, іноземних мов, соціальної психології, екології, роботи на комп´ютерах, придбання другої спеціальності буде полегшувати трудовлаштування, створить умови переходу до безперервної освіти.
  Оскільки найвищу корисність для споживача товар набуває лише беручи участь у світовій конкуренції, проблему піднесення економіки слід вирішувати також шляхом активної зовнішньоекономічної діяльності як окремих фірм, так і держави. Аналіз західних моделей показав, що результатом відкритої торгівлі є зрівняння вітчизняного монополіста із зовнішніми виробниками, зниження цін, ріст якості. В міжнародних умовах торгівлі особливо важливими є конкуренція, експортні і виробничі можливості, енергетична антимонопольна політика держави.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія