пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

21.3. Альтернативні теорії О. В. Чаянова і М. Д. Кондратьева


У своїх працях "Порівняння статистичних методів з методами природничих наук", "Сутність і межі науки", "Чи існує принципова різниця між дослідами і методами статистичного дослідження?" та інших О. Чаянов* порушив цілий ряд проблем економічної теорії. Однією із таких, яка проходить червоною ниткою через усі його праці, є теорія сімейно-трудового господарства. О. Чаянов доводив, що найбільш ефективними формами ведення сільського господарства є невеликі сімейно-трудові господарства, які уособлюють не сферу виробництва, як в общині або в артілі, а сферу обігу, де економічні відносини регулюються торгівлею, збутом і кредитною кооперацією. Проте в цьому простежується вплив на нього народників, які тяжіли певною мірою до поглядів фізіократів (мається на увазі визнання селянина ключовою фігурою в економіці Росії початку століття і висунення аграрного питання як найважливішого для долі країни цього періоду).
  Організаційний план селянського господарства
  О. Чаянов творчо розвинув досягнення зарубіжної, передусім німецької економічної думки. Особливий інтерес викликали у нього вчення про сільськогосподарське підприємство і теорія розміщення виробництва. Учення про сільськогосподарське підприємство обґрунтовувалося у працях німецьких економістів Т. Гольца і Ф. Еребо, швейцарського аграрника Е. Л аура, які створили складну систему обліку і управління великим капіталістичним сільськогосподарським підприємством з найманою працею. О. Чаянов застосував до сімейно-трудового господарства систему обліку капіталістичного підприємства, запропонував оригінальний варіант організаційного плану селянського господарства, враховуючи досягнення німецької таксації (оцінювання). Щодо теорії розміщення виробництва, яку розробляли ще І. Тюнен і А. Вебер, то вона дозволила російському економісту сформулювати завдання оптимального розміщення господарства від міста-ринку і визначити розмір диференціальної ренти за місцем розташування.
  Організаційний план, або суб´єктивне відображення селянином системи цілей і засобів господарської діяльності, включає: вибір спрямування господарства, поєднання його галузей, узгодження трудових ресурсів і обсягів робіт, розподіл продукції для споживання і продажу на ринку, баланс грошових надходжень і витрат. Концепція трудоспоживчого балансу грунтовалося на тому, що селянин прагне не до максимуму чистого прибутку, а до росту загального доходу, відповідно до виробництва і споживання, рівноваги виробничих і природних факторів, рівномірного розподілу праці і прибутку протягом усього року.
  Розповсюдженій у радянській економічній літературі схемі «куркуль – середняк – бідняк», Чаянов протиставляв власну класифікацію, яка включала шість типів господарств: 1) капіталістичне; 2) напівтрудове; 3) заможне сімейно-трудове; 4) бідняцьке сімейно-трудове; 5) напівпроле-тарське; 6) пролетарське. Чаянов запропонував план вирішення соціальних протиріч на селі через кооперативну колективізацію різних типів господарств (з 2 по 5-й) і кооперативний кредит.
  Шлях до кардинального підвищення ефективності аграрного сектору Чаянов вбачав у масовому розповсюдженні кооперації, її антикапіталі-стичному і антибюрократичному змісті. Він виступав проти державної кооперації. Вигоди кооперації, на думку вченого, полягають у відносно низьких цінах на продукцію і у додаткових прибутках її членів.
  Чаянов вважав, що до кооперативів мають відходити ті види діяльності, технічний оптимум яких перевершував можливості окремого селянського господарства. Він виходив з того, що індустріальне селянське господарство здатне вести ефективний обробіток грунту і тваринництво. Решта видів діяльності належить поступовому і добровільному кооперуванню.
  Складним є питання про ставлення О. Чаянова до «австрійської школи» – школи граничної корисності. У своїх ранніх працях він знаходився під великим впливом Бем-Баверка, Менгера та інших теоретиків маржиналізму. Так, його «Нариси з теорії трудового господарства» (1912 – 1913 pp.) побудовані на порівнянні граничних витрат і граничної корисності селянської праці, на категоріях «граничної складності», «граничного виробітку» і т.д. Пізніше він пересвідчився, що порівняння витрат і корисності в одних і тих самих одиницях неможливе. Крім того, О. Чаянов своєрідно інтерпретує теорію граничної корисності, вважаючи її такою, яку можна застосувати лише до трудового господарства як один Із методів його аналізу.
  Спираючись на праці своїх попередників і сучасників, він обгрунтував основні принципи трудового господарства, відкрив методи його оптимі-зації, обгрунтував теорію організації селянських господарств, накреслив шляхи їх вивчення та диференціації.
  Для О. Чаянова характерним було поєднання статистичного і динамічного підходу в аналізі: необхідність статистичного аналізу диктувалася вихідним абстрактно-логічним розглядом об´єкта, динамічний аналіз розкривав його зв´язки з народним господарством у цілому. Щодо австрійської школи, то О. Чаянов дійсно користувався категоріями "граничних витрат" і "граничної корисності", створював графіки відповідних кривих, однак, на відміну від економістів австрійської школи, не робив загальних висновків із теорії корисності у народному господарстві, завжди залишався нарівні підприємства, сім´ї, невеликого колективу. Проте сімейно-трудове господарство розглядалось ним не відокремлено, а крізь призму народногосподарських категорій – цін, ренти, процента, прибутку і т.д. Крім того, автор був дуже далекий від бачення райдужних перспектив відокремленого селянського господарства; навпаки, він говорив про необхідність кооперування і включення їх у народне господарство.
  Характеризуючи у першому розділі монографії "Організація селянського господарства" фактори прибутковості селянських господарств, він ділить їх на дві групи – внутрішньогосподарські і народногосподарські. Основними внутрішньогосподарськими факторами були, на його думку, трудові ресурси сім´ї та інтенсивність праці. Зазначимо, що автор при цьому не абсолютизував коефіцієнт (їдока-робітника), адже, крім потреби споживання, на інтенсивність праці впливає забезпеченість землею, наявність засобів виробництва, оплата одного робочого дня. Обґрунтовується дуже важливий висновок про відсутність у некапіталістичних господарствах категорії зарплати і про перетворення її в чистий прибуток (особистий бюджет) членів сім´ї. У зародковій формі тут висловлена ідея госпрозрахункового прибутку, який розподілявся б між членами трудового колективу, а також показана стійкість такого колективу.
  Специфіка селянського господарства без категорії зарплати ставила завдання «занурення» його в систему народногосподарських категорій. О. Чаянов успішно справився з цим завданням, вказавши на перетворення форм цін, процента і ренти в селянському господарстві і вплив їх на внутрішній устрій некапіталістичних форм виробництва. Особливо цікавим є його аналіз рентних відносин: рента, на думку автора, втрачає свою експлуататорську суть у селянському господарстві і виявляється там як надлишковий прибуток, отриманий селянином завдяки більш родючим землям, вигідному місцю розташування щодо ринку, густоти населення, структури його прибутків, ринкових цін. Як бачимо, О. Чаянов розвивав таким чином класичну теорію ренти, виділяючи як рентоутворювальні фактори характер попиту і рівень ринкових цін. Останній фактор видається необгрунтованим з традиційної точки зору, однак, слід зазначити, що тут автор вів мову про звичайну локалізацію сільськогосподарських ринків, міст, навколо яких створювалися особливі «зони тяжіння» селянських господарств різних грунтово-кліматичних зон.
  У праці «До питання про теорію некапіталістичних систем господарства» О. Чаянов робить спробу побудувати на основі системного методу «метатеорію» економічних систем. Подібна проблема була дуже актуальною у 20-ті роки, коли у СРСР було п´ять укладів господарств. До речі, О. Чаянов робить висновок про можливість їх співіснування і взаємодію через ринок і ціни, причому не тільки у просторовому, але й більш широкому плані.

  Сімейно-трудове господарство У цій самій статті вчений визначає місце сімейно-трудового укладу в ряді економічних систем. Він мав би стати, на думку вченого, основою консолідації прогресивних некапіталістичних систем. Під цим кутом зору О.Чаянов «вмонтовував у метатеорію» економічних систем теорію некапіталістичних укладів. При цьому одним із найбільш важливих пунктів його концепції є «роздвоєння суті» економічних категорій процесу виробництва. Чаянов переконливо довів, що сімейно-трудове господарство має більшу стійкість, виживаність, ніж господарство, засноване на найманій праці, оскільки здатне миритися із тимчасовим зниженням ринкових цін, а також схильне виплачувати більш високу орендну плату, ніж капіталістичні підприємці. Важливо підкреслити, що теорія саморегульованого некапі-талістичного підприємства, розроблена Чаяновим на прикладі сім´ї, має велике значення для аналізу інших колективних форм організації виробництва– кооперативних, орендних, акціонерних та ін.
  Одне із визначальних положень теорії Чаянова – про відносну стійкість селянського сімейно-трудового господарства – випливає із аналізу організації виробництва, сімейних бюджетів і цілей, якими керується це господарство. Селянин, власник невеликої земельної ділянки, прагне не до примноження багатства, а головним чином до збільшення валового доходу. При цьому він намагається зберегти певну відповідність між трудовими зусиллями і досягненим результатом, більш або менш рівномірно розподілити трудові зусилля протягом року.
  Основна турбота власника цієї ділянки – забезпечити потреби сім´ї. Спостереження і дослідження привели вченого до висновку про важливість збереження балансу між трудовими витратами і потребами селянської сім´ї. Відповідаючи критикам, Чаянов відмічав, що «кожний селянин не відмовився б ні від хорошого ростбіфу, ні від грамофона, ні навіть від пакету акцій Ойл Шелл Компанії», якби тому трапилася нагода. На жаль, у масі такої нагоди не випадає, і кожна копійка дістається селянській сім´ї важкою напруженою працею. А в цих обставинах їй доводиться відмовитися не лише від акцій і грамофона, але іноді і від яловичини».
  У своїх обгрунтованих висновках учений звертає увагу на специфічні особливості розвитку селянського господарства, які не відповідають економічній теорії. Наприклад, під тиском споживчої потреби селяни погоджувались на сплату надзвичайно високої оренди, яка перевищувала ціну землі. Вони розводили невигідні і надто трудомісткі культури (льон, картоплю), щоб скоротити безробіття. У неврожайні роки селянам знижували заробітки внаслідок надзвичайного напливу "голодних" робочих рук. У результаті у Росії заробітна плата встановлювалась не прямо пропорційно, а обернено пропорційно цінам на хліб.

  Трудове селянське господарство, за Чаяновим, має "природну межу своєї продукції". Ця межа зумовлюється тим, що ріст напруги річної праці виявляється невідповідним до потреб селянської сім´ї. Селянське господарство за своєю природою споживче, а споживання (бюджет селянської сім´ї) порівняно з ростом трудових витрат з певного часу росте повільніше. Цей взаємозв´язок (або невідповідність) Чаянов ілюструє за допомогою простого графіка (рис. 23).

  Припустімо, що господарство здатне виробити продукції на 100 тис. рублів. Але з ростом трудових зусиль цінність додатково отриманої в індивідуальному селянському господарстві продукції (виражена у вартісних показниках) неухильно падає. "Кожний зайвий карбованець, який виробляється робітником, дістається йому важко", – відмічає Чаянов.
  У точці перетину кривої АВ, яка відображає суму цінностей, що виробляються у господарстві (у грошових одиницях) протягом року, і кривої CD, яка відображає ступінь змінних корисностей цих цінностей (продуктів, вироблених у господарстві), установлюється рівновага двох оцінок Х1. Вона показує, з одного боку, оцінку витрат, ступінь трудових зусиль, а з іншого – оцінку значущості продукції, яка добувається граничною працею.
  У випадку підвищення продуктивності праці точка перетину двох кривих Х1 пересунеться вправо і зупиниться на «більш високому ступені задоволення потреб». Доходи селянського господарства, природно, при цьому зростають. Проте «швидкість збільшення бюджету значно відстає від швидкості зростання продуктивності праці». Намагаючись простежити на статистичному матеріалі, які фактори сприяють підвищенню напруженості трудових зусиль, Чаянов відмічає, що «лише дуже висока оплата праці може спонукати селянина до нових робіт».
  Важливий принцип організації трудового селянського господарства полягає в устремлінні до рівноваги факторів виробництва, зайнятості і споживання. Мова, зокрема, йде про пропорційність трудових зусиль і їх розподіл між членами сім´ї протягом року, про поєднання технічних засобів і ручної праці, про участь селян у землеробських роботах і промислах.
  Принцип пропорційності і рівноваги приводить до висновку про високу стійкість селянського господарства, його здатність до виживання у вкрай несприятливих умовах, при різкому падінні ринкової кон´юнктури. «Завдяки механізму трудового розрахунку від´ємні величини (збиток) появляються у селянському господарстві значно пізніше, ніж у капіталістичному (звідси виключна важливість і стійкість селянського господарства), і часто умови внутрішньої основної рівноваги сімейного господарства роблять прийнятною для нього дуже низьку оплату одиниці праці, що дає змогу існувати в умовах, які прирікають капіталістичне господарство на безумовну загибель».
  У розділах, присвячених аналізу організаційної структури селянських господарств, О. Чаянов детально і на великому статистичному матеріалі досліджує працю, засоби виробництва, землю, тварин та інши моменти виробничої діяльності селянина. Але він розглядає не тільки внутрішню «морфологію» сімейно-трудової діяльності, але і її зв´язки із народним господарством у цілому. Він органічно пов´язував розвиток селянського господарства, яке, на від міну від капіталістичного, націлене на задоволення потреб своїх членів, а не на отримання прибутку, і ґрунтується на їх власній праці, а не на найманій робочій силі (учасники такого господарства поєднували в собі господаря і працівника), з кооперацією.
  Влітку 1917р. учений висунув план реконструкції аграрного сектору: передача землі у власність трудового селянства, введення трудової власності на землю (без права купівлі-продажу ділянок), передача державі поміщицьких господарств і садиб, уведення єдиного сільгоспподатку для часткового вилучення диференціальної ренти. Чаянов виступив проти зрівняльного поділу землі між селянами. Він виходив із двоякого критерію аграрної перебудови: підвищення продуктивності праці і демократизації розподілу національного доходу.
  Великим досягненням О.Чаянова є теорія диференціальних опти-мумів сільськогосподарських підприємств. Оптимум має місце там, де "за інших однакових умов собівартість оптимальної продукції буде найменшою". Оптимум залежить від природно-кліматичних, географічних умов, біологічних процесів. Всі елементи собівартості у землеробстві Чаянов розділив на три групи: 1) ті, що зменшують собівартість при укрупненні господарств (адміністративні витрати, витрати на використання машин, будов); 2) ті, що її підвищують при укрупненні господарств (транспортні витрати, втрати від погіршення контролю за якістю праці); 3) ті, що не залежать від розмірів господарств (вартість насіння, міндобрив, вантажно-розвантажувальні роботи). Оптимум зводиться до знайдення точки, в якій сума всіх витрат на одиницю продукції буде мінімальною.
  У роки організації радгоспів (1928 – 1930) О.Чаянов запропонував оцінювати їх діяльність за ступенем виконання державного плану з точки зору врахування інтересів регіонів і за рівнем прибутковості самого підприємства. Однак проблема індивідуальної мотивації праці, яка займала одне з центральних місць у працях ученого, в 1928 – 1930 pp. не досліджувалася.

  Методологія планування В цей же період працював і М. Кондратьев*. Світову славу і визнання принесли йому праці "До питання про поняття економічної статистики, динаміки і кон´юнктури", "Великі цикли економічної кон´юнктури", "План і передбачення" та інші. Центральною у колі наукових інтересів М. Кондратьева є проблема економічної динаміки. Наукову значущість цієї проблеми вчений пояснював тим, що «тільки динамічні закономірності можуть вказати шлях і форми переходу подій із сучасної стадії до тієї чи іншої стадії майбутнього». Розробку проблеми економічної динаміки М. Кондратьев безпосередньо пов´язував із прогностичною функцією економічної науки.
  У 20-ті роки він займався розробкою методології планування народного господарства. В ці роки популярне гасло того часу «Керувати – означає передбачувати» стало безпосереднім принципом діяльності вченого.
  Кондратьев серйозно підійшов до концепції змішаних форм впливу на економіку – з боку держави, торговельно-підприємницьких структур, місцевих органів влади, окремих селянських господарств. Він висунув вимоги ринкової перевірки методів державної політики. Кондратьев виходив із необхідності поєднання на базі непу планових і ринкових принципів, висунув ідею тісного зв´язку і рівноваги аграрного та індустріального секторів економіки. Ефективний аграрний сектор, вважав він, здатний забезпечити підйом усієї економіки, стати гарантією стійкості всього народного господарства. Кондратьев вважав необхідним подати першочергову допомогу господарствам, наближеним до фермерського типу, здатним забезпечити швидке нарощення виробництва товарного хліба. Його програма була зорієнтована на підтримку міцних сімейних трудових господарств, здатних стати основою економічного підйому в країні.
  М. Кондратьев був прихильником активного державного втручання в економічні процеси через систему державного планування, у якому важливу роль відіграє економічне прогнозування. У ринковій економіці побудова прогнозу економічного розвитку необхідна для реалізації заходів державного регулювання. Для регульованої державою економіки це завдання передбачає не тільки знання, бачення стихійних сил соціально-економічного життя, а й підпорядкування їх свідомому планомірному керівництву з боку держави, передбачення дій стихійних сил. «Лише на основі цього знання і передбачення можлива побудова реального плану і перспектив свідомої, організаційно-регулюючої дії… План, звичайно, – це не тільки передбачення подій, що стихійно розгортаються. План одночасно є і програмою свідомих дій. Але план без певного передбачення – ніщо».
  Кондратьев вивчав об´єктивні характеристики і тенденції ринкової економіки. Він розглядав ринок як зв´язуючий ланцюг між націоналізованим кооперативним і приватним секторами, а також як важливе джерело господарської інформації. Значення плану вчений вбачав у забезпеченні більш швидкого, ніж при спонтанному розвитку, темпу росту продуктивних сил, а також збалансованого росту виробництва. Поєднання ринкових і планових принципів Кондратьев вважав придатним для всієї економіки. Однак зазначену концепцію він модифікував залежно від сектору. В сільському господарстві мають переважати непрямі впливи на ринок, а в націоналізованій промисловості – прямі.

  «Цикли Кондратьева» У праці «До питання про поняття економічної статики, динаміки і кон´юнктури» (1924 р.) М. Кондратьев уперше у розгорнутому вигляді сформулював принципи нового на той час напряму дослідження – економічної динаміки, визначив її основний зміст, показав подібність і відмінність статичного і динамічного підходів до аналізу явищ господарського життя, а також місце кон´юнктурних досліджень у розробці проблем економічної динаміки. Учений звернувся до найважливішої проблеми наукового пізнання економічних явищ.
  У цій праці М. Кондратьев формулює свій план дослідження, який грунтувався на виділенні двох якісно різнорядних груп кон´юнктурних процесів: з одного боку зворотних, хвилеподібних процесів, з іншого – незворотних, еволюційних, у яких виявлявся поступальний розвиток продуктивних сил. Щодо розуміння економічного ряду, мова йшла про Циклічну і тривалу складову економічного росту.
  Вивчаючи зворотні процеси, М. Кондратьев виділяв такі періоди коливань економічної активності: менше року (сезонні), три з половиною роки, торговельно-промислові цикли тривалістю 7-11 років, а також великі цикли кон´юнктури – 50-60 років. Така класифікація, яка сьогодні є загальноприйнятою у світовій економічній літературі, у той час ще тільки здобувала визнання.
  Традиційні торговельно-промислові цикли М. Кондратьев розглядав у монографії "Світове господарство і його кон´юнктура під час і після війни", яка присвячена аналізу економічного циклу, що завершився кризою 1920 – 1921 pp. Учений показав багатогранність механізмів розгортання криз, підкреслив важливість структурних характеристик при їх дослідженні, поглибивши таким чином аналіз цієї проблеми, яка набула поширення у радянській літературі через півстоліття.
  У західній літературі звичайно розрізняють малі цикли – тривалістю близько трьох років, великі цикли – вісім-десять років і, нарешті, так звані довгі хвилі, які отримали назву "хвилі Кондратьева". Подібні цикли охоплюють довгі періоди економічних коливань – близько півстоліття, здійснюючи тривалий вплив на економічне життя. Найчастіше зустрічаються в економіці розвинених капіталістичних країн цикли тривалістю 8 – 10 років, але на ділову активність впливають, звичайно, всі інші цикли. Ось чому один з найбільш авторитетних дослідників цієї проблеми У. Мітчелл вважав, що "економічні цикли являють собою один із видів коливання господарської діяльності організованого суспільства". Саме всебічне їх дослідження, включаючи обов´язковий статистичний аналіз, допомагає будувати прогнози економічної активності.
  Описуючи специфіку розвитку циклічних процесів на початку XX ст., М. Кондратьев сформулював у своїх працях гіпотезу про існування великих циклів кон´юнктури. Ця проблема потрапила в поле зору економістів ще у середині XIX ст. Про такі цикли писали видатні вчені того часу: М.Ту-ган-Барановський, К. Віксель, В. Парето таін. Проте, інтерес М. Кондратьева до проблеми довготривалої періодичності пояснювався насамперед спробами створити універсальну концепцію, яка охоплювала б усі види циклічних коливань і була б придатною для побудови як коротко-, так і довгострокових прогнозів розвитку економіки. Датуючи перехід від висхідної до спадної фази великого циклу рубежем 20-х років, учений у 1922 р. передбачив Велику депресію, яка охопила Захід у 30-х роках. У працях "Великі цикли кон´юнктури"(1925´ р.) і "Великі цикли економічної кон´юнктури" (1926 р.) М. Кондратьев підтвердив гіпотезу про існування довгочасної циклічності широким фактичним і статистичним матеріалом, застосувавши новий для того часу статистичний метод аналізу тимчасових рядів.
  М. Кондратьев дійшов висновку, що довгострокові коливання в економіці мають регулярний, циклічний характер. Він виділив комплекс соціально-економічних процесів, розвиток яких, на його думку, характеризується довгочасною періодичністю, і припустив наявність внутрішнього взаємозв´язку між ними. Йдеться про нерівномірність науково-технічного прогресу і процесу нагромадження капіталу, про стрибкоподібні зміни в технологічній структурі виробництва і в умовах грошового обігу, про наростання і ослаблення суспільно-політичних процесів і процесів втягування нових країн у систему світового ринкового господарства.
  Разом з тим М. Кондратьев, розвиваючи ідею А. Маршалла про природу економічної рівноваги, запропонував єдиний підхід до пояснення економічних циклів різної тривалості. Він розпочав також вивчення механізму, який відтворює явища довгочасної періодичності в економіці, припустивши, що його основними елементами є оборот основного капіталу з тривалим терміном служби (близько 50 років), нагромадження вільного грошового капіталу і науково-технічний прогрес. Йдеться про виробничі інфраструктурні споруди: промислові будівлі, мости, шляхи, для спорудження яких потрібні великі кошти і тривалий час. їх оновлення відбувається не плавно, а своєрідними поштовхами, імпульсами для яких є науково-технічні відкриття та нововведення. Зміна «основних капітальних благ» потребує значних нагромаджень, великих інвестицій. Отже, М. Кондратьев обгрунтував інвестиційну теорію довгих хвиль в економіці.
  У 30-х роках австрійський економіст Й. Шумпетер доповнив її інноваційним механізмом, згідно з яким довгі хвилі в економіці зумовлюються також нерівномірністю процесу нововведень, зростанням чи зниженням схильності підприємців до значних інноваційно-технічних, технологічних, організаційних методів випуску нових видів товарів тощо. Середньострокові цикли розвиваються на фоні довгих хвиль в економіці. У фазі їх спаду гостро проявляють себе промислові кризи. Фаза піднесення не виключає криз, але вони виникають, як правило, на фоні довготривалої зростаючої кон´юнктури. Розуміння механізму довгої хвилі в економіці дає змогу робити довгострокові прогнози економічного розвитку.
  З кінця 30-х років західні економісти, услід за Й. Шумпетером, піввікові цикли стали називати «циклами Кондратьева». Проблема великих циклів (80 – 90 років), як і тривалістю 20 – ЗО років, продовжує залишатися предметом гострих дискусій, зокрема і щодо самого їх існування. Але те, що багато питань, порушених Кондратьєвим, лишаються і на сьогодні актуальними і невирішеними, свідчить передусім про їх складність.
  У працях «Основні проблеми економічної динаміки», «Тренд, або проблема теорії економічної динаміки», «Стан учення про тренд у теорії соціальної економіки» М. Кондратьев разом із дослідженням великих Циклів розпочав досліджувати проблему тренду.
  М. Кондратьев побудував односекторну модель економічного росту, призначену для аналізу і прогнозування довгострокової динаміки макро-показників. У західній літературі подібного типу моделі з´явилися лише через 20 років (Солоу, 1956; Свен, 1956), а в радянській – через 25 (Канторович, 1959). Порівняно із сучасними моделями економічного росту, модель М. Кондратьева відзначалася оригінальністю. У ній динаміка екзогенних змінних задається не за допомогою експоненти або іншою Рівномірно зростаючою функцією часу, а за допомогою логістичної кривої, в якій відрізок повільного росту змінюється відрізками швидкого, і навпаки. Таким чином, модель припускає істотну нерівномірність науково-технічного прогресу, здійснення впливу на характер розвитку ринкової економіки. У прихованому вигляді в моделі закладена й ідея довгих хвиль: достатньо лише припустити, що фактична динаміка будь-якого із факторів виробництва, скажімо НТП або трудових ресурсів, задається не єдиною логістичною кривою, а кривою, "склеєною" із декількох логістик.
  Обмеженість моделі М. Кондратьева пояснюється тим, що фактори виробництва – праця, основні фонди і НТП – є в ній екзогенними. Зазначимо, проте, що і на сучасному етапі розвитку економіко-математич-них методів загальновизнані успіхи досягнуті в моделюванні процесу відтворення лише одного із названих факторів виробництва – основних фондів. Щодо впливу економічних процесів на динаміку НТП і трудових ресурсів, то наявні в цій галузі підходи (наприклад, моделі з ендогенним НТП, моделі формування попиту на працю і т.д.) ще дуже далекі від досконалості, особливо з позицій довгострокового економічного аналізу. Тому у моделях економічного росту малих розмірів трудові резерви та НТП і до сьогодні розглядаються здебільшого як екзогенні змінні.
  Таким чином, заслугою Кондратьева є й те, що він застосував у своїх працях методологічні прийоми економіко-математичного аналізу, які у світовій економічній науці того часу знаходилися лише в стадії становлення.
  Спочатку криза, а потім тривала депресія у світовій економіці 70-х років примусили вчених згадати забуту гіпотезу Й. Шумпетера, згідно з якою нерівномірність розвитку пояснюється таким фактором, як технічні нововведення, які порушують попередню рівновагу. Втілюючи таке нововведення першим, підприємець отримує надлишковий прибуток, величина якого зменшується по мірі втілення нововведень іншими підприємцями. Завдяки цьому встановлюється рівновага на новому рівні. На початку, коли відбувається впровадження нововведень, виникає спад у старих галузях виробництва, а потім із деяким запізненням – посилене розширення нових галузей. Однак ця концепція ділових циклів Шумпетера була піддана критиці С. Кузнецом, вихідцем з Росії, Нобелівським лауреатом, який вказав на те, що для утворення довгих хвиль в економічній кон´юнктурі необхідно, щоб нововведення були^осить вагомими, що на практиці буває рідко. Частіше нововведення бувають незначними. М. Кондратьев, вперше відкривши довгі хвилі в економічній кон´юнктурі, пояснив їх циклічним характером відтворення капітальних благ довгострокового користування, періодичне оновлення яких якраз і викликає тривалі відхилення економіки від стану рівноваги.
  Продовжуючи розвивати наукове надбання М. Кондратьева, С. Глазьев у своїй книзі «Теорія довгострокового техніко-економічного розвитку» (1993 р.) показує, що технічний розвиток економіки не може відбуватися інакше, ніж шляхом послідовної зміни технологічних укладів, і будує модель формування технологічної траєкторії. Кожний такий уклад являє собою сукупність зв´язаних виробництв і в своєму розвитку спирається на виробничий потенціал, створений на попередній сходинці техніко-економічного розвитку. Життєвий цикл такого укладу в сучасних умовах охоплює приблизно століття. Односпрямованість і єдиний ритм світової економічної системи зумовлені створенням загальносвітового ринку з часів промислової революції. Саме ринок сприяє тому, що нововведення, які з´являються в одній країні, отримують загальне розповсюдження. Будь-яка країна впишеться в загальну картину світового економічного розвитку і стане навіть лідером у цьому розвитку тільки після того, як ліквідує старі технологічні уклади і замінить їх новими. З цієї точки зору технологічні стрибки легше можна здійснити у відстаючих країнах, де не так багато застарілих виробничих потужностей і тому створюються сприятливі умови для переходу до нового технологічного укладу.
  Те саме стосується і гіпотези, яка покладена в основу рівнянь, що описують у моделі Кондратьева динаміку ставки заробітної плати і норми процента, гіпотези про зв´язок між цінами на ресурси та їх народногосподарською зорієнтованістю. Активну економіко-математичну розробку цієї гіпотези, яка бере початок з раннього розвитку теорії граничної продуктивності і пов´язана з виробничими функціями і функціями корисності, розпочали представники неокласичної школи ще на початку 30-х років.
  Майже 10 років своєї праці М. Кондратьев віддав розробці основ планового управління народним господарством. Він не лише займався питаннями теорії, але й активно брав участь у практичній роботі над створенням планів, очолюючи Управління сільськогосподарської економіки і планових робіт Наркомзему РРФСР.
  У своїй концепції плану він проводив чітку грань між плануванням в умовах економіки перехідного періоду в СРСР і регулюванням господарства в капіталістичних країнах. Вважаючи ринок носієм стихійного начала в економіці, а план – раціональним началом, М. Кондратьев підкреслював елементи їх нерозривної єдності і не розглядав їх як альтернативу один одному. Ринок з його стихійними процесами не є для М. Кондратьева синонімом руйнівних, некерованих сил. Кондратьев мав глибоке розуміння ринкової економіки, вважав принципово важливими внутрішні закони її розвитку. У своїй концепції планування пропозиції, стійкості грошового обігу, повернення валюти М. Кондратьев вважав за необхідне коригувати відповідно до становища на ринку протягом усього циклу підготовки плану.
  У процесі реалізації плану він розцінював реакцію ринку як об´єктивний критерій вірності того або іншого рішення. Цим пояснювалася і та Увага, яку він приділяв удосконаленню статистичного апарату кон´юнктурних досліджень, прагнувши до відображення навіть слабких сигналів ринку.
  Побудова перспективних планів, згідно з концепцією М. Кондратьева, охоплювала взаємопов´язані етапи або елементи. По-перше, включала визначення перспектив розвитку окремих галузей і економіки в цілому, виходячи із "аналізу об´єктивної господарської діяльності і тенденцій її стихійного розвитку". Другий етап (елемент) планування являв собою активну, перетворюючу функцію плану, включаючи в себе "побудову системи заходів і засобів впливу держави на хід цього стихійного розвитку з метою спрямування його в максимально бажане русло". Третій етап полягав в остаточному визначенні перспектив економічного росту, включаючи ймовірний ефект впливу органів планового керування господарством на хід соціально-економічних процесів.
  Отриманий таким чином активний прогноз розвитку економіки, разом із плановими заходами щодо його реалізації був покладений в основу директив перспективного плану. Контрольні цифри перспективного плану мали цілеспрямований, однак рекомендаційний характер і не були нав´язуванням "зверху" обов´язкових рішень щодо обсягів виробництва. План був ніби скерованим завданням керуючих органів, які здійснювали економічну політику і "брали на себе" його директиви.
  Методологія побудови планів, викладена у концепції Кондратьева, мала риси універсальності, тобто була однаковою мірою придатна для державного, приватного і кооперативного секторів економіки. Це, однак, не виключало диференціації прийомів побудови планів на кожному із його етапів щодо різних укладів господарства. Лишаючись прихильником "генетичних" планів, М. Кондратьев допускав застосування прийомів технологічного плану в промисловості. Можливість розповсюдження цих прийомів на сільськогосподарське планування він вважав украй обмеженою. Причина такої диференціації полягала в тому, що відносно кооперативних і власних підприємств держава виступала лише як регулююча і впливова сила. Регулювання і вплив М. Кондратьев розумів головним чином як форми стимулювання господарської ініціативи.
  Проблеми, порушені у працях Кондратьева щодо планування (про реалістичність плану, роль прогнозування в його науковому обгрунтуванні, про поєднання плану з госпрозрахунком), є не менш актуальними нині, ніж у 20-ті роки. І хоч наука про планування значно просунулась уперед, проте основи, закладені у працях Кондратьева про створення макроекономічної теорії наукового планування і прогнозування, є життєвими і нині.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія