Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

21.2. Формування "політичної економії соціалізму" (20-50-ті роки)


На рубежі 20 – 30-х років почала формуватись ідея про необхідність розробки політичної економії соціалізму, а у другій половині 30-х і далі у 40-ві і 50-ті роки вона набула все більш конкретних обрисів. Предметом дослідження політичної економії соціалізму була дійсно важлива теоретична проблема, якій приділяли велику увагу в 20 – 30-х роках і багато західних економістів. Суть її полягала в з´ясуванні того, чи може ефективно функціонувати центрально-керована система (у цьому, щоправда, радянські економісти не мали сумнівів.– Автп.)і, якщо це можливо, в яких конкретних формах економічних відносин ця система мала бути втілена.
  Методологія, по-перше, формально зберігала основні риси методології Маркса, тобто у ній були присутні тези про примат галузі виробництва; по-друге, специфікою методології радянських економістів було ідеологічне трактування багатьох економічних проблем. Наприклад, питання про робочу силу як товар, поділ виробництва продукту на необхідний і додатковий пов´язувалися з проблемою експлуатації трудящих. По-третє, обов´язковою умовою теоретичних досліджень і дискусій була непогрішимість авторитетів. Не можна було заперечувати висловлювання Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна, рішення партійних з´їздів, а при виникненні суперечностей між викладеним,и положеннями і реальною дійсністю можливим було лише різне трактування їх.
  У 20-ті роки у марксистській радянській економічній науці панувала ідея обмеженості предмета політичної економії ринкової, насамперед капіталістичної економіки, оскільки вважалося, що досліджувати потрібно тільки економічні закони, приховані ринковою стихією, а «при соціалістичному ладі політична економія втрачає свій зміст, – писав М. Бухарін,– тому що стосунки між людьми будуть простими і ясними…, а на місце закономірностей стихійного життя стане закономірність свідомих дій колективів».
  Більш детально обґрунтовуючи цю ідею у праці «Економіка перехідного періоду» (1920), він твердив, що кінець капіталістичного товарного суспільства буде і кінцем політичної економії.
  Зауваження Леніна на цю фразу, надруковані у 1929 р. вже після його смерті, були такими: «Невірно. Навіть у чистому комунізмі хоча б відношення І v + m до II с? і нагромадження?», а проти фрази «політична економія вивчає товарне виробництво» відмітив: « Не тільки!». У результаті з´являться публікації з розширеним трактуванням предмета політекономії. Представник нового покоління радянських теоретиків М. Воз-несенський у праці «До питання про економіку соціалізму» (1931) одним із перших ужив поняття «політична економія соціалізму». Водночас він протиставляв природу економічних законів капіталізму і соціалізму, твердячи, що відбувається «революційний перехід від епохи стихійних економічних законів до епохи економічних законів, свідомо встановлених пануючим пролетаріатом». У 1932 р. відомий економіст С. Струмілін уточнить, що «планове господарство за своєю ідеєю, крім техніко-економічних норм, фізико-хімічних законів і тому подібних детермінант, ніяких інших «об´єктивних», тобто не залежних від волі суспільства, «соціальних» законів не знає».
  Підсумки дискусії були закріплені у 1936 р. постановою ЦК ВКП (б) «Про перебудову викладання політичної економії», відповідно до якої була запропонована нова структура політекономії, що включала великий розділ «Соціалізм». Завданням нового курсу було «викладення законів розвитку соціалістичної економіки…, які створюються і змінюються самою соціалістичною державою».
  Підготовка нового підручника вимагала обгрунтування окремих економічних законів, які становили предмет політекономії соціалізму. Найбільш дискусійною тут була проблема закону вартості і товарно-грошових відносин при соціалізмі. Як уже відмічалось вище, соціалістична економіка згідно з висловлюваннями класиків марксизму протиставлялася не лише капіталістичній економіці, але і товарному виробництву в цілому. Відкидав поняття товару і вартості при соціалізмі ЇМ. Бухарін у книзі «Економіка перехідного періоду». Проблему ж виміру витрат і результатів пропонувалося розв´язати за допомогою натуральних показників. Так, С. Струмілін як одиницю виміру пропонував «трудову одиницю (тред)» – трудовий день робітника першого розряду, який виконує норму виробітку на 100%. М. Бухарін писав про можливість вираження величини продукту в енергетичних одиницях.
  З уведенням непу теоретична позиція не змінилась, а наявність товарно-грошових відносин пояснювалася наявністю в економіці несоціалістичних укладів господарства. На думку Є. Преображенського, в умовах непу існують два сектори економіки: соціалістичний і несоціалістичний, у першому діє закон «первісного соціалістичного нагромадження», у другому – закон вартості. « У законі вартості,– писав він,– концентрується вся сума тенденцій товарного і товарно-капіталістичного елементів нашого господарства, а також вся сума впливу на нашу економіку світового капіталістичного ринку». Дещо іншу точку зору висловив А. Богданов, висуваючи ідею вічного для всіх видів економіки «закону трудових витрат», окремим випадком якого він вважав закон вартості. Цієї ж точки зору дотримується М. Бухарін, твердячи, що вартість при переході до соціалізму трансформується в "закон пропорційних трудових витрат". В цей період панувала теза про поступове відмирання закону вартості внаслідок наростання планового характеру економіки. Відмінність думок була щодо питання чи має план опиратися на узагальнюючі показники типу "пропорційних трудових витрат"? Питання про одиницю виміру цих витрат залишалося відкритим.
  Офіційне визнання того, що соціалізму властиві товарно-грошові відносини було зроблене у 1934р. на XVII з´їзді ВКП(б), де підкреслювалося, що гроші "залишаться ще довго, аж до завершення першого етапу комунізму – соціалістичної стадії розвитку". Тепер постало питання про з´ясування причин їх збереження при соціалізмі. Той самий М. Возне-сенський у статті "Про радянські гроші" (1935) пояснював їх збереження наявністю різних форм власності (державні підприємства, колгоспи і неусуспільнена праця у сфері послуг.-Авт.), а також різного ступеня механізації і кваліфікації праці на державних підприємствах. Ці дві версії, які пояснювали існування товарних відносин при соціалізмі, переважали у радянській економічній літературі в наступні роки. Із них власне економічним було друге так зване обліково-розподільне трактування природи товарно-грошових відносин при соціалізмі, що виходило із неможливості використання лише натуральної одиниці виміру у соціалістичній економіці. Інша версія, яка пояснювала товарні відносини зміною власника продукту, мала скоріше правове підґрунтя або, беручи проблему ширше, інституціональне. Але тут слід пам´ятати, яку велику роль відігравала у марксистській економіці проблема власності і, зокрема, власності на засоби виробництва.
  Важливою проблемою товарних відносин при соціалізмі було визначення меж їх поширення. Так, Вознесенський твердив, що товар при соціалізмі – це товар особливого роду, оскільки товарність не поширюється на засоби виробництва і робочу силу. Це положення також було широко розповсюджене.
  Таким чином, до середини 30-х років у СРСР відбулося офіційне визнання політичної економії соціалізму як науки і почалась підготовка нового підручника політекономії, який включав би великий розділ із соціалістичної економіки. Цей підручник мав стати "катехізисом" нової марксистської науки і тому його розробка знаходилась під постійним контролем Й. Сталіна. В основу цього підручника були покладені узагальнені зауваження Сталіна після зустрічі з авторським колективом у 1941 р. Суть їх зводилась до визнання об´єктивних законів соціалізму і закону вартості у "зміненому вигляді". Під "зміненим виглядом" розумілася не лише принципово інша соціальна природа закону вартості, а й були визначені обмеження сфери його дії. "Соціалізм не може існувати без того, що Ленін назвав всенародним обліком і контролем над мірою праці і мірою споживання… Наперший погляд здавалося, що найпростішим виходом є облік праці по годинах і днях у тому, що Маркс називав природною мірою драці-, але справа в тім, що праця громадян соціалістичного суспільства якісно неоднакова. В цьому відношенні вона відрізняється від праці членів комуністичного суспільства. Внаслідок цього облік міри праці і міри споживання можливий лише на основі використання закону вартості».

  Перші  теоретичні  узагальнення
  У 1947 р. вийшла книга М. Вознесенського «Воєнна економіка СРСР у період Вітчизняної війни», де також піднімалися теоретичні проблеми економіки соціалізму. Вознесенський протиставляв у ній капіталістичну і соціалістичну економіку насамперед як стихійну і планомірну. «Соціалістичне планування,– відмічав він,– грунтується на розумному використанні і застосуванні економічних законів виробництва та розподілу і саме є суспільним законом розвитку, і як таке – предметом політичної економії». Водночас він заперечував формулювання, що «план е закон», яке згідно з яким у соціалістичному господарстві можна запланувати і здійснити будь-яке економічне завдання. Вознесенський підкреслював наявність економічних законів виробництва і розподілу, з якими має рахуватися соціалістичне планування. Як приклад такого він називав «змінений у радянській економіці закон вартості».
  У цій книзі Вознесенський зазначає лише одну причину існування закону вартості при соціалізмі – неможливість порівняння економічних величин у натуральних показниках. Вартісні показники, на думку автора, дозволяють здійснювати «дотримання господарського розрахунку, введення обліку прибутків і збитків, зменшення витрат виробництва».
  У цій праці Вознесенський упритул підійшов до визнання того, що вартісні відносини характерні для самої соціалістичної економіки без посилань на вплив інших форм власності. «Радянське суспільство у СРСР, – писав він, – має свою форму обліку товарів, основна і переважна частина яких вироблена на соціалістичних підприємствах». Далі Вознесенський підняв проблему засобів виробництва і робочої сили, які у всіх попередніх працях не вважалися товарами при соціалізмі. «Закон вартості,– зазначав він,– діє не лише при розподілі продуктів, але також і при розподілі самої праці між галузями народного господарства СРСР». «Радянська торгівля виключає із сфери приватних купівлі-прода-жу основні засоби виробництва і робочу силу». Звідси фактично був усього один крок до визнання товарами у соціалістичній економіці засобів виробництва і робочої сили, але якщо стосовно засобів виробництва це визнання врешті-решт було зроблене, то робочу силу радянська економічна наука товаром не визнавала ніколи, оскільки наступним логічним кроком було б визнання «експлуатації трудящих» при соціалізмі. Логіка наукового аналізу вступала у протиріччя з офіційною ідеологією.
  Книга Вознесенського, «добро» на яку дав сам Сталін, у 1948 р. була відзначена Сталінською премією у галузі науки і винаходів, а потім вилучена із обігу. М. Вознесенський у 1949 р. був заарештований і у 1950 р. розстріляний.
  Підсумки дискусій 50-х років підведе праця Й. Сталіна "Економічні проблеми соціалізму у СРСР" (1952), яка стане підґрунтям підручника політекономії, що вийшов у 1954 р.
  Сталін визнав об´єктивний характер економічних законів при соціалізмі і заперечував здатність радянської держави "відміняти" або "створювати" економічні закони. Відкидав він і формулювання про "зміну" законів, але визнавав можливість обмеження сфери їх дії. "Не можна "змінити" закони та ще й "докорінним чином". Якщо їх можна змінити, то можна і знищити... Можна обмежити сферу дії тих чи інших економічних законів, можна попередити їх руйнівну дію, якщо, звичайно, вона є, але не можна "змінити" або "знищити".
  Сталін дав нове визначення "основного економічного закону соціалізму", не погодившись із твердженням, що ним є закон "планомірного пропорційного розвитку". Він полягає, на думку Сталіна, у "забезпеченні максимального задоволення постійно зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства шляхом безперервного росту та удосконалення соціалістичного виробництва на основі вищої техніки". Це визначення з деякою модифікацією зберігалось у політекономії соціалізму весь подальший період радянської влади.
  Основне місце у праці Сталіна займала проблема товарно-грошових відносин при соціалізмі. Існування їх Сталін виводив із наявності існування двох основних форм соціалістичного виробництва: державна – загальнонародна і колгоспна, яку не можна назвати загальнонародною. Тому товарне виробництво і товарообіг є нині необхідністю, підкреслював І. Сталін. Зникне воно, на думку Сталіна, із злиттям цих двох виробничих j секторів в один загальний виробничий сектор. «На другій фазі комуністичного суспільства кількість праці, затраченої на виробництво продуктів, буде вимірюватися не окружним шляхом, не через посередництво вартості і її форм, як це було при товарному виробництві, а прямо і безпосередньо – кількістю часу, кількістю годин, витрачених на виробництво продуктів».
  Таким чином, Сталін залишив єдину причину існування товарного виробництва при соціалізмі – існування двох форм власності, відкинувши всі інші точки зору, в тому числі і так зване обліково-розподільне трактування закону вартості при соціалізмі М. Вознесенського. Про що Сталін написав так: «…Це необхідно для калькуляції, для розрахунків, для визначення прибутковості і збитковості підприємств, для перевірки і контролю підприємств. Але це лише формальний бік справи».
  Далі Сталін розглядає сферу поширення товарного господарства при соціалізмі і робить висновок, що «наше товарне господарство являє собою не звичайне товарне виробництво, а товарне виробництво особливого роду…, сфера дії якого обмежена предметами особистого споживання».
  При соціалізмі, на думку Сталіна, робоча сила і засоби виробництва не є товарами («засоби виробництва не «продаються» навіть колгоспам, вони тільки розподіляються державою серед своїх підприємств»,– зазначав Сталін). «Ціни у нас на сільськогосподарську сировину,– писав він далі,– тверді, встановлені планом, а не «вільні».
  Слід виділити ще одну сталінську категорію товарного виробництва при соціалізмі – «народногосподарську рентабельність». Визнавши наявність закону вартості при соціалізмі, хоч і в обмеженому вигляді, Сталін пише: «Цілком невірно також твердити, що при нашому нинішньому економічному ладі… закон вартості регулює нібито «пропорції» розподілу праці між різними галузями виробництва. Якби це було вірно, то не зрозуміло, чому у нас не розвивають на всю потужність легку промисловість як найбільш рентабельну?». Тут Сталін фактично визнав, що народне господарство розвивалося всупереч закону вартості і поняттю економічної ефективності. Але цей висновок Сталін формулювати не хотів. «Деякі товариші,– писав він,– роблять звідси висновок, що закон планомірного розвитку народного господарства і планування народного господарства знищує принцип рентабельності виробництва. Це зовсім невірно. Якщо взяти рентабельність не з точки зору окремих підприємств або галузей виробництва і не у розрізі одного року, а з точки зору всього народного господарства і у розрізі, скажімо, десяти-п´ятнадцяти років, що було б єдино правильним підходом до питання, то тимчасова і нестабільна рентабельність окремих підприємств або галузей виробництва не може йти ні в яке порівняння з тою вищою формою міцності і постійної рентабельності, яку дає нам дія закону планомірного розвитку народного господарства».
  І ще одна теза Сталіна заслуговує на увагу. Заперечуючи товарну природу засобів виробництва при соціалізмі, Сталін твердить, що вони стають товаром у випадку продажу їх за кордон. «Тут, в галузі зовнішньої торгівлі, але лише у цій галузі, наші засоби виробництва дійсно є товарами і вони дійсно продаються».
  Загалом «політекономія соціалізму», яка сформувалася в концепцію у ході численних дискусій, була систематизацією економічної політики держави та ідеології керуючої бюрократії і давала надто викривлене уявлення про реальний лад державного соціалізму у СРСР. І з 1954 р. (рік виходу першого підручника політекономії.– Авт.), модернізуючись, вона переміщалась із одного видання в інше аж до кінця 80-х років.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія