пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

17.2. Інституціонально-соціальний напрям економічної думки. Дж. Гелбрейт


За своїм складом, соціальними симпатіями сучасний iнституціоналізм далеко не однорідний. В ньому досить чітко проявляється консервативне крило, яке представляють такі економісти, як А. Берлі, Д. Бернхем, А. Грачі, У. Ростоу. Але найбільш активним є ліберальне крило, представники якого відстоюють ліберальні позиції у вирішенні соціально-економічних питань. Його репрезентують американські вчені Дж. Гелбрейт, Р. Хейлбронер, Л. Туроу* та iн.
  Сучасні аспекти методології загальної концепції iнституціоналізму, його цілей i завдань яскраво i широко подані у працях Дж. Гелбрейта. З його дослідженнями протягом останніх десятиріч пов´язані найбільш значущі надбання соціально-інституцюнального напряму економічної науки. Автор теорій врівноважених сил, суспільства достатку, нового iндустріального суспільства з його зрілою корпорацією i техноструктурою та iн., Дж. Гелбрейт – один iз впливових сучасних економістів. Проблемі трансформації капіталізму, її окремим елементам присвячені всі основні його праці. Його пропозиції практичного характеру справили значний вплив i на формування економічної політики американської адміністрації.
  Соціалізм шституцюналісти не визнають. Дж. Гелбрейт характеризує капіталізм як лад, який постійно зазнає перетворень. Основу цього, на його думку, становить еволюційне оновлення суспільства, його спонтанна трансформація. Інституцюналісти концентрують увагу на широкому спектрі соціально-економічних змін, які проявляються у суспільстві у процесі його еволюційного оновлення. Вони намагаються розкрити механізм змін, пояснити їх динаміку i виявити важелі ефективного впливу. Еволюційний характер концепції iнституцюналістів проявляється при розгляді ними характерних для капіталізму соціально-економічних процесів, господарського механізму, реальних форм організації економічного життя в їх конкретно-історичній національній визначеності.

  Проблеми трансформації суспільства Питання трансформації висунуті на перший план і займають центральне місце в теоретичних побудовах інституціоналістів. Разом з тим, концепції інституціона-лістів націлені на розробку футурологічних сценаріїв, прогнозів розвитку суспільства в найближчому і більш віддаленому майбутньому.
  В концепції інституціоналістів чітко проявляється характерне для сучасних соціальних теорій намагання опиратися на реальні процеси. Вони виходять із швидкозростаючого промислового виробництва, основу якого становлять великі корпорації, зростаючого впливу НТП, неминучого ускладнення системи управління, зростаючої потреби у планомірній організації виробництва. У числі найважливіших проблем, які розробляються інституціоналістами, слід насамперед назвати корпорацію – велике монополістичне об´єднання, яке втілює у собі економічну могутність. Корпорація розглядається як основа, організаційна структура індустріальної системи сучасного суспільства, дослідження якого мають відповісти на багато питань, які виникають при розгляді індустріальних відносин. Інституціоналісти активно досліджують взаємодію монополії і конкуренції, олігополії, управління динамікою доходів, цін, різні сторони господарського механізму. В їх полі зору і такі інститути, як держава і її роль у розвитку економіки, профспілки, різні суспільні явища правового, морально-етичного, психологічного характеру. Все це в цілому створює багатоаспектний об´єкт дослідження прихильників соціально-інституціонального напряму, який відбиває складне і суперечливе явище у сучасній економічній теорії.
  Механізм трансформації суспільства трактується, виходячи з того, що розвиток економічної системи і відносини між господарчими агентами складаються не тільки під впливом економічних, але й соціальних, політичних, психологічних, морально-етичних факторів. Серед факторів еволюційного оновлення суспільства на перший план Інституціоналісти висувають науково-технічну революцію, яка перетворює індустріальну структуру суспільства. Джерело змін вони вбачають у розвитку науки, техніки, у створенні нових технологій. Технологічного трактування набувають проблеми економічного росту, економічних криз, безробіття, заробітної плати, а також зрушення у соціальній структурі суспільства. Інституціоналісти виходять з того, що НТП безпосередньо визначає економічний і соціальний розвиток суспільства, є вирішальним фактором його оновлення. Техніка і технологія по суті ототожнюється із соціально-економічними структурами. Принцип технологічного детермінізму лежить в основі теорії індустріального, постіндустріального, суперіндус-тріального, технотронного, інформаційного суспільства та ін.
  Одним із найголовніших інститутів в індустріальній структурі суспільства Інституціоналісти вважають корпорацію. Визнаючи незаперечним фактом панування крупного виробництва, вони розглядають корпорацію як його основний ланцюг, приділяючи її дослідженню велику увагу.
  На думку Дж. Гелбрейта, «ніщо не є таким характерним для індустріальної системи, як масштаби сучасного корпоративного підприємства». Не заперечуючи виникаючих всередині корпорації проблем щодо взаємовідносин власників (акціонерів), менеджерів і робітників, теоретики інституціоналізму акцентують увагу передусім на проблемі відносин менеджерів і власників. Питання влади й управління розглядається як одне із центральних і стосовно до корпорації, і до індустріальної системи в цілому. Занепокоєння долею великих корпорацій проглядається у роботах багатьох представників соціально-індустріального напряму. Американський економіст Д. Мюллер у книзі «Сучасна корпорація: прибуток, влада, ріст і функціонування"(1988 p.), аналізуючи конфлікти, які виникають всередині монополій, виділяє не тільки конфлікт за формулою «капіталіст-робітник», а і «менеджер-акціонер», який виникає на основі розподілу прибутку. Визначаючи мотиви конфліктів, Д. Мюллер робить акцент на політиці максимізації росту компаній, яка призводить в остаточному підсумку до скорочення доходів акціонерів.

  Форми і організація соціального контролю Одну із центральних проблем розвитку й оновлення економіки iнституціоналісти вбачають у  створенні системи соціального контролю над економікою. Ця проблема трактується дуже широко: від внутрішньо-фірмового корпоративного рівня до організації соціального контролю на макроекономічному рівні, реалізація якого пов´язана з активною діяльністю держави. Ідея соціального контролю над економікою пройшла всі етапи еволюції інституціоналізму і визначає одну із докорінних вимог його економічної теорії. Реалізація соціального контролю є невід´ємною рисою теорії трансформації капіталізму.
  Інституціоналісти передбачають різні форми соціального контролю над економікою. Сюди відносять реформи, які стосуються великих корпорацій, управління їх діяльністю, державні і регулюючі заходи, що впливають на механізм ринкової конкуренції, ціноутворення, зайнятість, стан грошово-кредитного ринку, фінансово-бюджетної системи тощо. Значне місце в організації соціального контролю відводиться плануванню, включаючи створення і розвиток державної системи програмування та індикативного планування. Все це об´єктивно сприяє розвитку і вдосконаленню державних форм господарювання.
  Щодо організації соціального контролю, то Інституціоналісти покладають тут надію на програми «соціалізації», які покликані розширювати і зміцнювати економічну базу державного регулювання економіки і підвищувати його дієвість. У результаті формується модель, за визначенням Р. Хейлбронера і Л. Туроу, «тотально контролюючого суспільства», де «традиційні опори капіталізму – узаконена приватна власність і ринковий механізм будуть виправлені до невпізнанності, якщо взагалі не замінені державними директивами». В удосконаленні методів соціального контролю і управління виробництвом Інституціоналісти шукають резерви для формування і зміцнення економічної системи. Цього вимагає і така "вічна" проблема, як використання корпораціями ринкових зв´язків різних форм конкуренції. На думку представниці сучасного американського інституціоналізму Дж. Кесуелл, важливим завданням, яке постало перед економістами, є розробка інституціональної структури – зв´язуючої ланки між конкуренцією і координацією, що являє собою своєрідний надринковий механізм, який активно впливає на функціонування економіки. Створення такого механізму Дж. Кесуелл пов´язує із поширенням системи "переплітаючих директорів" (ПД), розглядаючи її як результат розвитку "менеджерської революції". "Система ПД,– пише вона,– являє собою важливу грань міжособистісних і міжкорпораційних зв´язків у системі влади США". Система ПД розглядається як система контролю, через посередництво якої корпорації посилюють свій вплив одна на одну, розвивають міжфірмові зв´язки на ринковому рівні. Вважається, що чим тісніші та більш ієрархічні зв´язки, тим сильніше система "переплітаючих директорів" впливає на ринкову поведінку фірми.
  В організації соціального контролю, у створенні тотального контролюючого суспільства автори інституціоналізму центральне місце відводять державі. Особливою є роль політичного фактора у реформуванні капіталізму, що визнається, по суті, всіма представниками соціально-інституціонального напряму. Вказуючи нанаявність двох моторів, що забезпечують функціонування капіталістичної системи, – економічного і політичного, Р. Хейлбронер вважає, що тільки такий підхід може допомогти зрозуміти екстраординарну різноманітність інститутів, які зустрічаються у країнах із приватною власністю і ринковим базисом.
  Інституціоналісти покладають на державу більше надій в організації і стимулюванні науково-технічного прогресу. У зв´язку з новим станом розвитку НТП увага до цих питань помітно зросла. Про необхідність активізації діяльності держави у формуванні сучасного етапу НТП пише, наприклад, американський економіст У. Ростоу. Він називає цей етап "четвертою промисловою революцією", пов´язаною з широким впровадженням мікроелектроніки, нових методів телекомунікаційного зв´язку, лазерної електроніки і робототехніки, принципово нових штучних матеріалів і т. п. Така необхідність зумовлена, на його думку, тим, що лише умов приватного сектору тут явно недостатньо. Саме держава, вважає У. Ростоу, має стимулювати НТП взявши на себе особливу турботу щодо організації фундаментальних досліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчання, здійснення експериментальних, найбільш ризикованих у комерційному відношенні проектів і т. д.
  Державне регулювання, безперечно, справляє великий вплив на НТП, особливо на розгортання фундаментальних досліджень, розробку і реалізацію національних наукових програм комплексного характеру, дослідження природоохоронних проблем. Державні наукові програми активно впливають на розвиток наукових досліджень і впровадження їх у виробництво в рамках приватного бізнесу. Вони полегшують і розширюють доступи до наукової інформації, до пропозицій щодо її практичного використання. Разом з тим,– і це з жалем відмічається інституціоналістами, – державне регулювання науково-дослідної діяльності, освоєння результатів НТП містить у собі глибокі протиріччя. Основна маса наукових розробок, які фінансуються із державного бюджету, пов´язана з військовою і космічною програмами, не має прямого виходу на суспільне виробництво. Дж. Гелбрейт, наприклад, неодноразово критикував гіпертрофію військових корпорацій, наростаючий тиск військово-промислового комплексу, союзу великих корпорацій і державної адміністрації. Інституціоналісти виступають за ліквідацію монополій військово-промислових компаній на велику кількість найважливіших досягнень науки, за розширення досліджень і впровадження їх результатів у суспільні галузі виробництва.

  Корпорація з її техноструктурою Чимало сторінок у своїх дослідженнях Дж. Гелбрейт присвятив індустріальній системі, корпорації, проблемам власності та управління всередині монополії і в суспільстві, ролі держави і питанням економічної політики, профспілкам, господарському механізму і методам господарювання капіталістичної системи. Трансформацію економіки він простежує на великих корпораціях в умовах НТР. Дж. Гелбрейт висунув поняття зрілої корпорації у порівнянні зі звичайною виробничою корпорацією (монополією), показав її як носія НТП. Об´єднання таких корпорацій становить кістяк індустріальної системи, яку він називає плануючою системою. Американський економіст Д. Сіссел назвав концепцію плануючої системи замінником теорії ринку. Дж. Гелбрейт виходив із того, що у зрілих корпораціях і в плануючій системі в цілому влада і правління перемістились від власника до техноструктури, що складається із інженерно-технічного персоналу, який не входить до числа власників. Техноструктура, за словами Д. Сіссела, «це соціальний клас, провідні позиції якого в економіці зумовлені його участю у процесі прийняття стратегічних рішень; цей клас контролює власність, не володіючи нею». Дж. Гелбрейт відносить до техноструктури тих, хто має спеціальні знання, здібності і досвід групового прийняття рішень. Основна роль у техноструктурі належить провідним менеджерам, які приймають основні управлінські рішення.
  Аналіз і висновки Дж. Гелбрейта з питань структури та управління корпорацією і плануючою системою опираються на виявлення влади техноструктури й інституціональної влади корпорацій. Його заслуга полягає в тому, що він перший серед економістів обгрунтував тезу про заміну влади ринку рішеннями менеджерів. Він дійшов до висновку, що з появою зрілої корпорації і плануючої системи змінились цілі і характер їх діяльності. Оскільки плануюча система, на його думку, народжувала нову «розумну ціль суспільства», максимізація прибутку вже не є необхідною.
  Дж. Гелбрейту доводилось неодноразово переглядати свої погляди Щодо окремих проблем економіки і розвитку суспільства. В 50-х роках він був переконаний, що вже у найближчий час трансформація капіталізму забезпечить вирішення основних соціальних проблем. Він писав тоді про суспільство достатку. В подальшому автор теорії індустріального суспільства вимушений був переглянути деякі положення і внести корективи у свою концепцію. У зрілій корпорації Дж. Гелбрейт побачив інструмент збереження нерівності в суспільстві і фактор зростаючої нестійкості економічної системи. Події 70-х років примусили переглянути не тільки можливості техноструктури, але і шукати засоби оздоровлення самої плануючої системи. Дж. Гелбрейт змушений визнати, що плануюча система за відсутності державного регулювання, як правило, нестабільна. Вона піддається спадам і депресіям, які не самообмежуються, але можуть набути кумулятивного характеру. На неї впливає інфляція, яка має хронічний характер і не піддається саморегулюванню. Він вважає необхідним обмежити владу корпорацій і техноструктури, послабити тиск "бюрократичного симбіозу" військових концернів та апарату військового відомства. Реальну силу, здатну затримати негативні процеси, Дж. Гелбрейт вбачає у державі. Тільки за допомогою незалежної від корпорацій держави, на його думку, можна послабити вплив негативних процесів і забезпечити подальший розвиток системи.
  Дж. Гелбрейт надто критично оцінює сучасний стан економіки, як і перспективи вирішення соціальних проблем. Він відмічає, що "надто багато людей позбавлені роботи і засобів до існування", що "наявною є волаюча нерівність у розподілі доходів", "непомірне велика частина багатства залишається невеликій купці людей". Увагу Дж. Гелбрейта все більше привертають проблеми боротьби із засиллям бюрократії. "Великі корпорації й управлінська революція призвели до бюрократизації великої частини капіталістичного виробництва", у результаті чого став очевидним "корпоративний артеріосклероз". Американський економіст відмічає також різке погіршення транспортної системи США, великий дефіцит дешевого житла, проблеми, які нагромадилися в галузі освіти тощо.
  Усі помисли Дж. Гелбрейта спрямовані на розробку системи реформ, які в змозі забезпечити розв´язання гострих соціально-економічних проблем, істотно поліпшити становище суспільства. Він, як і раніше, переконаний в необхідності трансформації капіталізму, в його оновленні. Для цього, на думку американського економіста, слід забезпечити "гарантійний прибуток усім членам суспільства´1, значно розширити соціальні програми. Велика увага приділяється створенню системи перенавчання осіб, які втрачають роботу. Дж. Гелбрейт рішуче виступає за скорочення воєнних витрат, які завдають, на його думку, "великих збитків економічному добробуту". Ці засоби слід використати у мирному будівництві.
  Здійснення реформ Дж. Гелбрейт пов´язує з посиленням регулюючої ролі держави. Категорично заперечуючи програми монетаристів і прихильників економіки пропозиції, він закликає "звільнитися від сліпого поклоніння перед кредитно-грошовою політикою, від віри, що її магія може скеровувати і регулювати розвиток капіталізму». На його думку, слід значно більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням федерального дефіциту і значним зниженням процентних ставок.
  Економічна теорія Дж. Гелбрейта досить реалістично відбиває сучасний стан і проблеми економіки і передбачає дійові міри для її часткового оздоровлення.
  Прихильники соціально-інституціонального напряму не сприймають концепцію Дж. Гелбрейта як досконалу. Лунають критичні голоси на її адресу. Не всі погоджуються з протиставленням плануючої і ринкової системи. Це положення викликає найбільше заперечень у багатьох економістів. Говорячи про три елементи плануючої системи (корпорація з її техноструктурою, система управління сукупним попитом, управління споживанням), Д. Сіссел віднайшов у їх взаємозв´язку глибокі протиріччя, оскільки «плануюча структура стабільна до тих пір, доки функціонує дуже складна система взаємозалежних інститутів». Він називає це «парадоксом Гелбрейта». Д. Сіссел вважає, що слабкість цієї будови в ігноруванні ринкових сил, які діють в економіці, не виключаючи і її корпоративного сектору. Підтвердження цьому він вбачає у гострій ринковій конкуренції, що охоплює і корпорації всередині самої плануючої системи,
  В останній час має місце намагання доповнити інституціоналізм за рахунок введення в його концепцію нових елементів, перегляду застарілих положень. Намітилася чергова форма синтезу. На цей раз робиться спроба поєднати положення інституціоналізму з неокласичною теорією. Наприклад, з точки зору неокласичної теорії, прибуток, який отримують від виробничої діяльності, люди розподіляють між різними товарами і послугами, які вони можуть придбати на ринку. Розподіл згідно з маржиналь-ним, або граничним аналізом відбувається так, щоб отримати однакове задоволення від останньої одиниці витрат на будь-який необхідний товар. Воля покупців виражається у попиті, який і передається виробнику. Мотивація виробника, відмічає Дж. Гелбрейт, здійснюється виключно за рахунок перспективи отримання прибутку, який він намагається максимізувати за невизначений період. На перший погляд складається враження, що сучасний ринок являє собою демократичну економічну систему, тому що він грунтується на волі окремих, вільних споживачів, які своїми голосами вирішують питання про виробництво тих чи інших товарів. Однак таке враження відразу розсіється, якщо врахувати, що прибутки людей далеко не однакові, адже від них, в остаточному підсумку, залежить платоспроможний попит. Існування монополій ще більше викривляє картину, оскільки вони шляхом підвищення цін на товари значно знижують попит.
  Про це писав У. Ростоу, який висунув модель «цивілізованого синтезу», що передбачає максимальне використання приватного підприємництва, вільного ринку в поєднанні з адміністративною і фінансовою підтримкою ініціативи з боку держави. Висувається й обґрунтовується ідея створення нової інституціональної економіки. Таким шляхом передбачається розширити і посилити методологічну і теоретичну основу інституціоналізму, створити "фундаментальну економічну концепцію інститутів", більш обґрунтовану, ніж раніше. Прихильники такого оновлення опираються на ідеї Й. Шумпетера і Ф. Хайєка, використовують еволюційну теорію Р. Нільсона і С. Вінтера, правові концепції власності.
  Таким чином, концепція соціально-інституціонального напряму не залишається без змін. У сучасній західній теорії інституціоналізм, напевно, є найбільш рухомою системою поглядів, еволюція яких відбувається дуже наочно.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія