Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

16.2. Теорія перманентного і номінального доходу М. Фрідмена


Для американської економічної літератури 40 – 50-хрр. характерні наукові дискусії з проблем споживацької поведінки і споживацької функції, оскільки вони мали центральне значення для розуміння функціонування ринку. Як ми уже відмічали, Дж. М. Кейнс грунтовно дослідив взаємозв´язок споживання і доходу, сформував поняття "споживчої функції" у своїй "Загальній теорії". І хоч він дійшов до не дуже втішних висновків,– що з ростом доходів частка заощаджень росте, а частка споживання зменшується (що створює загрозу дефіциту ефективного попиту),– його прихильники вважали, що по-іншому і бути не може після пережитої Великої депресії. Разом з тим, у повоєнний період практика поставила ряд питань, які не знаходили відповіді у рамках теорії доходу Дж. Кейнса. Наприклад, які фактори, крім поточного доходу, визначають поведінку споживача, який доход при аналізі слід вважати ключовим і т. п. Саме ці питання і стали в центрі уваги економістів і особливо М. Фрідмена.
  Kонцепція перманентного доходу У 1957 році у роботі М. Фрідмена “Теорія споживчої функції” у завершеному вигляді з´явилася концепція перманентного доходу. Для Фрідмена вона стала опорою при розробці положень монетарної політики й аналізу циклів.
  М. Фрідмен виходив з того, що змінний доход (у) і змінне споживання (с) складаються із перманентного і тимчасового компонентів: Y = Yp + Yt; C = Cp + Ct .
  Перманентний доход (Yp) М. Фрідмен визначає як такий доход, який споживач очікує отримувати протягом досить тривалого часу. Його значення залежить від горизонту споживання індивіда*, величини нагромадженого капіталу, а також від місця проживання споживача, його віку, професії, освіти, раси і національності. Тобто це доход, який споживач очікує отримати протягом життя, враховуючи свій вік, освіту, моделі споживання, що склалися.

  * Горизонт споживанняце мінімальний часовий інтервал, протягом якого прибуток залишається на незмінному рівні і розглядається споживачем як перманентний. М. Фрідмен на основі вивчення «життєвого циклу доходів» визначає, що його тривалість дорівнює 2 – 3 рокам.

  Тимчасовий, або випадковий доход (Yt) «відображає вплив усіх інших факторів, які людина відносить до випадкових, хоч вони можуть бути передбачуваними за результатами дії таких сил, як, наприклад, циклічні зміни у діловій активності». Джерела випадкового доходу можуть бути найрізноманітнішими: від несподіваного успадкування до виграшу в карти. При цьому М. Фрідмен особливо підкреслює елемент непередбачуваності, несподіваності при отриманні тимчасового доходу: лише у цьому випадку даний тип доходу не може серйозно вплинути на довгострокову споживацьку поведінку.
  Одним із основних пунктів теорії перманентного доходу є твердження, що тимчасовий компонент доходу не справляє впливу на споживання. М. Фрідмен вважає, що весь отриманий тимчасовий доход йде на заощадження, а рівень довгострокового споживання визначається перманентним доходом.
  Оскільки споживання ґрунтується на очікуваному на далеку перспективу рівні доходу, то на нього також впливають такі фактори, як рівень довгострокової процентної ставки, величина нагромадженого капіталу, смаки споживача.
  М. Фрідмен виразив величину перманентного споживання таким чином:
  Cp = K(i,w,u)Yp,
  де С –перманентне споживання;
  і – рівень довгострокової процентної ставки;
  w – величина нагромадженого капіталу;
  и – смаки й уподобання споживача;
  Y – рівень перманентного доходу;
  К – коефіцієнт кореляції.
  У такому виразі функція споживання М. Фрідмена увійшла в історію економічної думки і послужила методологічною основою для подальшого аналізу. Використовуючи інструментарій кривих байдужості і бюджетної лінії для аналізу споживання, М. Фрідмен доходить висновку, що існують три моделі споживання: переоцінка значення свого майбутнього споживання, занижена його оцінка і нейтральність щодо свого майбутнього споживання. Кожній моделі споживання відповідає певне поєднання кривих байдужості і бюджетної лінії. Так, якщо споживач надто високо оцінює майбутнє споживання, то його споживання сьогодні буде менше (тобто він готовий відмовитися від якоїсь частки надмірного споживання, щоб Додати її до майбутнього).

  У цілому М. Фрідмен вважає, що люди нейтрально ставляться до майбутнього, тобто схильність до споживання із року в рік залишається незмінною. Якщо споживач намагається підтримати споживання на деякому незмінному рівні, то споживання стає функцією не лише від перманентного доходу, але і від ставки процента:

C=f(Yp, i)

  А сам доход М. Фрідмен визначає як результат капіталу (людського та іншого), помноженого на ставку процента:
  Yp=w*i.
  Останнє твердження М. Фрідмен запозичив у І. Фішера: доход є результатом людського і фізичного капіталів. Іншою методологічною основою для цього висновку послужили погляди Л . Вальраса на заощадження як «позитивну межу між перевищенням доходу над споживанням і кількістю, яка виступає як покриття знецінювання капітальних товарів». Це означає, що заощадження лише перманентного доходу складаються не тільки із тимчасового доходу, але й із неспожитої частини перманентного доходу.
  М. Фрідмен вважає, що мотиви для створення нагромаджень полягають не лише в невизначеності. Так, при наявності повної визначеності заощадження виконують дві функції: по-перше, вони вирівнюють потік доходів, роблячи споживання більш рівномірним; по-друге, дають прибуток у вигляді процентного доходу.
  У стані економічної невизначеності заощадження створюють резерв. М. Фрідмен вважав, що вкладення засобів у «відчутні активи», тобто у фізичний капітал, більш надійне, ніж у капітал люський через віддаленість у часі отримання доходу. Отже, у загальному вигляді модель перманентного доходу записується таким чином:
  Y = Yp + Yt; C = Cp + Ct; Cp=K(i,w,u)Yp.
  У такому вигляді цю теорію практично без всяких змін можна легко перевірити на емпіричному матеріалі. М. Фрідмен підкреслював, що це є його основним завданням.

  Коефіцієнт кореляції і його значення Далі М. Фрідмен подає емпіричний доказ своєї теорії. Головне, що необхідно тут підтвердити, це зв´язок споживання з величиною перманентного, а не поточного доходу, а отже, і збереження протягом досить тривалого періоду постійної схильності до споживання і заощадження. Щоб це довести, Фрідмен використовує дані про доходи піввікового періоду (1905 – 1951) у США. Щоб оцінити зв´язок між перманентним споживанням і перманентним доходом, він використовує відношення
  K = Сpp ,
   де К – коефіцієнт кореляції.

  Чим вище це значення, тим більш тісний зв´язок, який нас цікавить. Фактори, що впливають на коефіцієнт кореляції, тобто норму процента, відношення капіталу до перманентного доходу, перевагу споживачів, М. Фрідмен приймає за величини, які постійно впливають одна на одну, або взаємокомпенсують цей вплив. Щоб оцінити коефіцієнт кореляції, має бути установлений зв´язок між теоретичними і реальними (статистичними) значеннями перманентного доходу і споживання. Для перманентного доходу М. Фрідмен вивів формулу урівноваженого середнього доходу із доходів поточного і попереднього періодів:

  де а – віковий приріст доходу; B – коефіцієнт відхилення доходу; T – час установлення доходу;t – попередній період, 1/B – горизонт споживання, що дорівнює у середньому 2 – 3 рокам.
  Для періоду з 1905 по 1951 рік, за винятком воєнних років, М. Фрідмен отримав значення коефіцієнта кореляції, що дорівнює 0,88 при р = 0,4 іа = 0,02. Таким чином, протягом майже п´ятидесяти років спостерігався досить тісний зв´язок перманентного споживання з рівнем перманентного доходу. Однак коефіцієнт має різне значення для різних професійних груп. Так, для тих, що отримують установлену заробітну плату, k = 0,9 – 0,95, а для підприємців – k = 0,75 – 0,8, що свідчить про вплив факторів невизначеності на їх майбутні доходи і, відповідно, про вплив тимчасового компонента доходу.
  Виходячи із отриманих оцінок, М. Фрідмен доходить таких висновків щодо особливостей споживацької поведінки: no-пфіме, піввікова постійність зв´язку між перманентним споживанням і перманентним доходом свідчить про постійність значення факторів, які впливають на коефіцієнт кореляції; по-друге, забезпечення є не зростаючою функцією від доходу, а постійною. Таким чином, песимізм з приводу обмеженості інвестиційних можливостей можна вважати невиправданим. М. Фрідмен інтерпретує можливий ріст частки заощаджень як явище, яке залежить не від росту доходу, а від невизначеності в оцінці майбутніх доходів, тобто від невизначеності в отриманні тимчасового доходу. Із цього М. Фрідмен робить висновок про стійкість капіталістичного господарства, яке, на його думку, має великі потенційні можливості щодо ефективного саморегулювання.
  Надзвичайно важливі висновки М . Фрідмена і відносно соціальної структури суспільства. Він вважає невірним твердження «бідні бідніють, а багаті багатіють», оскільки клас із низькими доходами – це клас не з низькими поточними, а з низькими тимчасовими доходами. Він відмічає, що високий тимчасовий доход пов´язаний не лише з удачею та везінням, але із великим ризиком, а також і з підприємницьким талантом і «умінням робити гроші».

  Про динаміку обсягів грошової маси Важливим висновком монетаризму є положення, що величина валового національного продукту (ВНП), яка відображає господарську активність в економіці, досягається з деяким часовим лагом за динамікою обсягів  грошової маси. Це твердження відповідає методології кількісної теорії грошей (КТГ), яка доводить наявність причинного зв´язку «гроші – ціни» або «гроші – доход». У рамках КТГ існувало кілька підходів, щоб показати, як «працює» ця зв´язка, через які механізми відбувається вплив рівня грошової маси на рівень цін і доходу. Найбільш відомим і близьким до ідеї монетаризму був трансакційний варіант І. Фішера, згадуваний нами у розділі маржиналізму. Нагадаємо, що рівняння Фішера зводиться до наступного: MV = РТ. З нього він робить висновок, що грошей постійно є якраз стільки, щоб здійснити весь обсяг товаровиробничих операцій.
  Основним для доказовості впливу маси грошей М на рівень цін Р для Фішера стало припущення щодо постійності швидкості обігу V і максимальної завантаженості потужностей (використання ресурсів) Т.
  Він вважав, що на швидкість обігу грошей впливають техніко-економічні та інституціональні фактори, які зв´язані з традиціями і навичками, котрі за тривалий період змінюються дуже повільно.
  Таким чином, зміна рівня цін Р буде прямо пропорційною зміні обсягів грошової маси М у довгостроковому періоді. Проте в короткостроковому періоді ці закономірності не діють, тому що через різкі коливання кон´юнктури швидкості обігу грошей V yжe не можна розглядати як величину постійну.
  Отже, вплив грошової маси на ціни у результаті зводиться до вирішення основного питання: довести, що швидкість обігу V у тривалому періоді постійна.
  Тому перед КТГ М. Фрідмен ставить нове завдання – дослідити насамперед природу попиту на гроші і фактори, що його визначають, оскільки саме попит на грошову масу з боку споживачів і виробників визначає обсяг реальної маси в обігу і швидкість її обігу.
  Виходячи із цього, у рамках свого аналізу М. Фрідмен досліджує природу швидкості обігу грошової маси і відповідає на питання, який механізм впливу грошової маси на рівень цін і номінального доходу. Методологічною базою для його аналізу служить теорія перманентного доходу і висновки, які зроблені на її основі.
  М. Фрідмен розглядає попит на гроші за аналогією з попитом на інші блага, який залежить від таких основних факторів: величина сукупного капіталу, доходи від кожного виду вкладень капіталу, смаки й уподобання споживачів. На відміну від І. Фішера, який вважав гроші засобом обігу і платежу, М. Фрідмен приймає думку Дж. Кейнса і розглядає їх як актив капіталу. Капітал же може набувати різної форми (наприклад вкладення в акції, облігації, людський капітал і т.п.).
  М. Фрідмен виходив з того, що кожний споживач, який має значну кількість готівкових грошей («готівковий баланс»), формує так званий портфельний актив, інвестуючи свої засоби у різні види активів. На відміну від Кейнса, який аналізував портфель, що складався лише з двох активів – готівкових грошей та облігацій (як найбільш ліквідних видів активів), М. Фрідмен включає сюди також акції, фізичний і людський капітал.
  Таким чином, попит на реальні грошові залишки буде залежати від реальної доходності кожного із цих активів, тобто
  M/P=f(rb,re,(1/P)(dP/dt), w, y/P, u),
  де М – обсяг грошової маси; Р – рівень цін; гь – доход від облігацій; г – доход від акцій; (l/P)(dP/dt) – рівень інфляції; w – інвестиції у людський капітал; у/Р – доход від грошей (де у – рівень доходу); и – смаки й уподобання.
  М. Фрідмен робить висновок, що функціональний зв´язок між попитом на гроші і змінними, які його визначають, є «у найвищій мірі стабільним». Це явище не настільки очевидне, як здається на перший погляд, оскільки з часів панування кейнсіанської ідеології в економічній теорії існувала думка, що попит на грошову масу змінюється спонтанно і непе-редбачувано і неможливо виявити фактори, які його визначають.

  Рівняння номінального доходу Рівняння попиту на гроші М. Фрідмен перебудовує у рівняння для визначення рівня номінального (грошового) доходу У, тобто
 
  де Y – рівень номінального доходу; V – швидкість обігу.
  Оскільки М. Фрідмен виходив із гіпотези перманентного доходу і постійності (або малої змінності) факторів, що визначають попит на гроші, то при співвідношенні номінального доходу Y до обсягу грошової маси М, яке є постійним, швидкість обігу грошей V буде також постійною.
  Наявність тенденції до зниження (або постійності) швидкості обігу грошей Vy тривалому періоді Фрідмен доводить також на основі кореляції динаміки перманентного доходу і реальної грошової маси для США періоду 1870 – 1954 років. Коефіцієнт кореляції становить 0,99, тобто на 1% росту реального доходу на душу населення припадає 1,8% росту грошових залишків на душу населення.
  При цьому, якщо швидкість обігу грошей у тривалому періоді лишається відносно незмінною, то, як випливає із рівняння (2), зміни в номінальному доході як у дзеркалі відображають зміни обсягу грошової маси. Але за цим рівнянням, застерігає сам Фрідмен, не можна визначити, як зміни у номінальному доході відбиваються на рівні реального виробництва і цін. Оскільки це роз´ яснення було відсутнім, теорія номінального доходу М. Фрідмена була названа «чорним ящиком», де на «вході» є обсяг грошової маси, на «виході» – рівень цін або номінального доходу. Автор не пояснює, яким чином зміна обсягу грошової маси впливає на рівень цін і доходу.
  Цю проблему Фрідмен вирішує, пропонуючи пізніше, у 60 – 70-х роках, такий варіант теорії номінального доходу:
  
Рівняння (1) – це функція попиту на гроші МD, поданого у вигляді добутку рівня цін Р, помноженого на значення сукупної очікуваної доход –ності від набору різних активів.
  Рівняння (2) – це пропозиція грошей Ms, яка є функцією від набору процентних ставок R, рівня сукупного номінального доходу Y (ВНП у поточних цінах). Три крапки означає рівень економічної невизначеності, зміни політичного характеру, тобто те, що формалізувати складно.
  Рівняння (3) – умова рівноваги на грошовому ринку (рівність попиту і пропозиції грошей).
  Рівняння (4) – рівняння норми процента. Воно є синтезом ідей І. Фішера про номінальну і реальну процентну ставку і Дж. Кейнса про те, що поточна ринкова процентна ставка значною мірою визначається рівнем процентної ставки, яка очікується на тривалий період. Отже, r – ринкова ставка процента, k – різниця між очікуваною реальною процентною ставкою і очікуваним (перманентним) темпом росту реального доходу; у* – "постійний" або очікуваний темп росту номінального доходу Y.
  У моделі Фрідмена основним імпульсом, який порушує рівновагу на грошовому ринку, є непередбачуване збільшення пропозиції грошової маси. У результаті цього господарські агенти переглядають структуру своїх портфельних активів. Вони збільшують попит на одні активи і зменшують – на інші, що у свою чергу призводить до росту цін на одні активи і зниження на інші і, таким чином, до зменшення доходності перших, тобто зниження ставки процента.
  Це стимулює попит на позиковий капітал, і в результаті процентна ставка починає зростати. Проте через деякий час вона знову повертається на рівноважний рівень. М. Фрідмен відводить другорядну роль впливу зміни процентної ставки.
  Основний же ефект зрушень проявляється передусім в галузі цін за умови, що виробництво максимально використовує ресурси, які є у господарстві.
  «Ціни,– пише М. Фрідмен,– підстроюються швидше, ніж роздрібний обсяг, причому настільки швидко, що цінові корективи можна вважати миттєвими».
  Таким чином, передача імпульсів від грошової маси на рівень номінального доходу проходить через опосередковані зміни рівня цін. Споживачі підстроюються до зміненого рівня грошової маси в обігу і цін шляхом зміни свого «готівкового балансу», щоб їх перманентне споживання не зазнавало серйозних змін. Цей висновок грунтується на гіпотезі перманентного доходу і споживання.
  Хоч М. Фрідмен також вводить у свою модель рівняння норми процента, її зміни він вважає опосередкованими і тимчасовими, оскільки процентна ставка швидко повертається на свій початковий рівноважний рівень. За Фрідменом, зміна норми процента не впливає на динаміку грошової маси, а тому саме грошова політика в довгостроковий період має безперечний пріоритет порівняно з іншими формами та методами державного регулювання.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія