Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Релігієзнавство: конспект лекцій

3.3.1. Поділ християнства на православ'я і католицизм


Будь яка релігійна система як ми це уже розглянули на прикладі Буддизму не консервується на рівні вихідних ідей і положень а продовжує розвиватись і перетворюється в решті решт на сукупність основних та більш дрібних відгалужень.

Особливо це стосується таких релігій які містять у собі такі елементи, що забезпечують їм поширення за межами традиційного культурно-етнічного та релігійного ареалу в якому вони сформувались. Потрапляючи на інший ґрунт вони стають об'єктом інтерпретації, як на рівні індивідуальному так і на рівні суспільної свідомості. Це з неминучістю призводить до виникнення нових гілок даної релігії.

В попередній лекції ми говорили про становлення християнського віровчення і культу. Але ми бачили що то був не простий а дуже складний процес, який вимагав з одного боку відкидати різні тлумачення основ віровчення і Символу віри, боротьби з небезпечними впливами нехристиянських ідей. З іншого боку потрібно було шукати певних компромісів між християнськими громадами які виникли і розвивались на різних релігійно-культурних ґрунтах. До того ж, в часи перетворення християнства в офіційну релігію в Римській імперії загострилась боротьба за вплив між різними (старими і новими) центрами християнства.

Перші християни в своїх обрядах зберігали порядок синагогальних молінь, тобто читали Священне писання, співали псалми, слухали проповідь. До цього апостоли додали новий обряд перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Христа, яке було здійснено на Таємній Вечері самим Христом.

Суть обрядів були всюди одна й та сама. Тайна Вечеря з якої відділилось причастя як безкровний символ принесення Голгофської жертви Христа. Але здійснювались вони по різному.

До складу Римської імперії входили різні народи які стояли на різному рівні культурного розвитку, особливо ця строкатість була помітна в Східній частині імперії.

Тому саме там з'явилась різноманітність обрядова, яка спиралась й на християнське віровчення і на національні та місцеві культурні особливості.

Особливості віровчення православ'я.

Основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) і "Священному Переданні (переказі)" (матеріали помісних і вселенських соборів ІV-VІІІ ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика).

Головні догмати викладено в Символ віри. (Нікеоцаргородський Символ віри) 825-981рр. в 12 членах (параграфах). Це вчення про Трійцю, сходження святого духа тільки від Бога-отця, боговтілення, спокутування, воскресіння, вознесіння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення і чекання воскресіння з мертвих.

Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання.

Православ'я не припускає ні збільшення ні скорочення кількості догматів, що канонізовані вселенськими соборами. істинами вважаються тільки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.

Таким чином, усі догмати, які були прийняті після VІІ Вселенського собору і католицький догмат про "філіокве" православні богослови відкидають. Останнім "отцем церкви" православні вважають Іоанна Дамаскіна (VІІІст.)

Християнський Захід знаходився під впливом Риму з його латинською культурою, яку сприйняли і варварські королівства у вигляді Римської Літургії і латинської літургічної мови.

Але на Сході склалась зовсім інша ситуація. Культура народів які попали в орбіту християнства були дуже різні і не піддавались злиттю (культури вірмен, єгиптян, сирійців, ефіопів, еллінів тощо).

Ні одна мова не могла бути до кінця пануючою. Так на Сході сформувався принцип, який зберігся до сьогодення, згідно з яким богослужіння повинно зберегтися і проводитись на мові зрозумілої народу. Цей принцип був священний в новозавітній легенді про заснування церкви Христа в день П'ятидесятниці коли на апостолів зійшов Дух святий і вони заговорили на мовах народів, які перебували в Єрусалимі.

Крім того у Східній Римській імперії і пізніше у Візантійській імперії не склався однин загальний церковний центр. Тут було як, вже згадувалось, чотири єпархії, які носили титул патріархату і претендували на керівництво загальноцерковними справами: єрусалимський антіохійський, олександрійський та константинопольський. Останній з них хоч і був наймолодшим за часом, але використовуючи свої близькі стосунки з імператором, претендував на виняткове становище і навіть іменувався "вселенським".

У 313 р. Міланський (Медіоланський) едикт про віротерпимість імператора Костянтина І Великого дозволив тобто зрівняв у правах християнство і язичництво. У 330 р. він переніс столицю імперії у Візантію (Константинополь). У 395 р. Римська імперія розпалась на Східну і Західну. Внаслідок цього починають формуватись Східний (константинопольська) і Західний (Римська) церква. Пани римські, спираючись на традицію згідно з якою Рим був резиденцією ап. Петра, вважали Рим центром Вселенської церкви. Це привело до претензій Пап до визнання супрімації (главенства) панської влади над світською. Почалися політична і догматична конфронтація між папою та імператором.

Протистояння посилювалось також внаслідок догматичних, теологічних та обрядових розбіжностей.

У 589р. на Толедському соборі Римська церква внесла зміну в Символ Віри (Філіокве) Сходження духа святого від Ісуса Христа (бога сина) Східна церква засудила це як єресь.

VІІ (ІІ Нікейський собор) останній який визнає Православна церква. До того ж папа Микола І фальсикував документ т. зв. "Констянтинів дар" згідно якого сам Римський престол отримав право влади над Західними Римськими провінціями.

858 р. протиріччя це більше загострилися і 1054 на Константинопольському соборі остаточно відбувся розкол (схизма) християнської церкви на західну римо-католицьку (латинську) і східну-православну (ортодоксальну) греко-кафоличну церкву.

З ослабленням Візантійської імперії, поступово слабшали зв'язки між східними патріархатами, посилювались сепаратиські тенденції. Поступово патріархії перетворились на автокефальні церкви Автокефалія - від грецького (avtos-сам, кефалі-голова)- тобто незалежна самоправна церква. На відміну від Римо-католицькоі церкви де з самого початку склалась суворо централізована іeрархія на основі супріматіі Пана Римського, якого католики вважають намісником Християн на землі, Вселенська Православна церква вважає єдиним головою церкви Ісуса Христа.

За довгу історію існування православ'я за різних історичних умов багато церков досягли стану автокефалії, спираючись на традицію і канони православної церкви. (Новий завіт, 34-е правило Святих Апостолів, 9-е правило Антіохійського собору).

В наш час існують: Константинопольська (Туреччина), Олександрійська (Єгипет), Антіохійська (Сирія, Ліван), єрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська (Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елауська (Греція), Албанська, Польська, Чехословацька, Американська, Сінайська, Фінляндська, Японська православні церкви мають автономію.

Православна обрядність.

Православний культ відрізняється великою кількістю ритуальних дійств, яким приділяється важлива роль. Абсолютизація обрядово-культовоі сторони релігії характерне для православ'я має назву - обрядовір'я.

Вся культова діяльність православ'я, проникнути символічним значенням, втіленим в обрядах, таїнствах, святах та ін.

Цілим комплексом церковних обрядів e богослужіння. Головне православне богослужіння літургія в ході якої здійснюється таїнство євхаристії. В православ'ї літургія має назву обідня. Під час обідні здійснюються пізні ритуали, молитви, проповідь, духовне піснепіння (без муз. супроводу - хорове).

Літургія виконується кожної неділі і в свята. В найбільш значних святах виконуються служби які продовжуються всю ніч- всенощне бдіння. Крім літургії проводиться: вечірня, повечірня (після вечірні), полунощниця, утреня (в 1-й, 3-й, 6-й, 9-й час (7, 9, 12, 15 годин). Але на практиці проводяться 3 служби - вечірня, утреня, літургія, решта приєднуються до них.

Проповідь e важливою складовою богослужіння і пропаганди та пояснення віровчення.

Основу православної обрядності складають християнські таїнства. В православ'ї визнається 7 таїнств: хрещення, причастя, покаяння, шлюб, єлеосвяття, священство і миропомазання.

Хрещення - прийняття людини в лоно церкви. Після хрещення прощається первородний гріх. В православ'ї здійснюється шляхом занурення немовля в купель.

Покаяння (сповідь віруючим своїх гріхів перед священиком, щоб одержати через нього прощення від бога) Таємниця сповіді зберігається церквою (спочатку публічно таємно з VІІІ ст.)

Причастя (євхаристія) - головне таїнство християнської релігії. З'їдання хліба та вина які сприймають як тіло та кров Христа, через що віруючі залучаються до союзу з Христом (в VІІст. прийнято всіма храмами, затверджено 787 Нік. соб.) В Православ'ї здійснюється причастя хлібом і вином (квасним хлібом).

Миропомазання - таїнство що передає віруючому "благодать святого духа" шляхом змазування його ароматичною речовиною - миро. Проводиться після хрещення і причащання (в православ'ї відразу) щоб зберегти чистоту "накладають печатку Святого духа".

Шлюб - грунтується на уяві про те, що сам Бог з'єднує людей в родину. Затвердилось пізніше других (XVІ ст.)

єлеосвяття (маслосвяття) — таїнство яке здійснюють над хворим або помираючим (називається соборовання). Шляхом помазання єлеєм передають благодать Духа Святого, що зцілюe від хвороби тілесної і духовної. Читаються сім послань апостольських і вимовляють 7 єктіній (прошеній).

Священство - це посвячення в духовний стан шляхом рукопокладання (хіротонії).

Під час ритуалу на рукопокладаємого сходить Святий Дух і той стає посередником між Богом і людьми.

Важливе місце в православній обрядності займає храм.

Православні храми зорієнтовані із сходу на захід. У східній частині храму розташовані вівтар - центр богослужбової діяльності, віддалений стіною, прикрашеною іконами (іконостасом), в західній - центральний вхід.

Культ ікон надзвичайно поширений в православ'ї.

Православні поклоняються також хресту. В православ'ї хрест - чотирьох, шести та восьми кінцевий (куль хреста введено в 4ст.)

Важливе місце займав також культ святих.

В православ'ї існує 7 рангів святих: ангели, пророки, праведні, преподобні, святителі, мученики.

Ангели (agelos - вісники) поділяються на 9 чинів, 3 лика: 1- серафими, херувіми, престоли; 2- господства сили і власті, 3 - початки (начала), ангели, архангели. Сили - виконують волю Божу, серафіми - пломеніють любов'ю до Бога, херувіми - сяють світлом богопізнання.

Ангели зла - дияволи. Голова дияволів - сатана - протидіючий.

(Воланд, Вельзевул, Люцифер, Мефистофель).

Пророки - ті що наділені даром передбачати.

Праведні (преподобні) ті що прославились подвигами во славу Божу.

Мученики - ті що прийняли мученицьку смерть за віру.

Шануються також останки (мощі) святих.

Сучасна православна церква складається з:

1) первісного осередку церкви - громади віруючих (парафії).

Парафія очолюється верховним органом, який складається з мирян.

Духовенство задовольняє релігійні потреби прихожан але не втручається в адміністративно-господарську діяльність парафії. Витрати на утримання храму та обслуговуючого персоналу плануються за рахунок добровільних пожертвувань віруючих, продажу свічок, предметів культу, доходів від треб (хрещень, похоронних відправ, вінчань).

2) Парафії об'єднані в округи (благочиння).

3) Благочиння складають єпархії, що територіально збігаються з областями.

єпархії очолюються архиреями які підпорядковані голові автокефальної церкви - патріарху.

В православ'ї існує три ступені священства: єпископи, пресвітери, д'якони.

єпископи - це всі вищі ієрархи (архиреї): патриарх, митрополити, архиeпископи, єпископи.

Займати вищі посади можуть тільки представники чорного духовенства (ченці).

Пресвітери - це священники (ієреї).

Д'якони - помічники священника при богослужінні та відправленні обрадів. (біле духовенство - жонате).

Православ'я визнає як чоловічі монастирі так і жіночі. Головні чоловічі монастирі називаються Лаврами.

Формування католицизму.

Однією, з найпоширеніших конфесій в світі є католицизм. Загальна кількість католиків у всьому світі нині сягає 1 мрд. 

Ще на початку християнської церкви єдиним центром у Західній римській імперії був Рим. Вже в ІVст. з`явилася легенда про те, що сам апостол Петро є засновник християнської громади в Римі, кому саме римські кафедри (кафедра святого Петра) повинні бути першою і головною серед інших. Ще папи Кілікст І (217-222) посилався на текст Євангелія (Матфій, ХVІ; 18-19) як на доказ того що “князь апостолів” - Петоро, як намісника Христа побудував на скелі (petra - гр. - скеля) церкву Христову.

Тому єпископи Рима називали себе намісниками бога на землі і претендували не тільки на почесну (prіmatus honorіs) але й на юридичну першість серед інших. 

Крім того Римська кафедара посилалась на те що саме римська хр-ка громади найбільше зазнала переслідувань і Рим пропитаний кров`ю мучеників, а апостоли Петоро і Павел своєю смертю в Римі навіки зробили його найсвятішим містом християнського світу.

Спираючись на складну політичну, геологічну ситуацію в Європі і на Південному Сході на підтримку “варварських королів” та на Зростаючу економічну могутність Римської Церкви, римські папи всіляко намагалися досягнути юридичної і фактичної першості в Християнському світі.

Свої претензії вона підкріплювала й на догматичному, канонічному і обрядовому рівні. Поступово кількість таких протиріч з східними церквами зростала і врешті привело до остаточного розколу (1054 ІІ Константинопольський собор) що привело до виникнення римо-католицької церкви.

Ще в кінці ІV ст. після едиктів Констянтина І та Феодосія І більшість населення Римської імперії формально стали християнами. Тоді ж почалося навернення у християнство варварів що вдерлися на територію імперії.

Вандали, остготи і вестготи спочатку були аріанами. Аріанство яке вважали Христа не єдиносущним першості іконостасі трійці а лише * , підривало авторитет церкви. В к. V т. християнство у ортодоксальній формі приняв Хлодвіг - король франків Після тривалої боротьби в кінці VІ ст. ортодоксальне християнство прийняли вестготи, потім лангобарди. Римські місіонери хрисиянизували Англію та Ірландію. В VІ-VІІІ ст. - ірландські ченці - місіонери активно проповідували в найвіддаленіших куточках Європи і можливо серед слов`ян.

В VІІІ ст. в християнство навернені племена Центральної та Південної Німеччини, фрізи і сакси. З ІХ ст. починається християнізація Скандинавії.

В ІХ ст. християнство починає утверджуватись і серед слов`янських племен. Саме тут зіткнулись інтереси Латинської та Візантійської традиції. І Рим і Візантія намагалися поширити свій вплив серед слов`ян через латинський і грецький обряди. Польща, Хорватія, Чехія і Мозавія і полабські слов`яни потрапили під вллив Римської церкви.

У 800 р. франкський король Карл Великий був коронований папою Левом ІІІ і проголошений імператором. Починається боротьба між Римом (папою) як головою духовної влади і світською владою. Для підкріплення теократичних прагнень папа Микола сфальсифікував документ “Констянтинів дар” згідно з яким папа від імператора Констянтина отримав верховну владу над всіма провінціями Західної Римської імперії. папа прагнув права не тільки коронувати але й забирати корону тобто поставити світську владу під контроль духовної влади. Але після розладу імперії Каролінгів вплив папи теж починає занепадати. Право інвеститури - право призначати і возводити в сан ієрархів привласнюють великі феодали.

Боротьба між папством і світською владою з новою силою розгорілась в Х-ХІ ст.

Була проведена “клюнійська реформа” (майстер Клюні у Бургундії) внаслідок якої було заборонено симонію - продаж церковних посад, укріплена церковна організація. Особливо послідовно ідеї клюнійців проводив чернець Гільцебранд який став папою Григорієм VІІ. (1073-1085).

При ньому було введено обов`язковий целібат, світські феодали були позбавлені права брати участь у виборі папи.

Але боротьба між папою і феодалами яка відома як “боротьба за інвестатуру” (Григорій VІІ і Генрих ІV) закінчилась компромісним Вормським конкордатом. В 122 році, згідно з яким в Святій Римській імперії інвеститури складалась з світської - скіпетр і духовної каблучкою і посохом (відп. імператор і папа або легат).

Для підтримки влади церкви папи користувались й такими крайніми заходами як “інтердикт” - тимчасова заборона для певної території або держави здійснювати богослужіння та обряди, та “анафему” - відлучення від церкви і прокляття.

Особливо папство посилилось при папі Інокентії ІІІ (1243-1254).

Феодалізація церкви породжувала багато соціальних протестів які існували у вигляді різноманітних єресей. Боротьба з єресями була надзвичайно жорстокою (павлікіани, богоміли, катарени, катари, вальденси, альбігойці та інші).

Для боротьби з єресями створювались чернечі ордени (домініканці та інші) та інквізіція (лат.-слідство). З ХІІ ст. діяльність “священного трибуналу” - стає регулярною.

Католицька церква підтримувала боротьбу з ісламом (хрестові походи) та експансію католицьких воєнно-чернечих орденів на схід.

З католицькою експансією на схід, пов`язане виникнення т.з. уніатства.

В 1349 за часів польського короля Казиміра Галичина попали під владу Польщі, остаточно Польща затвердилась тут у 1387р.

Вже в 1375р. в західноукраїнських землях була утворена католицька ієрархія, спочатку архієпіскопію пізніше митрополія. Експансія католицизму посилювались діяльністю католицьких орденів: домініканці, францисканці

Руське (православне) населення піддаються різноманітним утискам. Швидкими темпами йде процес полонізації та покатоличення української еліти. Руська православна церква занепадає, особливо після Люблінської унії.

В цих умовах серед частини українських магнатів і духовенства поширюється ідея.

Боротьба проти Реформації зумовила наступ на Православну церкву. Католицьке просування на Україні супроводжувалась асиміляторською політикою щодо української шляхти. Привілеї які подавав католицизм був привабливий для української шляхти, що посилювалось також й очевидною вищістю тогочасної польської культури.

Пропаганді культурної та релігійної відсталості православ`я сприяла також діяльність єзуїтів, які почали вести полеміку з православним духівництвом.

Розпочав її блискучий католицький полеміст Петро Скарга. (“Про єдність Церкви Божої” 1577р.)

На противагу уніатської ієрархії виступили православні полемісти, які в своїх творах обстоювали православну церкву.

С полемічними творами виступили такі видатні вчені і діячі православної церкви як Григорій Смотрицький, Христофор Філалет, Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький (“Тренос”) Захарій Копистинський (“Полізія”) Степан Зізаній, Іов Борецький. Відомим полемістом був також Ю. Наливайко та ін. Своїми творами вони не тільки боронили православ'я та інтереси православного люду, але й об`єктивно сприяли розвиткові православної теології, освіти, та мови в Україні. Це література має назву “полемічна література”.

“Брестська Унія”.

Але серед частини православної шляхти та православного духовенства поширюється ідея про можливість об`єднання православної церкви з католицькою, для того щоб зберегти її від католицької експансії, добитись рівних прав католиків і православних. Вони посилались як на прецедент на рішення Флорентійської унії (1439р.) Цю ідею підтримував найбільший світський захисник православ`я К. Острозький (“нічого не бажаю гарячіше, як єдності віри і згоди всіх християн”) Прихильники унії вважали, що рішення буде прийнято після переговорів на Соборі з поступкам з обох сторін. Але ця ідея не мала підтримки в братствах і особливо в низах православних. Тому ініціативу в справах унії взяли на себе єзуїти, польський уряд на чолі з фанатиком Сигізмундом та деякі православні єпископи, особливо Іпатій Потій, та Кирило Терлецький та митрополіт Рогоза. Не порадившись з собором, фактично не маючи повноважень Потій і Терлецький з 1595р. виїхали в Рим і затвердили умови унії з папою. Цей вчинок вніс розкол (Клемент VІІІ) серед прихильників унії в Україні. Більшість на чолі з К.Острозьким засудили таку унію. Але Потій і Терлецький при підтримці Сигизмунда скликали Собор в Берсті у 1596 і проголосили унію. Православні зібрали свій Собор і засудили унію та розірвали з уніатами. Король скористався цим і оголосив уніатів єдиними легальними представниками грецької церкви.

Почались переслідування православних.

1) Унія не добилась зрівняння в правах з католиками, тому українська шляхта ще більше звернулась до католицизму, що привело до фактичної втрати своєї (української) еліти;

2) Унія внесла розкол в українському народі. Він був поділений на дві ворогуючих конфесії;

3) Але полеміка спричинилась до культурного піднесення, а ворожнеча з поляками сприяла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності;

4) Крім того унія фактично, якщо брати до уваги далекосяжні, довготривалі наслідки, зберегла український народ Галичини від цілковитого * на підтримку “варварських королів” та на зростаючу економіку могутність Римської церкви, римскі папи всіляко намагалися досягнути юридичної і фактичної першості в християнському світі. Свої претензії вони підкріплювали й на догматичному, канонічному і обрядовому рівні. Поступово кількість таких протиріч з східними церквами зростала і врешті привели до остаточного розколу (1054 ІІ Константинопольський собор) що привело до виникнення окремої римо-католицької церкви.

Догматичні, культові та організаційні особливості католицизму.

Віровчення католицької церкви грунтується на Святому Письмі і Святому переказі Католицька церква, як відомо, вважає богонатхненною усю Біблію (Вульгату) а Святий переказ - джерелом віровчення, рівноцінному Святому Письму.

Право тлумачити Святе Письмо, католицька церква визнає тільки за ієрархією католицької церкви.

Визнаючи Нікео-Царгородський (Константинопольський) Символ віри (Symbolum, Credo) і його 12 членів католицький символ віри вже в ранньому середньовіччі було винесено зміни, які не вказані на Сході. Вже в ІV ст. Символ було перекладено на латинь. При Карлі Великому (франкському) цей символ був декретовано булою папи Клімента VІ cт. “Унігенітус” 1349р. і підтверджено І і ІІ Ватиканськими сборами. На основі “запасу добрих справ” розглянулась практика надання, а з ХІІІ ст. продажу “індульгенцій”. 

Індульгенція (від лат. - іndulgentіa - милість) - папська грамота, яка свідчила про відпущення здійснених та це ж здійснення гріхів.

Для католицизму притаманне надзвичайне панування Богородиці - Діви Марії. (Мадонна) яке набувало рис екзальтації. Її шанують як “заступницю” перед Богом, як особливо добре знає біди людей, особливо жінок. Католицизм утворив цілий напрям теології- маріологію.

В 1854р. проголошено догмат про “непорочне зачаття Діви Марії” (легенда поширюється, ХІІ ст. ). В 1950р. прийнято догмат про тілесне вознесіння Богородиці після смерті на небо, а в 1964р. Павло VІ ст. проголосив Діву Марію “матерію церкви”.

Особлива роль католицизмі належить папі Римському. Він вважається не тільки головою католицької церкви але й вищою інстанцією в справах віри, вищим авторитетом.

В 1870 р. І Ватіканський собор проголосив догмат про непогрішимість папи у справах віри, колі він говорить с кафедри (ex cathedra), тобто виконує обов`язки пастиря всіх християн ( І ст. 20 Вселенський) поширений у всій Західній Європі.

На Толедському церковному соборі у 589 р. в Символ віри було привнесено філіокве (лат. fіlіoque й від сина). Добавлення стверджувало, що Дух святий сходить не тільки від Бога отця, а й від Бога сина. Остаточно цей догмат був закріплений в католицизмі в ХІ ст. що і стало приводом до розколу у 1054р.

В 1439р. на Флорентійському соборі було внесено догмат про чистилище. 

Згідно з католицьким віровченням чистилище - місце між раєм і пеклом де душі грішників які не отримали прощення в земному житті, але які не мають смертних гріхів, перед тим як потрапити до раю горять у вогні чистилища. Час перебування душі в Чистилищі може бути скорочена “добрими справами” тих хто залишився на землі (мотиви, жертви, матеріальні внески тощо). Догмат був підтверджений у 1562 Тридентським собором.

З цим вченням пов`язано також вчення про “запас добрих справ”. Згідно з яким клір має можливість полегшити долю душі за рахунок “запасу добрих справ” тобто сукупності заслуг здобутих подвигами Христа, Богоматері, святих та віруючих.

Це вчення було сформовано схоластами в ХІІІ ст. Разом з визнанням першості папи на усією християнською церквою католицизму притаманні й інші канонічні відмінності від православ`я: безшабашність (целібат), обов`язкова для всього духовенства, нерозривність церковного шлюбу. (від лат. caelebs - нежонатий) - введено Григорієм VІІ (1073-1085) підкріпленої 1967р.

Культ католицизму теж має деякі особливості, хоча використовуються ті ж предмети і об`єкти культу. Храми, ікони, театралізовані дійства в яких більш ніж у православ`ї і протестантизму проявляються і використовуються різні види і жанри мистецтва.

Зберігається культ ангелів і святих мощей, реліквій. Проте католицька церква надає більшого значення і активніше проводить канонізацію (зарахування до святих) і беатифікацію (піднесення до рангу блаженних). Право канонізації і бестифікації (початкова ступінь канонізації) поступово була зосереджена в руках папи. В католицизмі дуже розвинутий культ мощей і святих.

Католицизм як і православ`я визнає 7 таїнств. Головним богослужінням є літургія (месса), під час якої здійснюється обряд причащання (євхаристії). До недавнього часу мирян причащала тільки хлібом (облатка) (гостії - від лат. - жертва) з зображенням хреста.

Хрещення в католицизмі відбувається шляхом занурення і обливання. Миропомазання здійснюється у 7-12 років обов`язково єпископом (конфірмація).

У католицизмі існує строгий поділ на клір і мирян. Крім історично усталених трьох ступенів священства (диякони, пресвітери, єпископи), в католицькій церкві і ієрархії виділяється особлива група - кардинали.

Кардинал (від лат. cardіnalіs - головний) призначається папою з погодження консисторії - зібрання кардинальської колегії. Символом кардинала з ХІІІст. є червона шапка. (У папи - тіара - потрійна корона яка символізує троїстість прав пари як судді, законодавця і священнослужителя). Іоан Павло І і ІІ відмовились від коронації). На папський престол обирається на все життя на спеціальному зібранні колегії кардиналів (конклав) один з його членів. Папа вважається вищих ієрархів, вікарієм Ісуса Христа, наступником св. Петра, західним патріархом, прімасом Італії, архієпископом і митрополитом римської провінції, сувереном міста - держави Ватикан”.

Вікарій (лат. vіcarіus - замісник, намісник) Прімас - (лат. - перший) титул голова церкви.

До вищої ієрархії віносносять тих кого призначає папа (вікарії, легати) до нижчої тих чия влада виходить від єпископа.

Адмінистративним центром католицизму є Ватікан. (Vatіkano - пагорб в Римі) де розташовані палац, собор Петра (территорія 44га). На основі Латеранського конкордату з Мусолліні, Ватикан - держава, яка має терит, юрисдикцію, кордони і уряд - курію. (3 тис. службовців і 1тис. підданих).

До католицької церковної організації належать також чернечі ордени і конгреції, серед яких найбільшими є єзуїти - 25 т., Францисканці - 20 т., салціанці - 20 т., християнські брати - 16 т., бенедиктинці - 10 т., домініканці - 8 т. Всього католицька церква має 1,5 млн. ченців і чорниць. У тому числі 400 т. священників.

Висновки.

1. Внаслідок поділу Римської імперії на Західну, де домінувала латинська мова і культурна спадщина та один церковний центр Рим та Східну (Візантію) де культурної та церковної домінанти не склалось утворилось дві церкви з специфічними рисами. Схизма 1054 року привела до остаточного поділу християнства на католицизм та православ'я.

2. Католицизм і православ'я мають досить істотні відмінності на рівні догматики, культу та церковної організації. Для католицизму притаманна певна гнучкість, схильність до пристосування до соціального оточення . Православ'я міцно тримається догматичної закостенілості, що спирається на визнання тільки Нікео-Константинопольського Символу віри.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство