Електронна бібліотекапідручники


Історія світової і вітчизняної культури

1. Основні тенденції розвитку культури XX століття


Ідеали і установки сучасної культури є сплавом того, що було відкрито людством в минулі століття і того, що досягло людство до кінця XX ст. Які форми соціального життя, зразки діяльності, способи світовідчування і світосприймання відсіяло «сито часу», які базисні культурні цінності були сприйняті XX сторіччям? В сучасній культурі поширення одержали гуманістичні принципи і ідеали. Зрозуміло, гуманізм — досить різноманітне поняття. Ренесансний гуманізм, наприклад, що утверджував міць і свободу творчого людського духу, був в певному сенсі елітарним, оскільки його мораль була індивідуалістичною, значимою лише для обраних. Суть сучасного гуманізму полягає в його універсальності: він адресується кожній людині, проголошує право кожного на життя, добробут, свободу. Іншими словами, це не елітарний, а демократичний гуманізм.


Гуманістична орієнтація культури XX ст. виявляє себе в різних «світах» сучасного суспільства — економічному, моральному, політичному, художньому і т.д. Ця тенденція визначила, наприклад, становлення політичної культури в передових країнах. Так, цінності сучасної політичної культури вперше зафіксовані в «Декларації прав людини і громадянина» (1789), прийнятої у Франції на початку Великої буржуазної революції (1789-1799). Зараз ці ідеї приймаються як ідеал всіма державами-членами Організації Об´єднаних Націй. Звичайно, ідею загальної рівності висувало ще християнство. Христос вчив: перед Богом всі рівні, тому що кожна людина, незалежно від свого соціального стану, має безсмертну душу. Однак християнська ідея рівності має скоріше містичний характер. Адже люди рівні не в реальному житті, а в загробному. На землі ж кожен повинен смиренно нести свій хрест, подібно Христу, тому що існуючі нерівності соціального, класового життя, майнові розходження визначені Богом.


Іншим найважливішим підсумком розвитку культури, сприйнятим в ХХ ст., є установка на науково-раціональне пізнання світу і зв´язана з нею соціокультурна система — наука. Ще в XIX ст. з´являються перші ознаки того, що наука стала світовою, об´єднавши зусилля вчених різних країн. Виникла, розвинулася надалі інтернаціоналізація наукових зв´язків. Розширення сфери застосування науки наприкінці XIX — початку XX ст. привело до перетворення життя десятків мільйонів людей, що жили в нових промислових країнах, і об´єднанню їх у нову економічну систему.


Світова наукова цілісність, що склалася в XX ст., поклала початок економічному об´єднанню світу, передачі в усі куточки земної кулі передових способів виробничої культури. Ми є свідками зростаючої інтернаціоналізації народногосподарських зв´язків. Одним з виражень цього процесу стали транснаціональні корпорації з їх єдиними формами організаційної культури, що діють у десятках країн і на різних континентах. На долю транснаціональних компаній припадає більш третини промислового виробництва, більш половини зовнішньої торгівлі, майже 80% нової техніки і технологій. Про наростання інтернаціоналізації життя сучасного світу свідчить всеосяжний характер науково-технічної революції (НТР), принципово нова роль засобів масової інформації і комунікації. Взагалі, техногенне відношення до природи — як до засобу задоволення не духовних, а сугубо технічних потреб стає в першій половині XX ст. однією з провідних тенденцій у розвитку культури.


Оптимістичний світогляд, обумовлений успіхами наукової думки, втіленої у світовій промисловості і техніці, що перетворюють лик планети, послужив основою для виникнення характерного для людини XX ст. відчуття космічності свого буття. Космізм — унікальне, найцікавіше явище сучасної культури, значення якого починає усвідомлюватися тільки зараз, на початку III тисячоліття. В роботах відомих космістів В. Вернадського, А. Чижевського, П. Тейяра-де-Шардена були поставлені принципово нові проблеми космічної ролі людства, єдності людини і Космосу, морально-етичної відповідальності в ході космічної експансії людства. Які основні ідеї нової космічної культури?


По-перше, це ідея активної еволюції, в якій виражається нова якість взаємин людини і природи. Спираючись на природничонаукові еволюційні погляди, космісти висунули думку про неминучість розвитку людини, природи і Космосу; коли свідомість, розум стають провідною силою світового розвитку, людина бере на себе відповідальність за космічну еволюцію. Вона повинна перейнятися духом космічної етики.


По-друге, розглядаючи Землю і її історію як частину еволюційних процесів у Всесвіті, космісти з´єднали турботу про космічне ціле з потребами, запитами і потребами конкретних людей. З їхнього погляду, гуманістичний оптимізм, радісний і світлий світогляд засновані не на прекраснодушних мріяннях окремих мислителів, а на законах розвитку культури і самої природи. З найбільшою науковою доказовістю і філософською обгрунтованістю ці ідеї були розвинуті видатним вітчизняним мислителем, вченим-натуралістом, що стояв біля джерел сучасної геохімії і біогеохімії, — В. І. Вернадським (1863-1945). Основна його праця — «Наукова думка як планетне явище» — відрізняється енциклопедичністю в узагальненні, синтетичним підходом до еволюції Землі як до єдиного геологічного, біогенного, соціального і культурного процесу. Усвідомлюючи шляхи еволюції і світової культури, мислитель доходить висновку, що діяльність людини не є якесь відхилення в еволюційному розвитку. Під впливом об´єднаного людства біосфера закономірно перейде в якісно новий стан — ноосферу (від слова «ноос» — розум). Людина і її розум не просто кінцевий результат еволюції, але одночасно і початок нового руху, що створює сферу розуму, що і буде визначальною силою еволюційного розвитку в майбутньому.


У чому ж причини виникнення і сутність ноосферної культури?


Поява ноосфери зв´язана насамперед з реальним процесом експансії розуму, свідомості в еволюційний процес. Людина здійснила повне захоплення біосфери для життя. Лик Землі, цього першого космічного тіла, яким володіє людство, цілком перетворився. Всі природні стихії: вода, земля, повітря захоплені людиною. Найважливіша підстава для виникнення ноосфери — об´єднання людства. Для Вернадського рівноправність, братерство, єднання всіх людей є насамперед не морально-культурною вимогою, прекраснодушним побажанням, а природним фактом. Виникає загальнолюдська культура; сучасні засоби пересування і передачі інформації зближають людей; наукова і технічна думка все більш інтернаціоналізуються. Незважаючи на війни, міжнаціональні конфлікти, людство з необхідністю прийде до єднання. Головною же причиною створення ноосфери є наука, що стає наймогутнішою геологічною і космічною силою. З цим процесом зв´язаний тріумф життя і прекрасне гармонійне майбутнє людей. Еволюція живої речовини, її ускладнення і посилення сил розуму у Всесвіті є процеси неминучі. «Можна дивитися тому на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не випустимо».


Однак культура XX ст. відбила ту кризу, в яку повільно входила техногенна цивілізація. Сучасне виробництво, що породило новий тип цивілізації, індустріальне суспільство, привело до дійсного панування безособових економічних, технологічних, політичних структур над живою людською діяльністю, індивідуальним «Я» справжньої культури. Спосіб організації соціального життя, який Л. Мемфорд відобразив в образі гігантської мегамашини, одержав своє логічне завершення в другій половині XX ст. Симптоматично, що саме через армію стандартна модель мегамашини передавалася від культури до культури, починаючи з епохи Стародавнього Сходу. Людина з властивою їй індивідуальністю і творчим потенціалом виявляється стандартною деталлю соціальної машини, функціональним придатком технологічного процесу. Індивід пасивно сприймає форми життя, нав´язані йому соціумом, і перестає жити самобутнім вільним життям. «Втеча від свободи» приводить до трагедійності особистісного буття, породжує безсуб´єктні соціокультурні форми: «Наслідки цієї машинізації виникають з абсолютної переваги механічної визначеності, прорахованості і надійності. Все, зв´язане з душевними переживаннями і вірою, допускається лише за умови, що воно корисне для цілей, поставлених перед машиною. Людина сама стає одним з видів сировини, що підлягає цілеспрямованій обробці. Тому той, хто раніше був субстанцією цілого і його змістом — людина, — тепер стає засобом».


Цілком природною виглядає в даній ситуації спрямованість соціального пізнання епохи індустріалізму, що виключає унікальність людського «Я», культурного контексту в розвитку соціуму, інженерне мислення з його стандартами, технологіями, вимірами стає зразковим у соціальному пізнанні.


В XX ст. цілком виявилися кризові явища техногенної цивілізації, що виникла на руїнах Середньовіччя. Культура цієї цивілізації склалася на основі особливих відносин людини і природи, людина прагнула вирватися з залежності від природи і вищими її цінностями визнавалася панування людини над природою, прогрес, відновлення, нарощування технологічних і наукових знань. Розвиток техніки і технології як знаряддя панування людини над природою стали головними цілями суспільного розвитку. В результаті виникла ситуація, коли постійне нарощування матеріального багатства на основі відновлення техніки перетворило людину в просте знаряддя ефективної економічної діяльності. Видатні гуманісти і мислителі XX ст. з тривогою говорили про процес деградації культури.


«Негативно впливає на культуру також надмірна організованість наших суспільних умов. Наскільки правильно, що організоване суспільство є передумовою і одночасно наслідком культури, настільки очевидно також, що на певному етапі зовнішня організація суспільства починає здійснюватися за рахунок духовного життя. Особистість і ідеї підпадають під владу інститутів суспільства, замість того, щоб впливати на них і підтримувати в них живий початок. Створення в якій-небудь сфері всеосяжної організації спочатку дає блискучі результати, але через якийсь час первісний ефект зменшується. Спочатку демонструється вже існуюче багатство, надалі дають про себе знати процеси недооцінки й ігнорування живого і первісного. Чим послідовніше впроваджується організація, тим сильніше виявляється її стримуючий вплив на продуктивний початок. Існують культурні держави, що не можуть перебороти ні в економічному, ні в духовному житті наслідків далеко йдучої централізації управління».


В результаті в культурі XX ст. розвинулося протиріччя, що проявилося в протистоянні двох установок: сцієнтистської і антисцієнтистської. В основі сцієнтизму лежить уявлення про наукове знання як про найвищу культурну цінність. Наука як абсолютний еталон, вважають сцієнтисти, здатна вирішити всі проблеми, що стоять перед людством, — економічні, політичні, моральні і т.д. Саме поняття «сцієнтизм» походить від латинського слова «scientia» — знання, наука. Сцієнтисти стверджують, що науці всі підвладне. Дійсно, сучасна наука проникнула в усі пори сучасного суспільства, пронизуючи собою не тільки промисловість, сільське господарство, але і політику, адміністративну і військову сфери. Однак не усі у світі — наука. Наприклад, існують сфера мистецтва, віра, людські почуття і відносини.


Антисцієнтисти з´явилися як реакція на перебільшення ролі науки. Для них характерне приниження значення наукового знання, обвинувачення науки в тому, що вона викликала всілякі кризи: економічну, екологічну, національну. Вони стверджують: «Наука — чума XX століття». Виникла ситуація, яку обрисував англійський письменник Ч.П. Сноу (1905-1980): «На одному полюсі — художня інтелігенція, на іншому — вчені, і як найбільш яскраві представники цієї групи — фізики. Їх розділяє стіна нерозуміння і іноді (особливо серед молоді) антипатії і ворожнечі, але головне, звичайно, нерозуміння. В них дивне, перекручене уявлення одних про інших. Вони настільки по-різному відносяться до тих самих речей, що не можуть знайти спільної мови навіть в області почуттів».


Сформований спочатку в Європі, а потім поширений по всьому світі тип науково-технічної культури дуже багато дав людині для розвитку її свободи. Але разом з тим він має вади. Техногенна цивілізація заснована на таких взаєминах між людиною і природою, за яких природа є об´єктом людської діяльності, об´єктом експлуатації, причому експлуатації необмеженої. Їй властивий тип розвитку, який можна виразити одним словом: більше. Мета полягає в тому, щоб накопичувати все більше матеріальних благ, багатств і на цій основі вирішувати всі людські проблеми, у тому числі соціальні, культурні і інші.


Техногенній цивілізації властиве уявлення, що природа невичерпна саме як об´єкт її експлуатації людиною. Розуміння глибини економічної кризи кладе кінець такому уявленню. Звідси ідейний і науково-теоретичний рух останніх десятиліть, що поставив проблему створення нової екологічної культури. Екологічна криза намічає границі існуючому типові економічного розвитку. Мова йде про необхідність нових відносин з природою і між людьми. Відомий філософ І. Бохенський, розглядаючи сучасну духовну ситуацію, виділив чотири найбільш важливі питання, що стоять перед людством: а) яке місце займає людина в Космосі? б) чи існує прогрес? в) в чому цінність науки? г) наскільки великими є сила або безсилля людини?


Сучасні відповіді на ці питання виглядають досить песимістичними. Приміром, астрономія показала, що Земля не є центром Сонячної системи, що вона лише незначний фрагмент Космосу в цілому, тому що за межами Чумацького Шляху існують мільярди і мільярди подібних галактик, відстань між якими вимірюється мільйонами парсеків (один парсек перевищує 30 800 млрд. кілометрів). Для антропоцентризму минулих століть, культур, коли людина ставилася в центр Всесвіту, ця точка зору катастрофічна. Мало того, валиться в порох міф і про унікальні якості людини, унікальності існування життя у Всесвіті. Звідси слідує, що людини не можна розглядатись як осередок всесвітніх сил. Ми, людство, лише порошина на окраїні буття. Нова духовна ситуація, вважає Ю. Бохенський, забороняє нам мислити антропоцентрично. Сучасна культура будується вже на інших підставах. З іншого боку, радикальним чином розривається уявлення про необоротність і наростання суспільного прогресу. З часів бомбардування Хіросіми і Нагасакі цінність науки і науково-технічного прогресу поставлена під питання. Новий дух часу викликає скептичне відношення до можливостей наукового знання, точні науки вже не вважаються головними. Звідси в людства почуття безсилля перед викликаними ними некерованими силами науково-технічного прогресу, що у все більш яскравій формі відбивається в песимістичній філософії екзистенціалізму, де існування людини носить трагедійний і безвихідний характер.


У XX ст. людина зштовхнулася з проблемами, від рішення яких залежить доля цивілізації. Ці проблеми названі глобальними. Слово «глобальний» походить від латинського «globus», що значить «земну кулю». До першочергових з них відносяться:


а) подолання екологічної кризи, зв´язаної з катастрофічними наслідками людської діяльності (забруднення навколишнього середовища, зменшення озонового шару атмосфери, парниковий ефект, що виник у результаті підвищеного вмісту вуглекислого газу в повітрі, і т.д.);


б) запобігання війни з застосуванням зброї масового знищення (термоядерної, хімічної, біологічної), створення без´ядерного ненасильницького світу;


в) подолання голоду, убогості, неграмотності, розриву між багатою Північчю і бідним Півднем (країни, що розвиваються);


г) пошуки нових джерел сировини, забезпечення подальшого розвитку економіки, запобігання негативним наслідкам науково-технічної революції.


У чому причина виникнення глобальних проблем? По-перше, це цілісність сучасного світу, що забезпечується глибинними політичними і економічними зв´язками. Зримим, грубим їхнім проявом були світові війни. Війна, що почалася на границях Польщі і Німеччини, прийшла в Африку, на Близький і Далекий Схід, у Тихоокеанський басейн, в Крим і на Кавказ. Всі виявилися учасниками єдиної історичної драми. В кривавій м´ясорубці воєн перемелювалося все, що індивідуалізувало і певним чином розділяло людей: границі, політичні пристрасті, національні особливості. М. Бердяєв писав, що в «світовому вихрі, який піднявся, в прискореному темпі руху» все зміщується з своїх місць. Але в цьому вихрі можуть загинути і найбільші цінності, може «не встояти людина, може бути розідрана в жмути».


По-друге, криза світової цивілізації зв´язана зі зрослою економічною міццю людини, що ніколи не стягувала з природи стільки данини, як тепер. За останні 100 років промислове виробництво планети збільшилося більш ніж у 50 разів, при цьому 4/5 цього приросту отримано з 1950 року. Сьогодні світова економіка створює валової продукції на суму понад 15 трильйонів доларів, що в найближчі півстоліття може збільшитися ще в 5-10 разів. Вплив людини за своїми наслідками зараз порівнянний з самими грізними силами природи. Ще К.Е. Ціолковський вважав, що майбутнє людство цілком перебудує нашу планету і стане надалі силою, що перетворює Космос. Зараз же людина, володіючи могутністю планетарного масштабу, схожа на учня мага, який викликав до життя чарівні сили, але не може їх приборкати.


Тому, по-третє, однією з причин виникнення глобальних проблем є нерівномірність розвитку країн і культур. Економічна і політична взаємозалежність країн доповнюється інформаційною. Завдяки телебаченню, супутниковому зв´язкові, комп´ютерним системам події і відкриття у світі сприймаються і поширюються миттєво. Тим часом люди, що споживають і використовують інформацію, не просто живуть в різних країнах з різним політичним ладом, з погляду досягнутого ними рівня розвитку, вони живуть в різних історичних культурних епохах. Родоплемінна община з басейну Амазонки або Тропічної Африки, що ледь вийшла з кам´яного віку, знаходиться на відстані всього декількох годин польоту від мису Канаверал або Байконуру, відкіля людина стартує в Космос. Тому зрозуміло, чому світове співтовариство настільки сильно стурбоване проблемою ядерного тероризму і виступає проти поширення ядерної зброї.


Мало того, у свідомості окремих людей химерним чином сполучаються шари різних культур. Наведемо приклад. Існує поняття функціональної неграмотності: люди, завершивши шкільне навчання, приходять на виробництво, але не можуть зрозуміти змісту примітивної письмової інструкції, зробити прості розрахунки, заповнити необхідні бланки. Функціональна неграмотність — бич цивілізації і культури другої половини XX ст. За офіційними даними, в США нараховувалося 22 млн. функціонально неписьменних, у Франції — 3 млн., а в цілому в країнах ЄЕС — 15 млн. чоловік. Світова система освіти не встигає за змінами, що відбуваються в світі. Науково-технічна революція з її інтелектуалізацією праці, помітними змінами в структурі виробництва, з інформаційним вибухом і т.д. змінила уявлення про ті особистісні риси, що повинні виховуватися в системі освіти. Необхідно відзначити, що всі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, і їх ізольоване вирішення неможливе. Не можна, наприклад, забезпечити економічного відродження слаборозвинених країн без запобігання наростаючого забруднення навколишнього середовища. Інакше економічна катастрофа на планеті неминуча.


Чи може людство вирішити глобальні проблеми, що стоять перед ним? Деякі фахівці пророкують загибель людству вже в найближчі 30-50 років. Однак хід світового розвитку вселяє оптимізм. Наприклад, найстрашніша загроза людству останніх десятиліть — загроза термоядерної війни між наддержавами — значною мірою ослабла і не є головною в списку глобальних проблем. Це зв´язано багато в чому з тими змінами, що відбуваються в колишньому СРСР. З історичного досвіду розвитку суспільства і культури відомо, що людство завжди ставило перед собою тільки ті задачі, які могло вирішити. Будемо сподіватися, що і зараз, зштовхнувши з глобальними проблемами, воно в черговий раз переборе перешкоди, що виникли в ході історичного процесу.


Песимістичні моделі вирішення глобальних проблем розвитку людини і планетарної культури привели до того, що в 1960-70-і рр. виникло безліч центрів, що об´єднали вчених, які працюють в цій області. Стала поширюватися футурологія (від латинського «futurum» — майбутнє). В самому широкому сенсі — це сукупність людських знань, уявлень про майбутнє людського роду. Найбільшу популярність в футурологічних дослідженнях одержав Римський клуб, заснований у 1968 р., що об´єднав вчених 30 країн світу. Основна проблематика досліджень Римського клубу, як найбільш авторитетного міжнародного органу, що вивчає майбутнє, — це глобальне моделювання. Причому глобальне моделювання береться у взаємозв´язку різних аспектів людського життя: соціального, політичного, морального, культурного, економічного.


Дослідження Римського клубу велися в двох напрямках. Це і вивчення меж і спрямованості економічного росту, і дослідження в області людських відносин і взаємодій. У 1972 р. була складена відома доповідь Дж. Форрестера і Д. Медоуза під назвою «Межі росту», автори якої поставили мету — вжити негайних заходів з економічної і екологічній стабілізації і досягти «глобальної рівноваги». В цій доповіді пропонується в зв´язку з природними обмеженнями росту людської цивілізації переглянути структуру потреб самої людини. В 1974 р. в рамках Римського клубу М. Месарович і Е. Пестель розробили доповідь «Людство на поворотному пункті». Якщо в попередніх роботах була показана ілюзорність досягнутого рівня матеріального благополуччя в найбільш розвинутих країнах, то в цьому повідомленні вказувалося на необхідність якісного росту в розвитку людської цивілізації. Світ є не просто взаємообумовлене ціле, але ціле, диференційоване на частини, на окремі регіони, що мають свої специфічні риси розвитку. Людство і його культура є єдиний організм, всі елементи якого володіють особливою якісною специфікою. Звідси виникає і ідея переносу акценту діяльності людини з кількісних параметрів на якісні. Якщо соціально-економічні відносини індустріального суспільства є не просто визначальними, але і гнітючими факторами історичного руху, то в сучасній цивілізації і культурі ситуація міняється.


Постіндустріальна цивілізація базується на інших формах соціального структурування. Одним з перших прийшов до розуміння людини як найважливішого фактора соціального розвитку керівник Римського клуба А. Печчеї. «Людська революція» полягає не у відмові від загрожуючого життю на Землі науково-технічного прогресу, а в корінному перевороті у всій системі відносин «людина — соціум». Суспільство трансформується докорінно і перетворюється «в щось нове і несподіване» (Е. Тоффлер). Свобода і незалежність індивіда виявляється принципом розвитку виникаючої цивілізації і культури. Людина ламає стіну відчуження і стає поруч з суспільним виробництвом. Вже не в соціальних утопіях і теоріях, а в соціокультурних реаліях кінця XX ст. окреслюються контури майбутнього панування людини і її культури над буттям.


Суть нової культури виростає з руйнування характерних для класичного індустріального суспільства систем, що зовні детермінують життя особистості. Людина перестає бути елементом технологічної, економічної або політичної систем, де її діяльність жорстко визначається зовнішніми стосовно її особистісної культури якостями. Ця тверда детермінована схема не просто слабшає, виникає принципово нова ситуація, яка означає, що соціально-економічний розвиток залежить вже від стану духовного світу особистості, від її розвитку і соціокультурної спрямованості.


Подібна ситуація зв´язана не тільки з глобальними загрозами існуванню людства, але і з корінним поворотом в системі відносин «людина — виробництво». Сучасна економіка має інноваційний характер. Це означає, що матеріальні і речові фактори виробництва перестають бути основним носієм цінностей, тому що застарівають кожні 3-4 роки. Знаряддя праці, машини, верстати, виробничі лінії, різного роду техніка міняються буквально на очах. Головним фактором відновлення виробництва і одержання прибутку є людина, її інтелектуальні і творчі можливості. Розвиток особистісних якостей, творчих здібностей і можливостей, виховання висококваліфікованої робочої сили стає найбільш вигідним вкладенням капіталу. В результаті суспільний суб´єкт здобуває все більшу незалежність від базису, його свобода наростає. Як показав Д. Белл, в сучасному інформаційному суспільстві людський вибір виявляється вирішальною детермінантою соціально-історичного розвитку.


Класик сучасної футурології Елвін Тоффлер, узагальнюючи розвиток людського суспільства в XX ст. і намагаючись осмислити ті приголомшливі зміни, що вводять нас у XXI ст., показав, що знання в сучасному суспільстві перетворюється в дійсне багатство і в ту вибухову силу, яка зробить зрушення влади. Весь суспільний організм піддається різким трансформаціям, іде в небуття розподіл світу на комуністичний і капіталістичний, на Північ і Південь. На зміну цьому приходять системи швидких і повільних економік. Якщо перші засновані на інновації і відновленні, на ідеї неповторності, то другі традиційно стійкі і інерційні в своєму розвитку. Новий економічний світ грунтується на знаннях і здібностях людини, на світовідчуванні свободи і ідеї творчого саморозвитку.


Одним з методологічних підходів, що концептуально осмислює зміни, які відбуваються, стала теорія японського соціолога Е. Масуди. В 1945 р. він запропонував ідею, що багатьом здавалась фантастичною, — теорію «інформаційного суспільства». Це суспільство, об´єднане єдиною інформаційною мережею, завдяки якій в людства з´явиться можливість виробляти єдині цілі, а в людини — виявити свої творчі можливості. Впровадження нових інформаційних технологій, і насамперед комп´ютерної техніки і систем телекомунікаційних зв´язків, показало, що концепція інформаційного суспільстві не є утопічною.


Виникає нова інформаційна культура, нові способи одержання інформації, виробничої і наукової діяльності. Доступ до інформаційних мереж, знання виявляється визначальною основою для стратифікації, поділу суспільства. На основі автоматизованого доступу до систем зв´язку індивід або група осіб може одержати інформацію, необхідну для вирішення професійних або особистих задач. Відбувається процес автоматизації і роботизації виробництва і управління. В сфері інформаційної діяльності працює більше 50% працездатного населення. Концепція «інформаційного суспільства» визначила шляхи формування «матеріального тіла» культури кінця XX ст.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень