Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Релігієзнавство: конспект лекцій

3.2.2. Формування віровчення і культу християнства


 

Становлення християнської церкви проходило на тлі боротьби в самому християнстві з різними єресями і розколами. Відсутність чіткого канону сприяла різним тлумаченням основ віровчення. Крім того християнство поширювалось на територіях, де були сильні місцеві вірування, що накладали свій відбиток на християнство.
В ІІ ст. на основі східних філософсько-релігійних та еліністичної філософії виникло вчення - гностицизм. Гносис - з грецькоі означає знання, пізнання. Гностики стверджували що розумом можна пізнати тайну Бога і сутність світу. В основі гностицизму лежав дуалізм і дуалістичні протиставлення світлого, доброго духа і темної, повної страждання не матерії. Добрий великий бог Плерома (гр. повнота) не міг бути творцем такого невдосконаленого світу. Світ створений іншим, злим духом (Яхве). Між світом добра і твірним світом нема контакту. Але є посередник Логос (слово, смисл, розум), який може спасти людство, але не все, а тільки обраних людей духу (пневматиків). Вчення про Логоса перейшло в християнство, але спроби відкинути Вітхий Завіт було засуджено.
Посилились у ІІ ст. есехатологічні настрої, особливо яскраво вони проявились у вченні Монтана (монтанізм), який вимагав повного аскетизму і попереджував що близький Страшний Суд.
В ІІІ ст. виникло вчення Мані (Манеса, Маніхея) — проповідника з Персіі (Сасанідів), відомо, що страчений він був у 276 р. Його вчення, яке поєднувало елементи християнства і Зороастризму було дуже впливовим і не зважаючи на жорстокі переслідування відроджувалось в Європі під різними назвами, навіть у пізньому середньовіччі (богомільство, катаренство, альбігойство, павлікінство та ін.)
Таким чином, раннє, християнство виникло з вчень, що їх передавали дидаскали і харизматики — ранньохристиянські проповідники на основі свідчень переданих апостолами в усній формі - логіях та писемних євангеліях.
Раннє християнство характеризувалося відсутністю єдності віровчення і перебувало під впливом різних східних релігійних вчень, що перекручували основні ідеї християнства.
Необхідність виділення християнського віровчення від інших привело до скликання Вселенських соборів і опрацювання Символу віри.
 
В ІVст. поширилось вчення Олександрійського священника Арія. Як стверджував Арій Ісус Христос не був народжений богом, а створений ним. Тобто Христос не "єдиносущий" богу, а "подібносущий". Це вчення торкалось головних положень віри, тому боротьба з ним була особливо жорстока. Для боротьби з аріанством був зібраний І Вселенський собор (Нікейський 325р), який поклав початок опрацювання Символу віри християнства, і засудив аріанство.
Але виникла нова єресь - несторіанство. Несторій (єпископ Константинопольський) вчив, що Ісус Христос був людиною, в якого вийшов Дух Святий. Таким чином, Марія не богородиця, а людинородиця (христородиця).
Несторіанство було засуджено на ІІІ (Ефеському) Вселенському соборі, але несторіанство поширилось серед східних (азійських) християн.
Боротьба навколо христологічних питань привели до виникнення нового вчення - монофізитства (monos - один, physіs - природа), яке започаткував єпіскоп Євтіхій.
Монофізити вважали, що в Христі божеська природи придушила людську, тому вважали Христа тільки богом. Монофізітійство було засуджено на ІV Вселенському соборі (Халкідонському 451).
Але воно залишилось у деяких східних церквах (вірмено-григоріанської, коптської, ефіопської).
Християнське віровчення, складалось поступово і супроводжувалось боротьбою з іншими релігіями та іх впливом на нього. Довготривала боротьба, яка підсилювалась внутрішньою суперечкою між різними єпархіями та ієрархіями за вплив в християнському світі, породжували різні тлумачення основих положень віровчення, обрядності і т. ін. 
Потрібно враховувати також різні впливи не тільки релігійні, але культуний (римо-елінський, малоазійський, варварський тощо).
Тому вже на початку існування церкви потрібно було виробити якісь чіткі підходи до уніфікаціі основ християнського вчення.
Ще апостол Павел рішуче пориває з впливом іудаїзму, що привело до формування виразного антиіудаїзму в ранньохристиянських текстах.
Перші підвалини основ віровчення були закладені у ІІ пол. І ст. і ІІ ст. в час, коли були створені перші кононічні тексти Нового Завіту (Откровіння Иоана Богослова 69 р., чотири Євангелія і Діяння Апостолів). Була ще ціла низка релігійних творів, яких не визнали канонічними .
На перших двох Вселенських Соборах було опрацьовано християнський Символ віри. Символ віри - коротке зведення головних догматів, які складають основу віровчення.
В християнстві відомі декілька Симовлів віри (Нікео-Царгородський, Сим. в св. Афанасія, який більш детально торкався вчення про трійцю і втілення Христа, Тридентський Символ віри, Англіканський). Детальне тлумачення символу віри дається в катехізисах, або в спеціальних документах, які мають назву "сповідання віри".
На церковних соборах протягом ІV-VІІ ст. з великоі кількості християнськоі літератури було обрано 27 книг, які було оголошено Святим письмом. Символ Віри і Святе письмо (Новий Завіт) і складають основу християнського віровчення.
Проте Священне Писання має самостійну та більш глибоку історію, ніж просто християнську.
Біблія (грец. Bіblіa - книги) — збірка книг, що складають Священне Писання християн. Ці книги зібрані у дві частини: Вітхий (Старий ) заповіт (50 книг) і Новий Заповіт (27 книг). Книги Вітхого Заповіту писались на давньоєврейській мові (іврит) або на розмовній мові тодішніх євреїв (арамейська мова). Ті книги, що збереглись на івриті та арамейській були визнані Палестинським каноном і визнаються канонічними у християн включно з протестантами та іудаїзмом (39 книг). Решта 11 книг, що дійшли до нас у перекладі на грецьку мову і увійшли у так звану Септуагінту (перший переклад Біблії, що був здійснений у ІІ-ІІ ст. до н.е. у Олександрії і має назву Олександрійського канону) канонічними визнаються тільки у католиків, православні вважають їх корисними для души і включають у текст Біблії, протестанти не вважають канонічними і не включають до Біблії. 
Перші біблейські книги виникли у ХІІ ст. до н.е. - останні у ІІ ст. н.е. Найдавніші біблійні тексти увібрали в себе деякі релігійні тексти і уяви, що побутували серед євреїв, до утворення іудаїзму. Книги Вітхого Завіту увібрали в себе релегійний, життєвий та історичний досвід єврейського народу. За свїм сюжетом Біблія - це звернення Бога до свого народа, а також розповідь про те як люди слухали свого Творця. Для християн єдність Біблії полягає у розповіді про Ісуса Христа, або пророцтва про нього, як у Вітхому Завіті.. 
Євангелія це розповіді про життя, проповіді, стражданнях, смерті та воскресіння Ісуса Христа.
"Діяння апостолів" та їх послання - це розповідь про перші кроки християнства, перші християнські громади, поступове творення Церкви. Апокаліпсіс підводить до другого пришестя Христа. Тут викладено есхатологічні уяви християн.
Біблію поділено на книги, кожна з яких має свою назву "Вихід", "Книга Пророка Даниїла", "Євангеліє від Івана" тощо. 
Вперше поділено Біблію на глави було у ХІІІ ст. англійським ченцем Стефаном Ленгтоном. Поділ глав на вірші та нумерацію їх зробив французький друкар Робер Стефан у ХІ ст.
Для захисту основ віровчення від нападів інших релігій та eретиків, перекручень змісту та тлумачення догматів в християнстві розвинулась ціла система обгрунтування та захисту релігійного вчення про Бога, його якостях, ознаках, комплекс доводів про істинність догматів, релігійної моделі, правил і норм життя і поведінки віруючих і священників, яка має назву теологія, або богословіє (teos - Бог). Формування християнського богослов'я спиралось на рішення ранніх Вселенських соборів та праці найбільш авторитетних авторів церкви (т.з. Отці церкви, до яких причисляли авторів, вчення яких визнано ортодоксальними), що мали великі заслуги перед церквою. Останніми Отцями церкви визнано на Заході Ісидора Сивільського на Сході Іоана Дамаскіна (8 ст.).
Формування християнського богослів'я пройшло в ранньому середньовіччі (до схизми) два основних етапи 1) апологетика (від гр. "апологія" - захист) представники якого виступили з обґрунтуванням і захистом християнства проти античної філософії, 2) патристика - (патер - отець) діяльність Отців церкви.
Але від самого початку християнська теологія мала два напрямки:
1) елліністичну (пізніше елліно-візантійську) 
2) римську (пізніше латинсько-західноєвропейську).
Для першої притаманне споглядання "внутрішньої" людини, глибин духу, тлумачення містичних тайн священних текстів. Для другої - заснований на формально-логічному методі раціоналістично-формалістичний підхід.
У середньовіччі склалась система богослов'я. Хоча єдиної християнської системи богослов'я не існує. Кожна конфесійна теологія має свої специфічні риси, але є риси які єдині для всіх християнських систем.
Під богословською системою розуміють сукупність різних богослівських дисциплін, кожна, з яких викладає різні сторони віровчення і культу. Вона складається з основного богослов'я, догматичного богослов'я, морального богослов'я, пастирського богослов'я, аскетики, гомілетики, літургики, викриваючого богослов'я, екзигетики, церковної археології, церковного права і т. ін.
Основне богослов'я (християнська апологетика від гр.- захищаю) - галузь теології яка захищає, виправдовує і викладає віровчення за допомогою аргументів звернених до розуму.
Догматичне богослов'я перш за все повинно формувати ортодоксальні уяви про догмати як незмінну богооткровенну істину, по-друге розкрити зміст догматів, враховуючи дух часу, сучасні уяви і світогляд.
Моральне богослов’я тлумачить проблеми християнської моралі її сутність і природу, а також пояснює значення моралі, необхідності дотримуватись її для досягнення вічності блаженства. Тому моральне богослов'я часто називають діяльним або практичним богослов'ям.
Екзегетика - розділ богослов'я, який займається тлумаченням біблійних текстів, роз'ясненням змісту і смислу релігійних символів, а також важко зрозумілих текстів Біблії. Екзегетика в різних конфесіях має свою специфіку в підходах до розуміння священних текстів.
Літургіка - розділ богослов'я який пояснює зміст і необхідність церковного богослужіння ( в прав. - обідня, в кат.- месса).
Таким чином, віровчення християнства склалось протягом раннього середньовіччя. Його догматика була прийнята першим і другим Вселенськими соборами у ІV ст. і викладена у Символі віри. Подальша розробка основної догматики відбулась протягом V-VІІІ ст. на ІІІ - VІІ соборів та теологічно опрацьована у працях отців і вчителів церкви.
Тоді ж було закладено основу християнського культу та церковної організації.
Проте подальший розвиток віровчення культу та організації пов'язаний з розколом церкви на окремі християнські гілки.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство