Електронна бібліотекапідручники


Історія світової і вітчизняної культури

2. Доосьові культури Стародавнього Сходу


Месопотамія. Одна з найдавніших світових культур — культура Месопотамії (межиріччя Тигру і Євфрату), культура стародавніх шумерів і аккадців (жителів Північної Месопотамії), що скорили міста Південної Месопотамії, але асимілювали і зберегли культуру шумерів. Як писав С. Крамер, історія починається в Шумеру. Саме там наприкінці IV тис. до н.е. на зміну первісній культурі прийшла писемна культура міського типу. Міста стародавньої Месопотамії — землеробські поселення, прив´язані до водних артерій — рік і каналів, якими звичайно здійснювався зв´язок між містами. В містах розташовувалися палаци і храми, житла хліборобів і ремісників.


Невеликі за чисельністю жителів міста були одночасно державами з необмеженою владою царя і розробленою правовою регламентацією, як, наприклад, закони Хаммурапі. Правитель міста-держави нерідко мав титул — «лугаль» («велика людина»), так звичайно називали царя. Титул цей жрецького походження і свідчить про те, що спочатку представник державної влади був також главою жрецтва.


У великих царських і храмових господарствах зосереджувалася стародавня культура: саме тут планувалося будівництво будинків і іригаційних споруд, велися необхідні розрахунки і все це на основі писемності. Писемність у формі клинопису вимагала багаторічної підготовки, залишаючись спеціальною навичкою вузької соціальної групи — писарів. Грамотність у Месопотамії, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, була привілеєм незначної меншості. Навчалися тільки діти жерців, управителів, чиновників, власників суден і інших високопоставлених осіб. Писемність, відповідно, служила цілям державного і культового характеру, державні документи (на які спирався численний штат писарів і чиновників) самим детальним чином регламентували господарське життя (орендні відносини, наприклад), здійснювали правове регулювання відносин між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми. Такою же всеосяжною владою володіли і боги. Бог Мардук очолив боротьбу молодого покоління богів зі старим, за умови, що в нагороду він одержить право визначати долі всього сущого на небесах і на землі.


В такому суспільстві переважала магічна свідомість. Магія як спосіб впливу на природу залишалася в арсеналі землеробського населення. Магічна діяльність — спроби впливати на уособлені закономірності природи емоційним, ритмічним, «божественним» Словом, жертвоприношеннями, ритуальними жестами і позами — здавалася настільки ж потрібною для життя общини, як і будь-яка суспільно корисна праця.


Однак важко погодитися, що міська письмова культура, принаймні в особі своїх носіїв — шумерського чиновника — бюрократа і вченого писаря, переборює дорефлексивний рівень розвитку особистості. Ці «адміністратори» і «вчені», дійсно освоювали нові види діяльності, але не як свій особисту, а як професійну і одночасно соціальну навичку, де немає місця особистому вибору і рефлексуючому усвідомленню власного призначення і власного вибору.


У цьому сенсі найбільш повною особистістю, чия воля відображалася в законі, повинна бути особистість царя, і примітно, що міркування царя Гільгамеша хоча і переломлюють характерні для шумерської літератури питання про устрій людської життя і порядку на землі через призму особистого щастя і сенсу життя, не дають відповіді на головне питання: що ж залишається людині в цьому житті, якщо в ній вже все визначене богами?


Стародавній Єгипет. Культура Єгипту завжди викликала величезний інтерес в сусідніх народів. Ще задовго до того, як зійшла зоря античної цивілізації, в Єгипті були накопичені найважливіші практичні знання в області математики і астрономії (визначення площі кола, об´єму усіченої піраміди, площі поверхні півкулі, сонячний календар, розподіл доби на 24 години, знаки зодіаку тощо. Культурна спадщина Єгипту продовжувала жити в юліанському календарі і в «Геометрії» Герона, дослідженні дробів в грецьких математиків і в задачі на рішення арифметичної прогресії в вірменського математика VII ст. н.е. Ананія Ширакського. Грецькі мудреці, наприклад Піфагор, прагнули опанувати знання єгипетських жерців і проводили багато років в них в учнівстві. Але з тим же ступенем сталості, з яким ця культура викликала при ознайомленні з нею здивування своєю глибиною й обгрунтованістю, вона вселяла священний трепет одним і викликала нерозуміння, відторгнення в інших. Вже в греко-римську епоху єгипетська культура, що зштовхнулася з християнською, в своєму прагненні зберегтися і вижити стала відтворювати свої найбільш архаїчні і глибокі пласти. Магічні тексти, замовляння проти хвороб і т.п. пережили язичество і залишилися в спадщину коптському християнському Єгипту; ще в VIII ст. н.е. були в ужитку тексти, в яких поряд з ім´ям Ісуса Христа зустрічаються Ісіда і Нефтіда і язичеські міфологічні натяки.


Отже, єгипетська релігія з її ідеєю загробного перетворення і вічності життя (поклоніння богу Осірісу, що вершив в царстві мертвих суд над померлими і визначав їх подальшу долю) відкривала потаєні (сакральні) сторінки культурної історії Стародавнього Єгипту. Осіріс — спочатку бог воскресаючої і вмираючої природи, його сестра і дружина Ісіда, бог Сонця Ра символізували світовий порядок для єгиптянина. Навколишній світ містив в собі світ земний і загробний, сонце (Ра) однаково світило живим і мертвим. Осягнення вічного життя єгиптяни пов´язували з збереженням тіла (звідси поява бальзамування). в царстві Осіріса душа померлого повинна була виправдатися перед Осірісом, щоб знайти вічне і блаженне життя. В житті ж земному єгиптянин поклонявся живому втіленню Ра — фараонові. Вже в період Стародавнього царства, коли Єгипет був великою централізованою державою, влада фараона стала необмеженою. Спираючись на розгалужений бюрократичний апарат, фараон виступав «сполучною єдністю» в море землеробських общин, регулюючи загальні господарські відносини в умовах іригаційного землеробства. Особливу роль при цьому почала відігравати писемність, без якої було б неможливо господарювати.


І все-таки особливе значення персона фараона мала для всього Універсума, включаючи природу і загробний світ. Яскраве уявлення про це дають піраміди — царські усипальниці з поминальними храмами, в оточенні гробниць вельмож. Вони свідчать про обожнювання правителя (фараона) і про найважливішу роль уявлень про загробне життя, якому єгиптяни відводили більш важливу роль, ніж життю земному. Спорудження цих гігантських усипальниць — яскраве свідчення того, якою великою була в Єгипті віра в особливу божественну силу царя, що поширювалася на підданих і після його смерті. Бог Благий (або Добрий) за життя. Бог Великий посмертно, цар був осередком релігійного життя, і від його земного благополуччя і загробного блаженства, за уявленнями єгиптян, залежала доля країни.


У системі есхатологічних уявлень все помітнішим ставав етичний елемент релігійної культури єгиптян. Але він не розвинувся в систему особистісних орієнтацій: ідеалом залишалося не майбутнє, вищою цінністю — не сьогодення, а минуле, коли самі боги правили людьми, це і було ідеалом і вищою цінністю. У даній системі поглядів містяться спроби зв´язати воєдино етичні міркування про праведне життя на землі і надію на блаженне життя в потойбічному світі («Бесіда розчарованого зі своєю душею»). Земне життя повне жорстокості і неправди, про загробне ж ніхто з смертних нічого не знає. Сумніви, скепсис свідчить про потребу в етичній рефлексії, але гарантії існуючого світовлаштування перебували не в цьому світі (лише в невдалих реформах Ехнатона основна творча роль приділялася Сонцю — Атону), а належали потойбічним силам, на які можна було впливати лише за допомогою магічних заклинань.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень