4.2. Інвестиційні ресурси територіальної громади
Обсяг інвестиційних ресурсів територіальної громади значною мірою залежить від стану місцевих фінансів, зокрема, бюджету місцевого самоврядування. За своїм призначенням місцеві бюджети, крім задоволення поточних соціальних потреб, повинні забезпечувати розширене відтворення в межах відповідної територіальної системи.
На сьогоднішній день в Україні державні інвестиції здійснюються у таких формах: капітальні видатки (видатки розвитку) державного та місцевих бюджетів, бюджетне фінансування державних цільових програм, інвестиційні витрати бюджетів розвитку. Реальним джерелом інвестиційних проектів є кошти бюджету розвитку (табл. 4.1).
Таблиця 4.1.
Структура бюджету розвитку місцевих бюджетів [1]
|
Джерела формування бюджету розвитку місцевих бюджетів |
Напрями використання коштів бюджету 0розвитку місцевих бюджетів |
|
Кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення |
Внески органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності |
|
Надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади |
Капітальні вкладення, в тому числі капітальні вкладення по спільних проектах розвитку регіонів |
|
Кошти від повернення позик та відсотки, сплачені за користування ними |
|
|
Кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради |
Погашення основної суми боргу відповідно АР Крим та місцевого самоврядування |
|
Запозичення до бюджету розвитку |
|
|
Субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів |
Бюджет розвитку є дієвим важелем у здійсненні довгострокової програми соціально-економічного розвитку, наданим місцевій владі Бюджетним кодексом. Ресурси цього бюджету спрямовуються на розбудову місцевої соціальної та виробничої інфраструктури (доріг, сфери обслуговування тощо), на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування інших видатків, пов’язаних із розширеним відтворенням. Статті 14 та 72 Бюджетного кодексу дозволяють приймати бюджети міст із дефіцитом виключно в частині бюджету розвитку. Такий дефіцит повинен покриватися за рахунок запозичень до місцевих бюджетів. Тобто кодекс дозволяє містам фінансувати в борг лише перспективні програми розвитку, а не поточні видатки. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не дозволяється. Отже, до бюджету розвитку можуть бути залучені кошти від місцевих позик, від відчуження майна територіальних громад. З цих коштів можливе фінансування статутного фонду суб’єктів підприємницької діяльності, а дивіденди, нараховані на акції господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади, повертаються до бюджету розвитку. Тут простежується своєрідне замкнуте коло: створені за рахунок бюджету розвитку підприємства приносять дохід до бюджету розвитку, кошти якого використовуються на створення нових суб’єктів підприємництва або на капітальні вкладення в інфраструктуру [10].
На тлі зростання внеску бюджетних коштів у валове нагромадження основного капіталу в Україні з 1,6% ВВП в 1999 р. до 3,3% ВВП у 2004 р. [6, с. 48] ефективність використання їх залишається низькою. На муніципальному рівні для підвищення ефективності інвестиційної політики необхідно:
- запровадити у практику бюджетного інвестування чітку та прозору процедуру вибору проектів за обґрунтованим переліком критеріїв;
- здійснювати щорічне планування інвестиційних проектів відповідно до розробленої згідно встановлених процедур довгострокової інвестиційної програми, що дозволить впорядкувати витрати в часовому розрізі та відслідковувати більш точно їх цільове спрямування.