пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект

Тема 21. ЧЕХИ


Чехи (самоназва чеши) - основне населення Чехії. Чехи проживають також у Словаччині, Україні, США, Канаді та інших країнах. У світі чехів налічується близько 11 млн., з них близько 10 млн. проживає на території Чехії.

      Чехи мають свою чеську мову, яка належить до західної підгрупи, слов´янської групи індоєвропейської сім´ї мов. Писемність чехів створена на основі латинської абетки.

      Етнічна батьківщина чехів. Найдавнішими мешканцями території Чехії історики вважають кельтське плем´я боїв, від імені яких країна отримала назву Богемії (Bohemia - земля боїв). Про перебування кельтів на цих землях свідчать, зокрема, назви річок Лаба, Ізера та ін. Бої були винищені або вигнані з цієї землі германськими племенами, що просувалися на південь.

      В перші століття н. ч. тут проживали германські племена маркоманів, що належали до плем´яного союзу свевів. Сюди ж пересунулося германське плем´я квадів. Дехто з чеських дослідників вважає, що бої й маркомани були слов´янами, однак археологи вбачають у них представників кельтської й германської культур. Історики вважають, що ці племена в середині V ст. відійшли з цих земель разом з військом Атіли. 

      В V-VІ ст. тут проживали слов´янські племена. Акад. В. Пічет стверджує, що чехи були автохтонним населенням цих земель, яке частково асимілювалося кельтами і складало первісну етнічну основу Чехії. Адже увесь лівий берег Дунаю був заселений слов´янами, отже було б помилково вважати, що слов´яни прийшли сюди лише в V ст. (История Чехии).

      За писемними джерелами, вождем цих слов´ян був воєвода Чех, який поселив свої племена в місцевості навколо гори Ржип. За народними легендами, Чех був одним з трьох братів київської легенди про Кия, Щека (Чеха) і Хорива. Велесова Книга називає їх синами прабатька Ора, і датує їх життя ще VII ст. до н. ч. Пор. також згадану вище польську легенду про Чеха, Леха і Руса.

      Про розселення слов´янських племен повідомляє чеський хроніст Козьма Празький (1039-1125). Чехи, найчисленіші і найсильніші серед цих племен, займали центральну частину країни - нижню і середню Влтаву. По середній течії р. Огри їхніми сусідами були лучани. На лівому березі Лаби жили лемузи, а також дечани, літомержиці. На півночі на правому березі Лаби жили пшовани, а на схід від них хорвати (у верхів´ях Ізери). На схід від чехів жили злічани, а на півдні - дудліби. На південь від усіх цих племен аж до Дунаю жили споріднені чехам морави.

      Чехо-моравські племена об´єдналися в VІІ ст., утворивши союз племен, який очолив вибраний вождь Само (623-658) для успішної боротьби з аварами. Само також воював із західними сусідами франками і дав відсіч королю Дагоберту. Після смерті Само союз племен розпався.

      В VІІ-ІХ ст. чесько-моравські племена вели постійні війни з франками. Князь Моймир (818-846) прийняв християнство в 845 в Рєзні (Реґенсбург), приєднав до своєї держави Словакію (між Дунаєм і Гроном), а його племінник Ростислав (846-870) продовжив слов´янську об´єднавчу політику і звільнився від посягань германського короля. Він зміцнив обороноздатність країни, побудував численні укріплення, збудував місто Велеград, зробивши з нього столицю. Ростислав намагався створити слов´янсько-християнську церкву, і в 863 р. до нього з Македонії приїхали Константин (Кирило) і Мефодій для проповіді християнства.   

      Німецьке духовенство протестувало проти богослужіння слов´янськими мовами, стверджуючи, що воно може здійснюватися лише латинською, грецькою і єврейською мовами. Однак і в Венеції, куди звернулися Константин і Мефодій з проханням посвятити їхніх учнів, поставилися негативно до богослужіння слов´янськими мовами. Після смерті Константина (в посвяті - Кирила), Мефодій у Римі добився дозволу проповідувати слов´янською мовою і був посвячений у сан архиєпископа Паннонії (871 р.).

      Постійна боротьба з німецькими феодалами і їхніми католицькими церковниками тривала доти, доки князь Святополк активними військовими діями добився зовнішньополітичної незалежності Великоморавського союзу племен. Дітмар Мерзебургський писав, що він приєднав також і поляків. Однак, в результаті підступних інтриг німецького католицтва, влаштованих Віхінгом проти Святополка, Чехія втратила церковну незалежність, слов´янська мова була ліквідована, що пришвидшило розрив між західними і південними слов´янами.

      На початку ІХ ст. на Дністер і Дунай просунулись племена мадьяр і, розгромивши Великоморавський союз племен, спрямували свої спустошливі походи на германців.

      В Х ст. чеський князь Болеслав І об´єднався зі своїм ворогом германським конунгом Оттоном І і разом розбили мадьяр в битві на р. Лехі. В результаті цієї війни Моравія з частиною Сілезії у верхів´ях Одри і з Краковом була приєднана до Чехії. Болеслав був жорстоким воїном, за що отримав прізвище Укрутний (жорстокий). Болеслав видав свою дочку Дубравку заміж за польського короля Мєшка, чим сприяв християнізації та посиленню латинізації Польщі.

      В Х-ХІ ст. відбуваються процеси феодалізації Чехії, дружинники і католицьке духівництво отримує величезні земельні маєтки, посилюється латинізація і онімечення чехів. З 1158 р. Чехія стає королівством, князь Владислав ІІ урочисто коронований. З цього часу королівська корона наслідується в роді Пржемисловичів.

      Спочатку багаті чехи міняють ортодоксальну форму християнства на католицьку. Далі в католицьких монастирях з´явилися німецькі колоністи. Це були переважно німецькі рицарі, духівництво, купці, рідше - ремісники, селяни.   

      Серед чеських феодалів поширюються німецькі звичаї та мова. Починається переслідування тих, хто ще був слов´янським патріотом. Багаті чехи соромляться рідної мови, читають німецькі книги, наслідують німців у всьому, ганьблять тих, хто був прихильним до рідної культури. Німецькі колоністи отримували привілеї у всьому і стали панівним етносом у Чехії. До кінця ХІІІ ст. ті, хто не відрізнявся стійкістю характеру, вже були повністю онімечені, хоча зрідка ще були слов´янські королі. А з ХIV ст. їх стали обирати вже з чужих земель, переважно з Німеччини.

      Король Карл (1346-1378) підняв Чехію до розквіту. Будучи королем Чехії (під ім´ям Карла І), в результаті своєї активності, він скоро був обраний імператором Священної Риської імперії германської нації (уже отримав ім´я Карла IV). Чехія стала центром цієї імперії. Його коронація відбулась в Римі в 1356 р. Одразу він опублікував т. зв. Золоту буллу про порядок обрання імператорів. Він став ініціатором відкриття Празького університету (1348), забудови міст величними архітектурними спорудами, побудував знаменитий кам´яний міст через р. Влтаву, який існує донині, однак онімечення країни продовжувалось. Карл сам давав німецькі назви містам і замкам, він знищив останні залишки давньочеського земства. Водночас наділив католицьке духівництво величезними маєтками. Надмірна розкіш, розбещеність цих "пастирів" стала причиною Гуситських війн. Сам же імператор і спонукав країну до розпаду, розподіливши її землі між членами своєї сім´ї.

      Ян Гус (1369-1415) - професор Празького університету, народився на півдні Чехії, в м. Гусинець у селянській родині. Вивчився в цьому ж університеті на бакалавра і отримав вчену ступінь магістра вільних мистецтв. З 1398 р. він став викладати в Празькому університеті, був спочатку деканом філософського факультету, а згодом - ректором. Ян Гус був прихильником англійського реформатора Віклефа, який критикував основні догмати католицького віровчення, заперечував сучасну йому організацію церкви, звинувачував безмежну розгнузданість і антилюдську діяльність духовенства і особливо засуджував право духовенства на приватну власність. Ян Гус захищаючи вчення Віклефа, водночас ставився критично до деяких його думок.

      В 1402 р. Ян Гус, викладаючи в університеті, водночас став проповідником у Віфлеємській капелі, де проповідь велася чеською мовою.            


      Кафедра цього собору стала його політичною трибуною. Другом і однодумцем Гуса був Ієронім Празький, який і познайомив Гуса з ідеями Віклефа. Серед придворних було багато прихильників Гуса. Королева Софія була його духовною дочкою і відвідувала його проповіді. Король Вацлав також приймав його. Їм подобалось, що Гус наполягав на бідності духовенства, як було в первісній християнській церкві. Вони сподівались, що відчужені в духовенства маєтки перейдуть до їхніх рук. В цей час католицька церква перебувала у великому розколі, виникло "двоєпапство" (папа в Римі і папа в Авіньйоні), обидва папи взаємно проклинали один одного. Тому королі європейських держав вирішили покласти край розколу і реформувати церкву. В 1409 р. король надав пріоритети чеським студентам у Празькому університеті перед іноземцями. Німці запротестували. Король послав озброєний загін в університет, після чого кілька тисяч німецьких магістрів і студентів залишили Прагу й заснували Лейпцігський університет за зразком Празького.

      Ян Гус став ректором національного Празького університету. Німці лютували на Гуса, вбачаючи в ньому загрозу своїй імперії. Вище духівництво відкрило справу в папській курії проти Гуса, звинувативши його в єресі. В 1410 р. архієпископ Збинек Заяць наказав спалити понад 200 гарно прикрашених, ілюстрованих книг Віклефа. Другого дня вся Прага виспівувала пісеньку про те, як Заяць спалює книги, не знаючи, що в них написане - це був натяк на безграмотність архиєпископа, який дійсно не вмів читати. Король Вацлав вимушений був відшкодувати гроші власникам спалених книг. Гуса викликали до Риму. За його відмову з´явитися в Рим, його відлучили від церкви. Розгорілась справжня війна між церковною й світською владою. Король відібрав у духовенства їхні скарби й відвіз їх до свого замку, заявивши, що за світські справи ніхто не може бути притягнутий до церковного суду. Папа був змушений припинити справу проти Гуса. В 1412 р. Гус відкрито порвав з католицькою церквою. Причиною стала безсоромна торгівля індульґенціями, яку здійснювали папські леґати - прощенням гріхів розпутникам, убивцям та іншим злочинцям.   

      До речі, і нині, з нагоди 2000-літнього ювілею Ісуса Христоса, папа римський знову торгує індульґенціями: "Діставши (за гроші, звісно) індульґенцію, віруючий католик отримує звільнення від страждання в пеклі або в чистилищі на місяць, рік, або навіки [залежно від суми, яку він заплатив - Г. Л.]. У рішеннях сучасного Ватикану індульґенції названо "явищем, що знаменує ювілейну подію" Як і колись, папські вояжери після тривалої перерви почнуть бадьоро торгувати найкращими райськими місцями в потойбічному світі. Спеціальна папська енцикліка визнає, що в минулому існувало зловживання індульґенціями. Через це, можливо, віруючі поставляться до них негативно. Папа пояснює, що індульґенції треба поєднати з покаянням і причастям, повернути украдене (відшкодувати збиток), ну і молитися, молитися та інше... Але торгувати індульґенціями, за переконанням папи, все ж потрібно" (Дулуман Є. Ювілей - дослівно "баранячий ріг" // Сварог. - № 10, 2000).

      Так от, ще Ян Гус з Ієронімом влаштували всенародний диспут про шкідливість індульґенцій і зловживання католицької церкви, під час якого й почалися перші страти - трьох студентів, які брали участь в диспуті було обезглавлено. Похорон юнаків перетворився в грандіозну демонстрацію протесту.

      Тоді вже й король Вацлав IV відмовився захищати Гуса і його було вислано на південь Чехії, де вчений створив свої 15 трактатів, переклав чеською мовою Біблію, створив орфоґрафію чеської мови, чим дав прекрасну зброю чеським селянам проти католицької церкви і феодального гніту. Ієронім в 1413 р. здійснив подорож на схід: Краків, Литву, Вітебськ, побував у Білорусі й Пскові. Він виступав перед керівниками держав і їхніми придворними, перед вченими маґістрами і перед народом з проповідями про чеську реформацію.

      Популярність ідей Гуса зростала. Тоді імператор Сиґізмунд викликав Яна Гуса в Констанцу, пообіцявши йому охоронну грамоту, але обдурив і кинув його в тюрму. За ним слідом поїхав його друг Ієронім. 5 липня 1415 року Яна Гуса спалили на вогнищі, а його останки викинули в Рейн, щоб не лишилось сліду. Ієроніма Празького спалили 30 травня 1416 р. Ці страти глибоко схвилювали чехів. Навіть феодали послали протест Констанцькому собору проти "спалення справедливого священика". Празькі міщани громили будинки противників Гуса. Гусити захопили ряд церков і шкіл, що належали німецькому католицтву.  

      Михайло Іванченко присвятив свій вірш Яну Гусу: Липневий день п´янів у липоцвітті,

Коли юрма, немов брудна ріка,

Пливла по бруку в місті перегрітім

Карать за чистоту єретика.

"Як смів назвать господарем тут чеха?" -

Волала гнівно патолоч тупа,

А інквізитор, спритний пустобреха,

В´язав вже Яна Гуса до стовпа.

І підкидав в´язки сухого хмизу,

І підкладав вогонь швидкий з-під низу,

Щоб рідну віру чехів спопелить:

"Рома локута - кауза фініті!"

Та правда не згоряє в цьому світі,

Вогнем лише гартується щомить.


      Гуситські війни тривали в Чехії ціле століття. В 1485 р. в Чехії оголошена свобода віросповідань, але війни і повстання дуже ослабили країну. Народ збіднів від податків і поборів. Королівська влада Фердінанда І знищила народне самоврядування: всякі народні збори мали відбуватися тільки в присутності державних чиновників.

      В другій половині ХVІ ст. знову панує в Чехії німецький етнічний елемент, починає поширюватися лютеранство. Королівський двір чисто німецький. Для відновлення католицтва в Чехію викликаються монахи ордену єзуїтів, що особливо відзначалися підлістю і шпигунством. Тоді чеська аристократія підняла народ проти короля. Єзуїти були вигнані з країни. Почалася війна (1620) короля Фердінанда Габсбурга з чеськими повстанцями. Однак, битва на Білій горі закінчилась поразкою чехів. Тут імператор Фердінанд збудував храм на честь своєї перемоги і торжества католицтва.

      Чеська народна пісня оповідає про це: "Буря! Що ж ти не потрясеш цього храму? Вихор! Чого ж ти не рознесеш його? Народ! Що ж ти не змиєш з себе пляму безчестя славною битвою? Та даремний цей заклик! Гора спить мертвим сном, і храм непорушно стоїть на ній, не боячись ні вітрів, ні бур!". Почались жорстокі страти всіх повстанців, страчували чеських вчених, лікарів, видатних діячів. Голови і частини тіл четвертованих вішали на кілках для залякування народу. 

      Фердінанд наказав усім учасникам повстання признатися і дав їм слово, що не буде їх страчувати, а тільки відбере майно. Призналися лише 728 дворян. Після цього 32 тисячі чеських родів змушені були залишити майно і батьківщину і назавжди виселитися з Чехії.

      Знову почалася примусова католизація. Тих, хто сповідував ортодоксальне християнство чи лютеранство, не хрестили і не вінчали. Празький університет і шкільна освіта знову перейшли в руки єзуїтів.

      Національно-просвітницькі заклади з´явилися в Чехії в кінці ХVІІІ ст. Було створено "Королівське товариство наук", "Землеробське товариство", яке видавало книжки для народу чеською мовою. В театрі, поруч з німецькими, почали помалу ставити й чеські п´єси. Діячі чеського національного руху протестували проти заходів Габсбургської адміністрації щодо вживання німецької мови в судочинстві й державних установах. В 1792 р. в Празькому університеті відкрилась кафедра чеської мови.

      Чехи вітали наполеонівські війни, бо вбачали в них можливість визволитися з австрійського іга (История Чехии, с. 115). Однак, надії виявились марними, чеське відродження і далі відбувалось в умовах жорсткого поліційного режиму Австрії.

      В 1835-1838 рр. Юнгманн написав "Словник чеської мови, старої і нової", що став основою для розвитку літературної чеської мови. Цікавою постаттю чеського відродження був славіст Вацлав Ганка (1791-1861), якому приписують підробку Краледворського і Зеленогорських рукописів, які він зробив, вірогідно, з добрими намірами - з метою пробудження свого народу до національного відродження. Так цими працями захоплювалися півстоліття, поки в кінці ХІХ ст. Ян Гебауер не звинуватив Ганку в підробці цих рукописів і доводив це з допомогою філологічного аналізу.

      Відомою постаттю чеського відродження був Франтішек Палацький, вчений, історик, засновник видавництва "Чеська Матіца", яке видавало національно-патріотичні книги, проводило інші загальнонародні заходи, спрямовані на відродження нації.

      Вченим зі світовим ім´ям був Павел Шафарик - словак за національністю, він понад 20 років вчителював, а вільний час віддавав науці. Так, Шафарик є першовідкривачем ідеї слов´янської спільності.  

      Перша його праця була написана німецькою мовою "Історія слов´янської мови і слов´янської літератури по всіх говірках" (1826). Далі була "Історія південно-слов´янської літератури" (1831), праця про сербську мову, в якій він доводив відмінність сербської етнічної мови від штучного сербсько-церковного її варіанту. Найголовнішими його працями є "Слов´янські старожитності" (1837), написана чеською мовою, а також "Слов´янське народознавство" (1842). В останній книзі вміщена етноґрафічна карта слов´янського світу, про яку Станко Враз писав: "карта Шафарика створює більше патріотів, ніж могла б створити література".

      Видатною постаттю був також словак Ян Колар, який написав поему "Дочка Слави", де проголосив ідею єдності слов´ян. Саме ця поема принесла йому славу основоположника літературного "панславізму" (пор. також Шаянове "пан-арійство"). Він також створив кілька підручників для чеських і словацьких шкіл.

      1848 рік був в історії Чехії визначальним - вперше зі зброєю в руках народ піднявся проти іноземного поневолення. Лише з розпадом в 1918 р. Австро-Угорщини, утворилася Чехословацька республіка. В 1993 р. вона поділилася на Чехію і Словакію.

      В Україні чехів, за переписом 1989 р. - 9 122 чоловік. З них чеську мову назвали рідною 35,5 %, українську - 30,7 %, російську - 32,4 %. Національно-культурні товариства чехів активно діють на Львіщині, Волині, Закарпатті, Рівненщині, Одещині.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь