пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект

1. Етнічний звичай та етнічна пам'ять


Етнічний звичай - традиції, обряди, культи, свята, тобто - усі пов´язані із минулим і сучасним родинні та громадські явища етнічного походження, які супроводжують етнічне життя і зберігають духовну культуру народу.

      Етнічний звичай ще й нині розглядається теоретично не досить глибоко. Найбільше недоречностей у теоретичному осмисленні бачимо тоді, коли намагаються пов´язати етнічний звичай з пануючою релігією, навіть якщо вона втратила контури етнічності й набула інтернаціональних рис (стала світовою). Якщо християнство, виникнувши в єврейському етнічному середовищі і силоміць впроваджене в Україні, проіснувало тут тисячу років, то це аж ніяк не означає, що українці перейняли етнічний звичай євреїв, навпаки - вони надали християнству свого власного етно-звичаєвого вигляду, адаптувавши чужу релігію до своїх етнічних потреб. Це стало своєрідною реакцією етносу на нав´язану силоміць чужу релігійну ідеолоґію, і мало cамозахисний характер. Однак, і за таких обставин, неминучі втрати.

      Християнська релігія не може включатися в українську етнічну культуру, а може лише розглядатися як ідеологічна надбудова над власне етнічними культурними явищами. Сьогодні не визнавати цього - значить займати позицію страуса (зарити голову в пісок) при першій ліпшій небезпеці. Хоча подібна небезпека може виявитися досить уявною. Звичайно, народ не любить, коли йому говорять правду. Тому багато вчених, навіть реально усвідомивши для себе "умовність" ототожнення української духовності з християнством, все ж побоюються сказати народові правду, щоб не викликати нарікань, чи не вступати в суперечність з пануючою ідеолоґією. Чомусь забувають, що християнізація українського суспільства суперечить Конституції України та міжнародним правовим актам: "жодна релігія не може бути визнана державою як обов´язкова".

      Отже, етнічним може бути визнаний лише звичай, очищений від ідеолоґічних християнських нашарувань.

      Поява поняття "часу" в різних народів і велике розмаїття систем обліку часу (літочислення) свідчить про різноманітність етнічного світоглядного сприйняття подій. Як слушно зазначив Л. Гумільов, навіть "зміна літочислення може призвести до змін в етнопсихології" - ось справді глибоке передбачення вченого.   

      На жаль, сучасні етнопсихологи далеко не завжди наважуються продовжити ці міркування, хоча за прикладами недалеко ходити. Навіть за останнє тисячоліття змінилася психологія слов´ян, які замість етнічного (астрономічного) календаря, сприйняли штучний християнсько-ортодоксальний календар, а потім змінили його на комуністичний, ще більше відірваний від життя народів, їхньої господарської діяльності і етнічних цінностей загалом (різниця між астрономічним і ортодоксальним церковним календарями уже сьогодні становить 16 днів і далі буде збільшуватися, пор.: Різдво сонячне - 21 грудня, Різдво Ісуса - 7 січня). Відбувається етнічна дезорієнтація, народ уже не розуміє, навіщо йому був даний природний календар, адже свої свята він пов´язує вже не з природними циклами Всесвіту, а з біографією міфологічного персонажа чужого етносу.

      Наш Предок тільки ворогу міг побажати: "щоб ти забув, який сьогодні день". Цей народний вислів, що в давні часи був близький до прокльону, нині розуміємо майже буквально: чи понеділок, чи вівторок, - яка різниця! Для древніх же забути, який сьогодні день, означало втрату зв´язку з космічним отцем - з Богом, а через нього й з рідною землею, зі своїм народом та рідною традицією. Тобто, по великому рахунку, втрата власного календаря рівнозначна втраті власної етнічності, зраді самому собі. Чи не звідси походить і звичай повідомляти далеких "рахманів" про те, коли в Україні Великдень, пускаючи на воду шкаралупу з крашанок.

      На жаль, наші вчені ще досі не наважуються аналізувати ці факти і дати їм теоретичне обґрунтування. Можемо сьогодні обмежитися хіба що лише констатацією: український звичай, як і звичаї національних меншин України, не можна ототожнювати із обрядовістю чи моральними правилами світових релігій (буддизму, християнізму чи магометанства). Лише витокова природня культура етносів, збережена в їхній етнічній пам´яті, може вважатися власне етнічною. Тому, вказуючи загалом на віросповідні особливості сучасних національних спільнот, слід неодмінно звертати увагу на їхню власну етнічну культуру і звичаєвсть та її відображення в національному характері й історичній долі народів.

      Етнічна пам´ять - здатність етнічних одиниць (груп, національних меншин, народів) відтворювати своє минуле.   

      Свідоме повернення до власної історичної спадщини є позитивним явищем, коли народ повертається до перевірених часом етнокультурних зразків, які довгий час перебували недооціненими. Сьогодні наше "нове" - це добре забуте "старе". На відміну від пам´яті взагалі як властивості нервової системи людини, що існує завдяки запам´ятовуванню, збереженню і відтворенню, етнічна пам´ять має як індивідуальний (особистісний), так і колективний (суспільний)

      характер.Історія людського досвіду знає багато форм фіксації етнічної пам´яті: релігійні міфи, народні сказання, легенди, літописні хроніки, народні пісні тощо. Етнічна пам´ять пронизує емоційно-психологічну сферу народу, відтворює минулий досвід на міфологічному, фольклорному та історичному рівні. Етнічна традиція, що формується ще в період молодості етносу, сприяє збереженню етнічної пам´яті.

      Історична пам´ять (про факти) тісно пов´язана з фольклорною пам´яттю (про відчуття, образи, символи). Загалом досі побутувало досить спрощене розуміння й самого терміну фольклор, як "колективна народна творчість". Насправді ж його значення значно глибше. Етимологія слова фольклор стає зрозумілою з англійського folk-lore, де folk - народ, рід, люди, а lore - знання, таємне вчення, успадковане від Предків з давніх часів. Отже, це не просто народні тексти пісень, приказок, молитов, а водночас і таємничі знання (відання) про світ, життя, Богів і людей, їх етнічний (родовий, природний) звичай (закон життя роду).

      Так, Арістотель писав про звичай давньоукраїнських племен агатирсів (встановлено, що це мешканці Наддніпрянщини та Південного Бугу), що вони "закони свої укладають в пісні і їх відспівують, щоби не забувалися. Відспівування могло відбуватися лише в час урочистостей, при святинях під проводом бесів-жерців, котрі, здається самі були авторами цих законів" (Омелян Партицький).

      Кожен етнос має свою емоційно-образну систему, яка передається від покоління до покоління насамперед в усній формі і фіксується саме в фольклорній пам´яті. Сюди належить і ландшафт, і місцева флора й фауна, і мораль, і мова, ідеали і навички трудової діяльності. Наприклад, назви одягу в українських піснях мають свою символіку: шапка - сила, пояс - оберіг, жупан - багатство, свита або сіряк - бідність. 

      Колір: білий - святість, червоний - краса, чорний - земля і т. д. Рушник - дорога, весілля; калина - жіноча плідність, весілля, любов, гарбуз - відмова, насмішка; дуб - чоловік, мужність, сила; береза - дівчина, ніжність, чистота; барвінок - весілля, сани - похорон і т. д. Кожен народ у своїй фольклорній пам´яті зберігає свою неповторну картину світу.

      Етнічна традиція може бути порушена, коли з´являється негативний етнічний контакт. За нормального розвитку етносу етнотрадиція, досягає найбільшого розквіту і своєрідності, за несприятливих умов - поступово спрощується і зникає разом із зникненням самого етносу. Лише деякі з етнотрадиційних елементів зникаючого етносу можуть переходити до інших, молодих етносів, які найчастіше не просто їх засвоюють, а переважно переробляють. Напр., канони еллінського мистецтва після загибелі античної цивілізації перейшли до нових етносів, однак набули нового смислового, ідеолоґічного і мистецького значення.

      Так змінилося і смислове наповнення багатьох давньоруських етнічних слів і понять: кощуна, кощунствовати - означало співати героїчні думи (стало - оскверняти святині); потвора, потворниця - означало знахарка, чаклунка (стало - страшна некрасива стара жінка); ідол - означало образ Божества або героя (стало - предмет сліпого поклоніння); пекло - означало погребальне вогнище (стало - місце для покарання грішників); відьма - означало жінку, яка відає таємниці лікування (стало - зла чаклунка), позорище - означало видовище, народне обрядове дійство, яке всі спостерігали, "зріли" (стало - ганьба). Таких слів сьогодні можна називати сотні. Крім того, нині, на жаль, стало популярним писати різні художньо-літературні міфи та легенди, часто видаючи їх за старовинні, чи нібито розказані автору в "такому-то селі" (як приклад, творчість С. Плачинди, В. Рубана та ін.).

      Завдяки етнічній фольклорній пам´яті формується етнічна традиція, що походить з міфологічного мислення етносу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь