пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект

2. Етнокультура як етнозберігаючий чинник


Поняття культура вперше запропонував Марк Тулій Цицерон для визначення філософії, як "культури ума". В перекладі з латини слово культура означає догляд, освіта, розвиток. У Давньому Римі воно вживалось у значенні "обробіток землі для забезпечення її родючості". За Цицероном, філософія є культурою тому, що як і землеробство, вона обробляє розум для кращого плодоношення - тобто вироблення думок. Таким чином, глибинне значення слова "культура" стосується двох основних видів людської діяльності: матеріальної й духовної. Перша - це діяльність щодо перетворення природи на благо людини (землеробство), друга - діяльність для вдосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія).

      В сучасній науці існує понад 200 визначень культури. Найзагальнішим з них є визначення культури як: 1) системи позабіологічних способів оформлення різних видів людської діяльності; 2) сукупності культурних надбань кожного з народів.

      Історія культури тісно пов´язана з процесом соціоантропогенезу, тобто виникнення й розвитку людини і суспільства. Культура твориться людиною і культура ж творить (окультурює) саму людину. Історично першою формою людської свідомості є її родова свідомість, тобто уявлення про єдинокровне походження певного роду від спільного предка. В релігії це знайшло своє відображення у формах тотемізму.

      Тотем (від індіанського алголкінського от-отем - його рід) тварина чи рослина, що є об´єктом культу етнічної спільноти (роду, племені) як його родоначальник і охоронець, а також є знаком належності до певного роду, і його кровної відмінності від інших сусідніх родів (тобто тих, хто має інший тотем). Тотемом також називають герби й символи із зображенням тотемних тварин чи рослин. Родова самосвідомість, відображена в культурі, також має тотемічний характер: культура є продуктом діяльності "культурного героя" того чи іншого етносу. І хоча культурний герой не обов´язково виступає як родоначальник, але він є яскравим представником свого етносу і здійснює якісь подвиги чи здобуває певні блага для свого народу. У греків це - Прометей, у слов´ян - отець Орій або Геракл (самі греки писали саме про його слов´янське походження), у германців і скандинавів - Одін, у давніх шумерів - Ґільґамеш, у естонців - Калевіпоеґ, у євреїв - Мойсей і т. д.

      В кожного з народів формувалася міфологема Божественного походження етносу та священне значення окремих етнічних символів. Так, синам прапредка скіфів Таргітая з неба падають золоті дарунки: плуг з ярмом, сокира і ритуальна чаша, що стають символами відповідно землеробства, ремесла й духовної культури (релігії).

      Етнічна культура виникає природнім шляхом, у межах певної етнічної території і не поширюється за межі цієї території. Етнічна культура, яка вийшла за межі своєї етнічної території і поширилась серед інших народів перестає бути етнічною, змішуючись з іншими культурами вона набуває синкретичних форм, інтернаціонального змісту і стає глобальною. Глобалізація духовної культури, що виявляється насамперед у релігії, набуває загрозливих для етносів форм, бо в кінцевому підсумку призводить до нівеляції етнічності, як у духовному, так і в фізичному (біологічному) планах.

      Такий стан речей буває вигідним тій чи іншій системі. Так, комуністична ідеологія відокремлювала культуру від етнонаціонального простору, шукала ідеалу якихось універсальних "загальнолюдських цінностей" на противагу національним. Однак, такі тенденції можуть розвиватися до певної критичної межі, коли в рух приводяться інші природні механізми регуляції етнонаціональних процесів. Коли виникає загроза буттю певного етнічного світу, тоді з´являється поштовх до вирішення життєво необхідної проблеми етнокультури.

      Отже, культура має етнозберігаючу функцію:

      · відокремлення певного етносу від інших за принципом "ми - вони", "свої - чужі";

      · забезпечення духовного самоусвідомлення національної спільноти;

      · через збереження свого етносу, забезпечення єдності й різноманітності етнічної картини світу;

      · збереження етносфери Землі, а отже збереження біосфери - виживання людства загалом.

      Природній розвиток етнокультури має таку особливість: у процесі життєдіяльності етносу його природна культура зазнає еволюційних змін (шліфується, збагачується, вдосконалюється) і є самодостатньою на будь-якому етапі розвитку свого етносу, а також стає засобом самозбереження етносу.

      Важливою особливістю етнокультури є етнічна самоідентифікація, тобто усвідомлення своєї належності до певної етнічної спільноти, що виявляється насамперед через відоме вже на первісних етапах розвитку суспільства "ми - вони". Критеріями етнічного ототожнення є:

      · територія; держава;

      · мова, антропологічний тип;

      · етнокультурні ознаки (одяг, національні риси побуту тощо);

      · національна поведінка, зумовлена національним характером, що спирається на традиційну звичаєвість;

      · етнічна релігія.

      Класичне визначення етнічної культури ґрунтується на уявленні про неї, як про локальне явище цілісного процесу світової культури (локальний від лат. locus - місце, отже місцевий, "той, що не виходить за визначені межі").

      Отже, етнічна культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (напр., світові релігії).

      По-справжньому високій етнокультурі нема потреби виходити за межі свого етносу і нав´язувати свої етнокультурні зразки іншим народам. Водночас, бажання народів знайомитись із етнічними культурами інших народів є природним, що аж ніяк не означає запозичення чужих культурних надбань, а тим більше знищення своїх власних на догоду чужим культурам. Різниця між національними культурами різних етносів полягає, насамперед, у процесі вибору-добору тих, чи інших компонентів. Запозичується від інших лише те, що зрозуміле, близьке ідейно, естетично й етично.

      До речі, консервативні нації (приміром, японці) негативно ставляться до такого роду запозичень, коли їхні звичаї намагаються перейняти інші народи (наприклад, чайну церемонію, театральний стиль, тощо). Логічно, що представники іншого етносу свідомо чи несвідомо псують первісні етнічні зразки.  

      Японці не дозволяють також вивозити з країни вироби декоративно-прикладного мистецтва, особливо автентичні народні вироби ручної роботи. Для них ці речі мають в стократ вищу цінність, ніж, скажімо, будь-який електронний пристрій, калькулятор чи годинник, які вони залюбки дарують як сувенір. Автентичні вироби в японців набувають значення священних реліквій, які зберігають енерґію нації.

      У зв´язку з цим доречно порівняти. поняття культури і цивілізації. Якщо культура - це внутрішній суб´єктивний творчий акт, то цивілізація - зовнішній, об´єктивізований організаційний процес. Культура від латинського kult - обряд, поклоніння; а цивілізація - від латинського civitas - місто (організоване життя, рівень суспільного розвитку). Культура є наслідком творчості людини, її натхнення, духовних потреб. Цивілізація - вироблення речей механічними способами. Культура - національна, локальна; цивілізація - інтернаціональна, глобальна.

      Важливим чинником культуротворення є праця, як спосіб створення культурних цінностей. Праця - це цілеспрямована діяльність, яка потребує витрати часу і зусиль. Наприклад, життєзабезпечення: добування їжі, спорудження житла і т. д. - все це можуть робити і тварини (полювання на менших звірів, будівництво гнізда, нори, бджолині соти тощо). Навіть відомі випадки, коли тварини користуються палицями, камінням (мавпи), або роблять якісь цілеспрямовані дії (ворона розмочує в річці сухар) та ін. Однак, під працею маємо на увазі не використання знарядь праці, а виготовлення їх власноручно. А це вже сфера розумової діяльності.

      В. Вернадський включив людство до складу живої речовини планети Земля, вказавши тим, що людина і природа єдині. Феномен життя ми не можемо пізнати лише через його соціальну форму, іґноруючи його біологічну основу, невід´ємною частиною якої є етнічність.

      Зв´язок соціального і біологічного можемо прослідкувати на рівні культури за такою схемою:

      · Людина є творцем культури.

      · Людина належить до етносу.

      · Етноси мають свої біологічні відмінності.

      · Етнос проживає на певній території, з певним кліматом і природою. 

      · Територія "диктує" етносу спосіб господарства, тип виробничої діяльності.

      · Виробнича діяльність і природа краю виробляють національну вдачу (характер) і традиційну звичаєвість.

      · Етноси й створюють свою матеріальну базу для етнічної культури, пропущеної через національну свідомість свого біологічного типу, природу своєї землі, традиційний спосіб життя, стереотипи національної поведінки, які диктує їм національний характер і традиційна звичаєвість, що, в свою чергу, є основою соціальних зв´язків.

      Таким чином, етнічне не розчиняється в соціальному, навпаки, воно впливає на соціальне. Етнічне існує завжди, навіть у несприятливих умовах, у прихованих формах. Вивчення культури етносу неможливе без знання сутності самого етносу, його походження, етногенезу, геокультури. Саме етнічне впливає на тип культури, її особливості. Отже, культури не існує поза етносом. Етнокультура виступає своєрідним генератором життя, упорядником життєвого хаосу в системі "лад - безладдя" (космос - хаос), де етнічне, національне - це стуктурований упорядкований лад (космос), а інтернаціональне (змішане, синкретично-еклектичне) - це безладдя (хаос).

      Великі поліетнічні держави сьогодні довели людству свою неспроможність задовольнити національні потреби етносів, які входять до цих спільнот. Розпад Радянської імперії, в якій уявлення про рівноправність націй трималося на демаґоґічній брехні, - наочний тому приклад. Народи, що входили до союзу, сподівалися на збереження власної самобутності, створення сприятливих умов життя і всебічного культурно-національного розвитку на основі принципів рівності й справедливості. Їхні сподівання виявилися марними, їх нахабно обдурили. Але рано чи пізно терпець уривається. Як відомо, між різними етносами можуть виникати суперечності, що цілком природно, бо для таких суперечностей є історичні, культурні, релігійні, економічні та інші підстави. І якщо порушується їхній статус, їхні права, або ставлення одне до одного, тоді виникають етнічні конфлікти, що й призводять до розпаду цієї штучної неприродної системи.

      Проте, ідеї "добровільного" злиття націй зазнали краху не тільки в СРСР, але й у Чехословаччині, Югославії, що розпалися на національні "квартири".  

      Асиміляція, про яку мріяв В. Ленін, виявилася неспроможною не тільки в союзі (соціалістична система), але й у США (капіталістична система). Не вийшло перетворення багатьох націй ні в єдиний "радянський народ", ні в єдину "американську націю".

      На думку деяких американських дослідників, етнічна різноманітність американського суспільства, поділила американську націю на два класи: один расово змішаний і багатий, другий - расово визначений (темношкірі та червоношкірі аборигени Америки) і бідний. Це не могло не загострити і національну нерівність. Але ідея асиміляції оформлялася в привабливу оболонку "рівних можливостей" для всіх національних груп, декларацією свобод і демократії нового інтернаціонального типу суспільства. Та природа взяла гору. Еміґранти з різних країн намагалися зберегти свою мову, релігію, традиції в іншомовному оточенні, уникнути розтоплення в інтернаціональному "казані". Уже з 60-70-х років американські дослідники констатують відокремлення різних еміґрантських етнічних груп, що постійно поділяють американське суспільство за етнічними ознаками.

      У колективній монографії "Український досвід у Сполучених Штатах" (1979) Пол Маґочі пише, що "Ставати етніком стало своєрідною модою... Протягом останніх кількох років ми всі чули про відновлення інтересу до етнічності, або ж, так званого, етнічного відродження, що має місце у Сполучених Штатах. Багато хто правильно помічав, що саме зростання чорно-американської свідомості у 1960-х роках стало стимулом для білих етників почувати себе більш вільними у проявах своїх власних етнічних основ походження. Кілька років тому американці намагалися приховати своє іноземне походження, а сьогодні міріади ґудзиків, афіш, тенісок з повагою проголошують, що їх власники - італійці-американці, греко-американці, українці-американці та інші. Саме святкування, присвячене 200-річчю Сполучених Штатів, дало офіційний дозвіл найвищих урядових кіл на збереження і пропаганду етнічної самосвідомості" (за кн.: Нація і держава / Під ред. акад. Ю. Римаренка. - К., Донецьк, 1998. - С. 493-497).

      За переписом 1980 р. тільки 16,6 % записали себе просто американцями, відмовившись назвати своє етнічне походження.    

      Таких жартома назвали "бездефісними білими американцями" (бо решта - 83,4 % - вказали свою справжню національність і через дефіс написали "американець". Отже, "американська нація" досі лишилася "неперевареною" в інтернаціонал-демократичому котлі.

      Етнічний феномен завжди був і буде сильним політичним фактором, а етнічна ідентичність для багатьох народів залишається метою життя. Декларування себе як "человека мира" (тобто інтернаціоналіста, космополіта, безнаціонала) нині виглядає як екологічне безкультур´я.

      Збереження етносфери Землі сьогодні, як і завжди, є невідкладним екологічним завданням усього людства.


Висновки:


       1) зникнення етнічної різноманітності біосфери в кінцевому підсумку може призвести до виродження людства загалом;

      2) легковажне використання чужої теоретичної бази в питаннях етносу не завжди може бути корисним для української державотворчості;

      3) якщо хочемо зберегти свої етноси, наше завдання - підвищувати рівень моноетнічності кожного народу;

      4) культура, яка покликана зберігати етнос, має бути насамперед етнічною;

      5) перегляд існуючих наукових і культурних стереотипів, повернення до своїх витокових праджерел - є прогресивним явищем, особливо на критичних межах історії етносів.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь