Електронна бібліотекапідручники


Політологія

Політична партія: поняття, структура, функції


Політика - це специфічний спосіб взаємодії держави і суспільства. З´єднуючою ланкою між ними виступають політичні партії і суспільно-політичні рухи. Будучи елементом громадянського суспільства, вони дозволяють йому ефективно впливати на політику держави.

Політична партія - це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу і її використання.

Що відрізняє партію від інших суспільно-політичних організацій і груп тиску?

  1. Організаційна оформленість: стійкі внутрішньопартійні відносини і наявність розгалуженої структури на загальнонаціональному, регіональному і місцевому рівнях (виборні центральні органи і сітка регіональних відділень).
  2. Відкрита налаштованість на владу. Ця ознака відрізняє партії не тільки від суспільних рухів, але й від груп тиску. Останні часом володіють реальною владою, але не афішують цього, віддаючи перевагу озвученню своїх інтересів через партійних лідерів.
  3. Пошук масової опори: безпосередньо активних членів і виборців. Це вимагає від партій проведення агітаційної роботи, пропаганди своїх доктрин.
  4. Ідеологічність партійних доктрин. Правда, у сучасній практиці поширений феномен електоральних партій, в яких ідеологія виступає на задній план, а головними функціями стає висування кандидатів: мобілізація виборців на підтримку кандидата. На думку відомого французького політолога М.Дюверше, такими є демократична і республіканська партії США - свого роду команди спеціалістів з завоювання голосів і адміністративних посад. Але в будь-якому випадку партія пропонує своїм послідовникам певну систему орієнтацій стосовно стратегії розвитку суспільства.
  5. Наявність програмної мети - певного проекту розвитку суспільства. Програма відображає інтереси окремої соціальної групи або претендує на вираження інтересів більш широких мас.

Ці риси відрізняють реальну партію не тільки від суспільних рухів, але й від карликових партій, "одноденних" партій, характерних для країн, які здійснюють перехід до демократії.

Не дивлячись на наявність значної літератури, присвяченої партіям, єдності в розумінні їх сутності немає.

Найбільш поширеними є такі підходи:

  • Класовий. Становлення партій пов´язується з виділенням великих соціальних груп (класів), а самі партії є найбільш активною і організованою частиною якого-небудь класу, що виражає його інтереси. Цей погляд на партію отримав обґрунтування у роботах К.Маркса, Ф.Енгельса і В.Леніна. Сьогодні класовий підхід зустрічає все більше критики, що пов´язано з розмиванням самих класів;
  • Ідеологічний. Становлення партій пов´язується з виділенням груп, основних не стільки на спільності соціально-економічного становища, скільки на спільності поглядів. Сама ж партія, як писав Б.Констан, є групою людей, які визнають одну і ту ж політичну доктрину.
  • Інституціональний. Партія розуміється як організація, діюча в системі держави (М.Дюверже).
  • Функціонально-прагматичний. Становлення партій пов´язується з метою завоювання влади, самі вони трактуються як групи людей, що ставлять перед собою завдання приходу до влади. Саме даний підхід домінує у сучасній політології.

Партії покликані виражати і захищати специфічні інтереси певних груп і верств суспільства. В цьому розумінні партійні утворення існували уже в Стародавньому світі. Зокрема, про них згадує Аристотель, який виділяє серед громадян Афінської держави партії жителів гори, рівнини і узбережжя. Аналогічні угруповання існували і в Римі. В Римі вперше виникає і сам термін "партія", що в перекладі з латинської означає "частина" - частина якоїсь великої спільноти. Для всіх партій вказаного періоду були характерні такі риси: становий характер, нечисленність, нестійкість (будь-яка зміна ситуації вела до розпаду групи), організаційна неоформленість, слабкий зв´язок з масами (угруповання носили елітарний характер). Аналогічні аморфні угруповання виникали і в період європейського Середньовіччя, наприклад, відома боротьба партій "чорних" (феодалів-нобілей) і "білих" (багатих міщан) у Флоренції в XI ст. Буржуазні революції дали імпульс для появи багатьох партій у формі політичних клубів. Вони відрізнялися від аристократичних угруповань більшою організованою оформленістю й ідеологічними орієнтаціями. Так, французька революція 1789 р. призвела до формування політичних клубів фельянів, жирондистів і якобінців.

Суттєвий вплив партій на політику став відчуватися лише з першої чверті XIX ст. У цей час формуються перші масові партії в таких країнах, як США (1828 р. - Демократична партія, 1854 р. - Республіканська партія) і Великобританія (1850 р. - ліберальна партія, 1867 р. - Консервативна партія). В інших країнах партії з´являються пізніше. Загальною тенденцією розвитку партій у Європі і США було формування спочатку буржуазних і лише потім робітничих партій.

Інакша ситуація складалася в Російській імперії. Тут першою виникає робітнича партія (РСДРП). Вона була утворена у 1898 р. Буржуазні партії з´являються лише після царського маніфесту від 17 жовтня 1905 p., що легалізував громадські організації.

Посиленню ролі партій у політичному процесі в XIX-XX ст. сприяло декілька причин:

  • формування елементів демократизму у сфері суспільного управління, тільки система, що допускає різні думки (ідеологічний плюралізм), могла стати основою для політичних партій;
  • усвідомлення великими соціальними групами (буржуазія, пролетаріат, селянство, інтелігенція, жителі колоній, нації тощо) спільності своїх внутрішніх інтересів і бажання їх реалізувати;
  • розширення виборчих прав громадян, оформлення політичного плюралізму, а також необхідність проведення виборчих кампаній і агітації за конкретних кандидатів.

Взагалі фактори сприяли тому, що партії, набувши абсолютно нових рис (ввівши управлінський апарат, місцеві організації, інститут фіксованого членства, статут і програми), перетворилися з другорядних допоміжних організацій в один із значущих елементів політичних відносин. Вони займають центральне місце в організації виборчих кампаній, в мобілізації електорату на підтримку конкретних лідерів і програм.

З XIX ст. проявилися й основні способи формування партій.

Партії можуть виникнути:

  • з електоральних структур: асоціацій з реєстрації виборців (Ліберальна і Консервативна партії Великобританії), комітетів на підтримку конкурентних кандидатів (Республіканська і Демократична партії США);
  • з парламентських фракцій;
  • з ініціативи суспільних організацій: профспілок, екологічних, молодіжних рухів тощо; типова в цьому плані історія британської лейбористської партії, створена за ініціативою Конгресу тред-юніонів (профспілок) у 1899 р. У створенні власних партій бувають зацікавлені й інші організовані корпоративні групи інтересів - союзи підприємств, аграрні об´єднання, релігійні етнічні общини.

Крім того, в літературі виділяють й інші способи формування партій. Залежно від того, як ініціюється створення партії, виділяють:

  • шлях "зверху" - це коли члени партії рекрутуються з чиновників державного апарату, членів політичної еліти, з парламентських груп або партійних функціонерів після розколу якої-небудь партії;
  • шлях "знизу" - суттєву роль відіграють маси, які орієнтуються на ту чи іншу доктрину або лідера;
  • комбінований шлях, який поєднує риси двох перших способів.

Значущість партій для політичного життя розкривається у функціях, які вони виконують стосовно суспільства і держави. В їх числі:

  • активізація і інтеграція великих суспільних верств;
  • артикуляція, тобто перетворення розмитих думок людей у конкретні пакети вимог і їх озвучення та агрегація інтересів, тобто погодження вимог певних верств населення, їх оформлення у політичні програми;
  • політична соціалізація і формування суспільної думки;
  • розробка політичної ідеології і програм розвитку суспільства;
  • рекрутування у політичну еліту і висування лідерів; у багатьох державах уряди і представницькі органи формуються з членів великих політичних партій, а президенти і прем´єр міністри, як правило, очолюють правлячі партії;
  • мобілізація виборців на виборах;
  • участь у боротьбі за державну владу через вибори;
  • здійснення державного управління з приходом до влади або контроль за діяльністю влади;
  • рекрутування нових членів партії.

Говорячи про настільки значну роль партій у політичному житті суспільства, необхідно відзначити, що частина західних дослідників уже з початку 70-х pp. порушує питання про кризу партій. Під кризою розуміється зниження впливу на суспільство, що проявляється у скороченні їх чисельності і у втраті виборців, які традиційно голосували за ці партії.

Падінню ролі партій сприяє ряд факторів:

  • зниження напруги соціальних конфліктів;
  • послаблення класового розколу суспільства;
  • зростаюча соціальна і географічна мобільність і, як наслідок, фрагментація класів та послаблення групової солідарності;
  • конкуренція з боку ЗМІ, які сильно відтиснули у здійсненні таких функцій, як мобілізація електорату у період виборчих кампаній, політична соціалізація і формування суспільної думки;
  • падіння цікавості до традиційних ідеологій; люди часто голосують за імідж лідера, а не за ідеологічну доктрину партії;
  • конкуренція з боку нових рухів і корпоративних структур, орієнтованих на вирішення окремих проблем, завдяки яким людина намагається висловити актуальні для неї культурні, естетичні, професійні, вікові, інші інтереси.

Але ставити питання про зникнення партій з політичного простору було б передчасно. Можна сказати, що історія їх буде продовжена, хоча самі партії втратили монопольне становище на цьому просторі. Суттєвий вплив на визначення партій у політиці робить держава. Вона може або піднімати, або принижувати статус партій, тим самим спрощуючи або ускладнюючи їх діяльність. Відносини партій і держави, як правило, регулюються законом, що гарантує їх права і обов´язки.

У найбільш загальному вигляді до прав партій відносять:

  • право висувати кандидатів на виборні посади;
  • право на критику уряду;
  • право вільно поширювати інформацію про свою діяльність;
  • право на свободу внутрішньопартійного життя;
  • право на державні дотації і компенсації у період виборчих кампаній;
  • право на володіння майном.

Найбільш загальними обов´язками партій є:

  • обов´язок визнавати легальність існуючого ладу;
  • обов´язок дотримуватись правил, що регламентують діяльність партій.

У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів:

  • вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;
  • бюрократичний апарат, що здійснює зв´язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.

Інколи бюрократичний апарат може відособлюватися від інших ланок партії і навіть брати партійне керівництво у свої руки.

Класичний приклад: висунення в 20-і pp. в РКП (б) секретаріату ЦК на чолі з Й. Сталіним на перше місце у структурі партії.

  • активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;
  • пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;
  • соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але й постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття