пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Політологія

Сутність влади: основні теоретичні підходи



Природа влади - першоджерела влади. Віссю, навколо якої обертається все політичне життя, є влада. Вона повсюдна і пронизує всі структури суспільства, виступаючи його цементуючим елементом, підтримуючи внутрішню цілісність, організованість і ієрархічність суспільних відносин. Суспільство, полишене влади, пронизане хаосом.

У політологічній теорії не склалося єдиного визначення влади. Найбільш часто наводяться:

  • силове, яке трактує владу як панування і примушення до підкорення;
  • вольове, що розуміє владу як здатність проводити свою волю навіть наперекір опору (М.Вебер);
  • влада як вплив. Зміст впливу полягає в здатності впливати на поведінку інших. Така взаємодія описується формулою: влада А над Б є здатність добиватися того, щоби Б "ніколи не зробив би без впливу А" (Д.Даль);
  • телеологічне, відповідно до якого влада - це досягнення певної мети;
  • інструменталістське, що трактує владу як здатність до мобілізації ресурсів для досягнення певних цілей;
  • конфліктне, що зводить владу до позиції панування, пов´язаної із здатністю окремих груп і індивідів контролювати механізм розподілення дефіцитних суспільних цінностей;
  • структуралістське, яке характеризує владу як особливі відносини між керівником і керованим.

Наведені визначення не є взаємовиключними. Акцентуючи увагу на різних аспектах влади, вони взаємно доповнюють одна одну. Визнаючи факт, що на сьогодні в науці склалася загальна теорія влади, вітчизняні політологи систематизували численні теорії влади. Було виділено кілька концептуальних підходів при розгляді сутності влади.

Реляціоністські теорії (від англ. relation - відносини) розуміють владу як взаємодію індивідів, в яких один індивід змінює поведінку іншого.

Цей підхід виражений кількома варіантами:

  • теорія опору розглядає владу як відносини, в якому суб´єкт придумує опір об´єкту. Відповідно розробляється класифікація різноманітних ступенів і форм опору, а також основ влади. Вводиться поняття "сила влади", що розуміється як максимальна потенційна здатність агента вплинути на іншого;
  • теорія обміну трактує владу як ситуацію обміну ресурсами. Ресурси розподіляються нерівномірно: одні індивіди їх полишені і потребуються в них. У цьому випадку надлишки ресурсів, якими володіють інші, можуть трансформуватися у владу. Надлишками поступаються тим, у кого їх немає, в обмін на бажану поведінку. Це підкреслює асиметричний характер відносин влади: той, хто володіє надлишком ресурсів, займає більш високе соціальне становище;
  • теорія розділу сфер впливу (Д.Ронг) ставить під сумнів питання щодо асиметричності відносин влади. Влада - це взаємодія, де учасники періодично міняються ролями. Наприклад, профспілка контролює найом робочої сили, той, хто наймає, диктує час і місце роботи. Таким чином, у певних ситуаціях підлеглі мають владу над керівником.

Системні теорії влади розглядають владу як безособову властивість будь-якої соціальної системи.

У межах цієї концепції виділяють кілька напрямів:

  • влада як атрибут макросоціальної системи. Так, для Т.Парсонса влада - це узагальнений посередник у політичній системі. Він порівнював її з грішми, які виступають узагальненим посередником економічного процесу. Влада розуміється як реальна здатність системи акумулювати свої інтереси, досягати поставленої мети;
  • мезопідхід (М.Кроз´є) розглядає владу на рівні підсистем (сім´я, організація). Вказується на безпосередній зв´язок влади з організаційною структурою;
  • мікропідхід трактує владу як взаємодію індивідів, що діють у рамках специфічного соціального середовища. Влада визначається як здатність індивіда впливати на інших. Сама здатність впливати випливає зі статусу виконуючих суб´єктом ролей;
  • комунікативний підхід (Х.Арендт, К.Дойч, Ю.Хабермас) розуміє владу як засіб багатостороннього інституціонального спілкування. Дійсний прояв влади полягає в здатності прийти до певної згоди і забезпечити інтеграцію суспільства;
  • поструктуралістський підхід, виражений теоріями М.Фуко і П.Бурд´є. М.Фуко відмовився від традиційного розгляду сутності влади через проблему насильства і співвідношення її суб´єкта і об´єкта. Влада безсуб´єктна, і її не можна присвоїти. Вона виступає не як відносини між суб´єктами, а як дія у відповідь на дію. Ця дія трансформує поведінку інших. Співвідношення сил буде постійно видозмінюватися. Бурд´є, взявши з фізики поняття "поле" і з економіки - "капітал", конструює поняття "символічної влади", яка є сукупністю капіталів (економічний, культурний капітал, репутація, престиж), які розподіляються між суб´єктами влади відповідно до їх позицій в "політичному полі". Самі позиції і капітали суб´єктів можуть змінюватися.

Біхевіоралістські концепції влади, як і реляціоністські теорії, розглядають владу як відносини між людьми, при яких одні володарюють, а інші підпорядковуються. Сутність влади корениться в природі людини: її біологічних чи психологічних особливостях.

Виділяється кілька варіантів трактувань:

  • силова модель (Г.Лафсуелл) засновується на тому, що першопричиною влади є психологічний імпульс - бажання влади. Із зіткнень і взаємодій індивідуальних воль до влади будується вся політична матерія. Сама ж влада проявляється у прийнятті рішень і в контролі над ресурсами;
  • ринкова модель (Дж.Кетлін) виходить з аналогії між політикою і економікою. У політиці діють закони ринкової торгівлі: облік попиту і пропозиції, конкуренція, потяг до вигоди;
  • ігрова модель (Ф.Знанецький) вважає, що на політичному ринку суб´єкти розрізняються не тільки різними запасами влади, але й здібностями, гнучкістю стратегії, азартом. Боротьба за владу може мотивуватися "ігровим" характером, що приносить задоволення учасникам. Політика - це поле гри, театр, де успіх залежить від спритності, акторства і здатності суб´єкта до перевтілення.

Різноманітність наукових підходів підтверджує багатозначність проявів влади. У наведених вище підходах влада трактується або як характеристика індивідуума (персональна влада), або як ресурс чи товар. Найбільш популярною є характеристика влади як взаємодія (відносини), структурними компонентами якої будуть суб´єкт і об´єкт. Суб´єкт - активна сторона, яка виступає причиною зміни дій іншого об´єкту.

Природа влади - першоджерело. У цих, а також інших теоріях знайшли обгрунтування різні точки зору щодо природи влади - першоджерела влади. Ось деякі з них.

Психологічні трактування виводять владу з психології людини, з волі до влади. Більшою популярністю в поясненні природи влади користується психоаналітична традиція, яка виводить потяг до влади з несвідомих імпульсів. Трактування первинних імпульсів варіюється у різних дослідників. У послідовників З.Фрейда такими є бажання здійснити лібідо або агресивний потяг, підлеглість інших індивідів визначається бажанням останніх бути прислужливими, потребою приєднання до більш сильної волі. Згідно з підходом О.Адлера, влада виступає засобом компенсації відчуття власної неповноцінності, наприклад, фізичної, сексуальної, інтелектуальної.

Антропологічний підхід випливає з природи людини. Одна з оригінальних теорій була створена Е.Канетті. Джерело влади - страх кожного окремого індивіда, який породжується загрозою насильницької смерті. Цей страх заставляє людей об´єднуватися в масу. Влада діє на індивіда і масу наказом і загрозою смерті, чим сильніше від влади виходить загроза смерті, тим ця влада більш абсолютна. Диктаторська влада спирається на зростання маси мертвих і є тріумфом живого. Найпатологічніший випадок, на думку Канетті, - А.Гітлер і Й.Сталін, в основі влади яких лежала величезна маса мертвих ворогів і співвітчизників.

Структурно-організаційний і системний підходи виводять владу за рамки психології і пов´язують її з природою організації (своєрідний "ефект" організації), зі статусом індивіда в організації, що дає йому можливість ставити умови іншим і використовувати ресурси влади, негативні чи позитивні санкції.

Соціологічний підхід виводить природу влади з контексту суспільних відносин. Так, наприклад, марксизм акцентує увагу на класовій природі влади. Відносини панування і підпорядкування визначаються логікою економічних відносин, економічною нерівністю.

Категорія "влада" має декілька споріднених понять -панування, вплив і авторитет. Саме ці поняття найбільш часто зустрічаються при визначенні влади. Владу пов´язують з пануванням, під яким розуміють примусове насильство, наказ. Хоча влада не може бути зведена до примусу, вона включає в себе директивний момент - нав´язування своєї волі у формі наказу, що супроводжується загрозою покарання. Він присутній у владі як узагальнюючий символ (можливість застосувати пряме насильство, покарання) і як реальна влада щодо тих, хто порушив закони, крім панування, влада може виступати у формі впливу і авторитету та не застосовувати насильства.

Влада може здійснюватися у формі впливу. Але вплив за змістом ширший від влади. Говорити про владу можна в тому випадку, якщо цей вплив не носить випадкового характеру, а спостерігається постійно. Влада як вплив здійснюється або у формі переконання (вплив на раціональний рівень свідомості), або у формі навіювання (вплив на несвідоме), що передбачає використання особливих способів маніпулювання. Існують різні технології впливу і переконання, апробовані владою протягом багатьох століть: особливі методи ораторського мистецтва, різні гасла, символіка, монументальні споруди. Так, багатство палаців царського трону, що асоціюються з місцем розташуванням вищої влади, особливі символи влади повинні підкреслювати її велич, до найважливіших засобів здійснення політичного впливу відноситься пропаганда. Сам термін з´явився у 1622 p. і означав інформацію церкви про переваги католицизму. Борючись проти Реформації, папа римський Григорій XV пише спеціальну конгрегацію, покликану підтримати віру і зберегти церкву - "конгрегацію пропаганди і віри". Вже сама історія походження цього терміна відобразила важливішу функцію пропаганди: закріплення повної системи уявлень і цінностей в індивідуальній і суспільній свідомості. Сучасні засоби масової комунікації (газети, радіо, телебачення, Інтернет) відкрили великі можливості для поширення пропагандистського впливу. Сила цього впливу вперше була усвідомлена вождями тоталітарних режимів ("геббелівська пропаганда", "сталінська пропаганда"). Пропаганді, що поширює і закріплює в суспільній свідомості певні ідеологічні символи і стереотипи, була відведена вирішальна роль у консолідації мас на підтримку влади.

Авторитет розглядається як форма і джерело влади. Авторитет - це керівництво, що добровільно визнає за суб´єктом влади з боку підвладних право на владу внаслідок його моральних якостей або ділової компетенції (авторитет учителя, пророка, духовного лідера нації, керівника країни, політичний і економічний курс якого забезпечить суспільну стабільність вирішення кризових ситуацій і ріст суспільного благоустрою).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття