пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

13. Дж. М. Кейнс: теорія ефективного попиту



«Загальна теорія…» жахливо написана книга,
вона погано організована… Вона повна ілюзій і
плутанини… Коли її врешті-решт подолаєш, то
виявляється, що аналіз у ній явний і у той же
час новий. Коротше кажучи, це – праця генія.

  Пол Семюелсон

 

  Починаючи з 30-х років, коли робилися спроби поєднати старі, традиційні засоби використання простору і матерії з інноваційними механізмами, у галузі соціальної економіки мала місце гостра боротьба економістів навколо питання про державне втручання і свободу економічної діяльності, протекціонізму і фритредерства. Породжені у зв´язку з цим нові проблеми наукових досліджень і до наших днів не втратили своєї актуальності, оскільки основний їх зміст – державне регулювання економіки в ринковому господарстві. З того часу беруть свій початок орієнтовані на розв´язання цих проблем теорії, які з позиції сьогодення правомірно розділити на два напрями. Один з них виходить з учення Дж. М. Кейнса і його послідовників, а рекомендовані ними засоби державного втручання в економічні процеси отримали назву кейнсіанських. Другий напрям – це теорії, що обґрунтовують протилежні кейнсіанству концепції. Його представників прийнято називати неолібералами.
  Суть та особливості еволюції теорій першого напряму і соціально-економічних моделей, що випливають з них і спрямовані на прийняття державою відповідних заходів законодавчої, виконавчої і контролюючої дії, є предметом викладення у цьому розділі.

 

  Новизна економічного вчення Основний зміст своєї концепції Дж. Кейнс виклав саме в книзі «Загальна теорія…» Основна відмінність теорії Кейнса від класичної – заперечення саморегулювання ринкової капіталістичної економіки. Ніякого механізму, здатного забезпечувати таке саморегулювання і стабільний розвиток економіки, не існує. Повна зайнятість при капіталізмі досягається лише у рідких випадках, і, всупереч твердженню класичної теорії, вимушене безробіття має місце завжди. Саме тому Кейнс зосередив свої зусилля на розробці нової теорії зайнятості, висновки якої погоджувались би з дійсністю, а саме – з наявністю при капіталізмі періодичних спадів виробництва і спричиненого ними безробіття.
  Примітко, що у назві книги Кейнса говориться про загальну теорію зайнятості, яка принципово відрізняється від класичної теорії тим, що заперечує повну зайнятість і визнає вимушене безробіття. Мова, таким чином, у новій теорії йде не про безробіття, пов´язане з пошуком нового місця роботи або перебудовою структури промисловості, а про безробіття вимушене, яке виникає закономірно у зв´язку з періодичними спадами і кризами виробництва.
  За оцінками багатьох економістів, "Загальна теорія..." Кейнса була поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і багато в чому визначає економічну політику і в нинішній час. її основна і нова ідея полягала в тому, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегулюючою, що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Сприйняття цієї ідеї прогресивним суспільством як належної було зумовлено тим, що до 30-х років XX ст. теза про існування конкуренції між багатьма дрібними фірмами, які є на кожному ринку, була необгрунтованою і безпідставною, оскільки "нерівність", яка виникла в результаті існування монополії й олігополії, розповсюджується на порівняно вузьке коло людей і саме тому вона може бути виправлена втручанням держави.
  Якщо в теорії Кейнса і є щось суттєво нове, то це передусім зважена критика віри у внутрішні відновлюючі сили ринкового механізму. Прочитавши Кейнса, можна заперечити кожний окремий елемент його аргументації, піддати сумнівам навіть логічну спроможність усієї кейнсіанської схеми, але не можна вірити у здатність вільної ринкової економіки автоматично підтримувати повну зайнятість. У будь-якому випадку кейнсіанська революція означала справжній кінець "доктрини laissez faire". Звідси – і головний урок кейнсіанської теорії, згідно з яким "негнучкість" зарплати – це не економічний, а політичний феномен.
  Новизна економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані полягала, по-перше, у застосуванні макроекономічного аналізу, що зробило автора засновником макроекономіки як окремого розділу економічної теорії, і, по-друге, – в обгрунтованій концепції так званого ефективного попиту, тобто потенційно можливого і регульованого державою попиту. Спираючись на власну, «революційну» на той час методологію дослідження, Дж. М. Кейнс, на відміну від своїх попередників і всупереч пануючим економічним поглядам, стверджував необхідність недопущення з боку держави зниження заробітної плати як основної умови ліквідації безробіття, а також те, що споживання, внаслідок психологічно зумовленої схильності людини до заощадження, зростає набагато повільніше доходів.
  У роботі «Загальна теорія…» Дж. Кейнс зосередив увагу на недостатній ефективності споживчого попиту. Саме попит, на його думку, відіграє вирішальну роль у стимулюванні і розвитку виробництва.
  Що ж слід здійснити, щоб підняти ефективність попиту?
  Потрібно знайти важіль розвитку всього суспільного (сукупного) попиту – попиту на споживчі товари і попиту на інвестиційні товари, тому що сукупний попит – це сума споживчих витрат і інвестицій.
  Якщо сукупний попит більший від пропозиції, тоді «працюють» стимули росту виробництва. В цьому випадку сукупний попит дійсно ефективний, сприяє забезпеченню високої зайнятості, більш повному використанню виробничих потужностей.
  Основні компоненти сукупного попиту: споживання, інвестиції і державні витрати. Основні фактори, які впливають на сукупний попит: схильність до споживання, очікувана прибутковість капіталовкладень, перевага ліквідності.
  У теорії Кейнса національний доход У і рівень зайнятості N – залежні змінні (рис. 14). Розмір національного доходу зумовлений рівнем зайнятості. Сам же національний доход, з одного боку, виступає як фактор, що впливає на ріст споживчого попиту (споживчий попит росте, але не в тій мірі, що доход), з іншого боку, ріст національного доходу залежить від інвестицій.
  Рис. 14. Основні зв´язки у системі Кейнса:
  N – зайнятість; Y– національний доход; С – споживчий попит; І-інвестиції; D – доходи; C/Y – схильність до споживання; Р´ – гранична ефективність (у процентах); r – норма процента; L – перевага ліквідності; М – маса грошей в обігу
  Витрати на споживання визначаються схильністю до споживання C/Y. Тут діє психологічний закон, який виражає залежність між споживанням і доходом. З ростом доходу середня схильність до споживання падає під впливом зниження граничної схильності до споживання (DC/DY). А саме з нею зв´язаний споживчий попит. Обсяг заощаджень, який зростає, не встигає поглинатися попитом на інвестиційні товари (рис. 15).

  Рівень інвестиційного попиту І залежить від очікуваної ефективності капіталу Р´ і процентної ставки г. Процентна ставка, або норма процента, – це плата за «розставання» з ліквідністю. Перевага ліквідності – намагання володіти грошима, заощаджувати надлишки у грошовій формі.

 Процент r – функція попиту на гроші (перевага ліквідності) і кількості грошей в обігу (пропозиція грошей).
  Теорію Кейнса називають теорією ефективного попиту, виділяючи тим самим найголовнішу ідею. А вона полягає в тому, щоб через активізацію і стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної здатності) впливати на виробництво і пропозицію товарів і послуг, підвищити рівень зайнятості. Якщо, наприклад, норма
  прибутковості дорівнює 12%, а процентна ставка – 6%, то очікувана ефективність капітальних вкладень досить висока і приваблива для інвесторів. Якщо ж норма прибутковості дорівнює 6% і процентна ставка також 6%, то розрахунок на отримання досить високих доходів від розширення і модернізації виробництва, збільшення запасів сировини і комплектуючих виявляється необгрунтованим. Попит на інвестиційні товари падає.
  Згідно з висновками, до яких дійшов Кейнс, економічна рівновага визначається в остаточному підсумку рівністю між заощадженням і нагромадженням. А головною проблемою є недостатність сукупного попиту, якому перешкоджає, як уже відмічалось, скорочення граничної схильності до споживання, зниження прибутковості капіталу, розміри котрого зростають, надзвичайна перевага ліквідності (готівки). Загальна схема взаємозалежностей від ображена на рис. 16.
  Кейнс показав, що у сучасних умовах немає вільного руху цін у бік зниження. Неможливо без кінця знижувати процентну ставку.

Рис. 16. Рівновага при неповній зайнятості

  На якомусь етапі може виникнути така ситуація, коли власники грошей почнуть виявляти обережність і припинять давати їх як позику, будуть тримати гроші в запасі на випадок якихось непередбачених обставин.
  Виділимо основні положення, на яких ґрунтується аналіз автора «Загальної теорії…»:
  1. Сукупний попит не рівнозначний сукупному доходу. Доходи в найбільш загальному вигляді розпадаються на дві частини: споживання і заощадження.
  2. Заощадження не обов´язково дорівнюють інвестиціям, вони через різні причини «відстають» і не перетворюються в інвестиції.
  3. При аналізі ситуації, коли виникає нерівність на макрорівні, слід іти не від виробництва, а від попиту. Розміри попиту відіграють більш важливу роль при забезпеченні зайнятості і завантаження виробничих потужностей, ніж рух і «гнучкість» цін.
  4. Розглядати функціональні зв´язки між найважливішими категоріями слід на макрорівні, що дозволить виявити фактори, які впливають на економічний ріст і рівновагу.

  Розглянемо, під впливом яких параметрів, за Кейнсом, «рухаються» доходи (рис. 17).

Рис.17 Кейнсіанський "хрест"

  Нехай доходи дорівнюють витратам. На графіку ця рівність відображена у вигляді прямої OF з кутом ухилу 45°(бісектриси). Всім значенням доходів, що дорівнюють витратам, відповідають точки, які лежать на цій прямій.

  Відомо, що частина доходу йде на споживай –ня С, а частина відкладається у вигляді заощаджень S. Витрати  зростають, але не у тій мірі, як збільшуються доходи. Для кривої БС, що відображає рівень споживання, характерно його прирощення з поступовим спаданням.
  На початку споживацькі витрати забезпечуються як за рахунок поточного доходу, так і за рахунок минулих заощаджень («проїдання» раніше нагромаджених засобів і запасів). У точці А заощадження дорівнюють нулю. Після досягнення цього рубежу частина доходу починає відкладатися у вигляді заощаджень S. Тепер споживання зростає, дещо відстаючи від росту доходу.
Взаємозв´язки, виражені на графікові, можна проілюструвати числовим прикладом (цифри умовні);
 
B
A
F
Доходи
200
500
800
Витрати
250
500
600
Заощадження
-50
   
  Останній рядок у наведеному прикладі показує наявність на першому рубежі (точка Б) від´ємних заощаджень (S = –50), у точці А – нульових (S = 0), на останньому рубежі (точка F) – позитивних заощаджень (S = 200).
  Відповідність між сукупним попитом і сукупним доходом – передумова для досягнення рівноваги в економіці. Вона буде мати місце тоді (див. рис. 17), коли заощадження дорівнюватимуть інвестиціям. Якщо інвестиції зменшуються, то зменшується і доход. Менші розміри доходу означають відповідне зменшення заощаджень, а від розміру заощаджень залежать інвестиції.
  Таким чином, ми ще раз схематично виразили зв´язок між доходом, споживанням та інвестиціями. У даному випадку це не вартісна, а, так би мовити, «натуральна» система зв´язків. Але вона дозволяє уявити картину господарського механізму, яка обґрунтовується автором у «Загальній теорії…».
  Крім теоретичних основ, слід відзначити і «рецепти», запропоновані Кейнсом з метою забезпечення ефективного попиту як визначального фактора росту і підвищення рівня зайнятості.
  1. Грошова політика, регулювання процентної ставки. Пропонувалося знизити проценти на кредити, що дозволить збільшити розрив між вартістю кредитів і очікуваною прибутковістю капіталовкладень, а пізніше – їх «граничну ефективність». Підприємці будуть вкладати кошти не у цінні папери, а в розвиток виробництва. Але зниження процентної ставки – це не головний шлях. Кейнс попереджав, що не виключена ситуація, коли грошова маса продовжує зростати, а зниження процентної ставки практично зупиняється. Виникає «пастка ліквідності» (рис. 18).
  2. Бюджетна політика. Щоб стимулювати ефективний попит, Кейнс пропонував збільшити державні витрати, збільшити державні інвестиції і державну закупівлю товарів. Пропонувалося також зменшити податки. Але все ж основним Кейнс вважав нарощування витрат. У подальшому збільшення витрат частини держбюджету буде компенсуватися новими податковими надходженнями, які утворюються за рахунок збільшення виробництва і розширення зайнятості.

  

Маса грошей Рис. 18. «Пастка» ліквідності

  Розрахунок робився на те, що держава «буде брати на себе все більшу відповідальність за пряму організацію інвестицій». Передбачалось, що розширення інвестиційної діяльності держави буде спрямовано насамперед на організацію суспільних робіт – будівництво шляхів, освоєння нових районів, спорудження підприємств.
  3. Перерозподіл доходів в інтересах соціальних груп, які отримують найбільш низькі доходи. Така політика була покликана збільшити попит цих соціальних груп, підвищити груповий попит масових покупців. Схильність до споживання у суспільстві має збільшитися.
  4. Політика повної зайнятості, спрямована на недопущення значного безробіття, на розширення системи соціального забезпечення. Пропонувався комплекс заходів соціального характеру, включаючи виплату грошової допомоги, розвиток системи довгострокового кредиту і т.п.
  Як основний інструмент Кейнс розглядав бюджетну політику, у тому числі збільшення видатків та «розширення» інвестиційної діяльності самої держави. Непрямі методи регулювання, зокрема зниження процентної ставки, вважалось малоефективним.
  Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє концепція мультиплікатора.
  Сказане свідчить про те, що в методології дослідження Дж. М. Кейнса враховуються і такі не менш важливі щодо впливу на економічний ріст неекономічні фактори, як держава, що стимулює споживчий попит на засоби виробництва і нові інвестиції, та психологія людей, яка визначає ступінь усвідомлених взаємовідносин господарюючих суб´єктів. Разом з тим, кейн-сіанське вчення являє собою сукупність методологічних принципів неокласичного напряму економічної думки, оскільки і сам Дж. М. Кейнс, і його послідовники, як і нео ліберал й, дотримуючись ідеї «чистої економічної теорії» і виходячи із пріоритетного значення в економічній політиці суспільства насамперед економічних факторів, визначали їх кількісні показники і зв´язки між ними, як правило, на основі методів граничного і функціонального аналізу, економіко-математичного моделювання.
  З часу, коли була запропонована Кейнсом модель, пройшло більше піввіку, і хоч такі важливі змінні, як доходність і процентна ставка враховуються в сучасній теорії попиту на гроші, в цілому сучасна модель істотно відрізняється від кейнсіанської. Різниця полягає в тому, що сучасна модель розглядає також інші форми грошових активів, а не тільки готівкові гроші і вклади до запиту. Іншими словами, поряд з грошовим агрегатом М1 вона розглядає багато з того, що входить у грошовий агрегат М2 (термінові вклади, які приносять процент, взаємні фонди грошових ринків і т. д.). Крім того, сучасна теорія вважає багатство вирішальним фактором попиту на гроші. Якщо збільшується загальне багатство, то швидше будуть зростати і гроші. Нарешті, сучасна теорія попиту на гроші враховує інфляцію, оскільки вона підриває корисність грошей як засобу заощадження.

 

Концепція мультиплікатора Нарощування інвестицій і зумовлений цим ріст національного доходу і зайнятості населення може розглядатися як бажаний економічний ефект. Останній здобув в економічній літературі назву ефекту мультиплікатора і означає, що "збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу суспільства, причому на величину більшу, ніж початковий ріст інвестицій". У розгадці механізму цього "ефекту" міститься відповідь на питання, чому в наукових дослідженнях Дж. М. Кейнса так багато уваги приділено концепції мультиплікатора. За його словами, цей термін увів в економічну теорію ще в 1931 р. Р.-Ф. Кан. У перекладі з англійської, мультиплікатор (multipliez) означає множник, а мультиплікаційний ефект – такий, що збільшує, посилює результат.
  Однак, характеризуючи "мультиплікатор зайнятості" – співвідношення між збільшенням сукупної зайнятості в галузях, безпосередньо пов´язаних з інвестиціями, запропонований власний коефіцієнт Дж. М. Кейнс назвав "мультиплікатором інвестицій". Він, на відміну від мультиплікатора Р.– Ф. Кана, характеризує положення про те, що "коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то доход збільшується на суму, яка в К разів перевищує приріст інвестицій". Причина цього, підкреслює Дж. М. Кейнс, полягає в постійно згадуваному ним же "психологічному законі", згідно з яким "по мірі того, як реальний доход зростає, суспільство бажає споживати постійно зменшувану його частину".
  У теорії Дж. Кейнса під мультиплікатором розуміється коефіцієнт, або множник, який показує залежність зміни прибутку від зміни інвестицій. Щоб чіткіше уявити механізм, за допомогою якого відбувається збільшення або розширення прибутку під впливом інвестицій, розглянемо конкретний приклад.
  Підприємство інвестує 45 млн гривень для оплати праці додаткової кількості робітників, яких залучають для випуску додаткової продукції. Припустімо, що у цих робітників 2/3 заробітної плати витрачається на споживання, а 1/3 – йде на заощадження, точніше: ГСС (гранична схильність споживання) = 2/3 і ГСЗ (гранична схильність заощадження) = 1/3. Таким чином, із 45 млн гривень – 30 млн грн (2/3) йде на споживання, тобто на закупівлю товарів у виробника. Це перший рівень розгляду.

  Для другого рівня візьмемо приклад, що робітники в свою чергу також будуть витрачати 2/3 отриманих грошей на споживання і, таким чином, їх витрати становитимуть 20 млн грн. Припустімо, що і в подальшому ГСС= = 2/3, тоді знайдемо, що на третьому рівні витрати на споживання становитимуть 13,333 млн грн. Продовжуючи розрахунок, врешті-решт дійдемо до результату, коли вся сума буде витрачена і витрати дорівнюватимуть нулю. Звідси зрозуміло, що 45 млн грн додаткових інвестицій спричинили послідовно вторинні, третинні і т.д. споживчі витрати. Підсумувавши їх, ми побачимо, що в сукупності вони становлять 135 млн грн. Подамо ці розрахунки у більш наглядній формі:

  У правій колонці результати подані у вигляді суми членів спадної геометричної прогресії із знаменником, що дорівнює 2/3 і показує величину ГСС.
  Беручи до уваги, що 45 млн грн становлять прирощення інвестицій, а 135 млн грн. – прирощення ВВП, ми можемо виразити залежність між прирощенням інвестицій і ВВП за формулою:
  Оскільки ГСС = 1 - ГСЗ, то цю формулу можна виразити інакше:

Величину, обернену ГСЗ, або коефіцієнт, який показує, наскільки збільшується приріст інвестицій, називають мультиплікатором інвестицій і позначають літерою R.

  «Коли відбувається прирощення загальної суми інвестицій, – пише Дж. Кейнс, – то прибуток збільшується на суму, яка в R разів більша від приросту інвестицій».
  Отже, позначивши коефіцієнт, або мультиплікатор R, отримаємо більш компактну формулу.
  Звідси легко знайти значення мультиплікатора
  Отже, на думку Кейнса, ріст інвестицій означає залучення до виробництва додаткових робітників, що веде до збільшення зайнятості, національного доходу і споживання. Первинне збільшення зайнятості, спричинене новими інвестиціями, зумовлює додатковий ріст зайнятості, викликаний необхідністю задоволення попиту додаткових робітників. Цей коефіцієнт додаткового росту зайнятості Кейнс назвав мультиплікатором, який показує співвідношення між ростом інвестицій, з одного боку, і ростом зайнятості і доходу – з іншого. Формула мультиплікатора (за Кейнсом) така:
  
  Чим більша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим вища зайнятість.
  У своїй економічній програмі Кейнс дотримувався положення, що «держава має здійснювати свій скеровуючий вплив на схильність до споживання частково через систему податків, частково – шляхом фіксування норми процента та іншими методами».
  Кейнс пропонував регулювати не тільки інвестиції, але й національний доход. Засобом для цього він вважав податки, вимагаючи їх підвищення з метою вилучення заощаджень для збільшення державних інвестицій.
  Далі він доходить висновку про те, що «принцип мультиплікатора» дозволяє дати загальну відповідь на питання, яким чином коливання інвестицій, що становлять відносно невелику частку національного доходу, характерізуються значно більшою амплітудою. Але, за його твердженням, «навіть якщо в нерозвиненому суспільстві розміри великі, вплив коливань у розмірах інвестицій на зайнятість буде набагато сильнішим у розвиненому суспільстві, оскільки можна припустити, що саме в останньому поточні інвестиції становлять значно більшу частку поточної продукції».
  Отже, суть ефекту мультиплікатора дійсно проста. У результаті державного регулювання (прямого – через інвестиції або непрямого – через фіскальну політику) збільшується споживчий попит, який мультиплікує збільшує (примножує) попит на товари і послуги, що зрештою призводить до зростання національного доходу. У свою чергу, приріст національного доходу спричиняє зростання інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє прискореному розвитку виробництва. Після кризи 1929 – 1933 pp. економісти, щоб вивести економіку із стану застою, зосередили свою увагу на проблемі ефекту від державного попиту. У зв´язку з цим виникла модель мультиплікатора. Про значення ефекту мультиплікатора М. Блауг писав: «Капіталісти, вчив нас Кейнс, можуть витягти себе зі скрутного становища за допомогою шнурків від власних черевиків, а саме – через мультиплікатор. Вирішальним моментом при цьому є стимулювання інвестицій».
  Через кілька десятиріч, розвиваючи ідеї Дж. М. Кейнса, Гелбрейт писав, що "ці доходи мають бути інвестовані і, таким чином, витрачені або компенсовані витратами ще когось. В іншому випадку споживча спроможність буде знижуватись. Товари будуть залежуватися на полицях, обсяг замовлень зменшиться, обсяг виробництва спаде, а безробіття зросте. У результаті відбудеться спад виробництва".

  Основні принципи концепції Підсумком свого дослідження Кейнс вважав створення теорії, яка «вказує на життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях, які тепер в основному належать приватній ініціативі, тому що «саме у визначенні обсягів зайнятості, а не в розподілі праці тих, хто вже працює, існуюча система виявилась непридатною». Тому, затвердженням Дж. М. Кейнса, «запровадження централізованого контролю, необхідного для забезпечення повної зайнятості, потребує значного розширення традиційних функцій уряду…Але при цьому залишаються широкі можливості для виявлення приватної ініціативи і відповідальності».
  Ефективність регулювання державою економічних процесів, на думку Дж. М. Кейнса, залежить від вишукування засобів для державних інвестицій, досягання повної зайнятості населення, зниження і фіксування норми процента. Він писав: «Рікардо і його послідовники прогледіли той факт, що навіть протягом тривалого часу зайнятість не обов´язково веде до повної зайнятості, що рівень зайнятості може змінюватися і що політиці кожного окремого банку відповідає відмінний від інших рівень зайнятості. Таким чином, існує багато умов довгострокової рівноваги, які відповідають різним варіантам процентної політики органу, який регулює грошову систему».
  Як вважав Дж. М. Кейнс, державні інвестиції при їх нестачі мають бути гарантовані випуском додаткових грошей, а можливий дефіцит бюджету буде запобігати зростанню зайнятості і падінню норми процента. Інакше кажучи, чим нижча норма кредитного процента, тим вище є стимулювання інвестицій, зростання рівня інвестиційного попиту, що, у свою чергу, розширює межі зайнятості і веде до подолання безробіття. При цьому вихідним він вважав таке положення про кількісну теорію грошей, згідно з яким насправді «замість постійних цін при невикористаних ресурсах і цінах, які зростають пропорційно до кількості грошей в умовах повного використання ресурсів, ми практично маємо ціни, що постійно зростають із зростанням зайнятості».
  На думку Кейнса, повна зайнятість залежить від правильного співвідношення процентної ставки і заробітної плати і може бути досягнута швидше шляхом зниження першої, ніж скороченням другої. Основна причина безробіття, як він вважав, полягає в тому, що ставка процента в довгостроковій перспективі залишається досить високою. Разом з тим, згідно з кейнсіанською теорією подвоєння грошової маси не призводить до подвоєння цін, але при цьому впливає на процентну ставку, тому що кейнсіанська функція попиту на гроші, зокрема спекулятивного, враховує «грошову ілюзію» або реакцію індивідів на будь-яке, навіть нелегальне зменшення запасів готівки.
  Слід зазначити, що до Кейнса економісти не зввртали належної уваги на те, що заощадження властиві споживачам, а інвестиції – виробникам, і рішення перших і других не завжди узгоджуються між собою. Тому логічним є те, що ефективний попит і насамперед інвестиції мають стати об´єктом державного регулювання.
  Кейнсіанська революція дійсно мала місце. Проте, слід зауважити, що революція відбулася не просто в економічній політиці, а й у теорії. Це не означає, що всі елементи цієї теорії були відразу визнані.
  Навпаки, перше видання "Загальної теорії..." ще не було розпродане, як почалася критика окремих частин учення Кейнса, яка з того часу не припиняється. Невдовзі вчення Кейнса спіткала доля теорій Рікардо, Маркса, Вальраса і Маршалла: його інтерпретували, зводили до графіків і альтернативних математичних моделей "Кейнс 1", "Кейнс 2" і т. д. У результаті Кейнс став автором, якого всі цитують, але ніхто не читає.
  Таким чином, можна відзначити такі основні принципи концепції Кейнса.
  По-перше, Кейнс і його послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціями підприємців і заощадженнями населення, оскільки і ті, й інші керуються різними мотивами. Заощадження не завжди вкладаються у банк і тому не можуть бути видані як позика підприємцям. Коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівня реального виробництва, зайнятості і цін.
  По-друге, кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і нездатними автоматично регулювати попит і пропозицію, особливо співвідношення між цінами і заробітною платою. Монополії і олігополії, займаючи панівне становище на ринках багатьох товарів, можуть штучно підтримувати високі ціни, незважаючи на те, що попит падає. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітної плати при укладанні трудових угод і колективних договорів з підприємцями. Все це призводить до того, що ринкове регулювання стає негнучким, і зниження попиту на продукцію хоч і веде до падіння цін, але навряд чи одночасно викличе зменшення ставок заробітної плати. У всякому випадку, розраховувати на те, що робітники добровільно погодяться на зниження заробітної плати, боячись конкуренції з боку безробітних, навряд чи слід. Ще більш безпідставно сподіватися, що загальне зниження ставок заробітної плати забезпечить повну зайнятість, як на це надіялись економісти-класики.
  По-третє, оскільки ринок не може виступати як саморегулятор економіки і не спроможний забезпечити повну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, що держава має відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручання держави у регулювання економіки має полягати у проведенні такої фіскальної і грошово-кредитної політики, яка б пом´якшила спади і різкі підйоми виробництва, що періодично виникають, і які отримали в літературі назву економічних циклів.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія