Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

10.1. Маржиналізм. Школи економічної кон'юнктури і кооперації. М. І. Туган-Барановський



Захист і популяризація національних цінностей із
міжнародних позицій має належну перспективу
розвитку і протистоїть тому космополітичному
інтернаціоналізму, з допомогою якого формуються невігласи
у сфері вітчизняної культури і політичні безбатченки.
  Степан Злупко

  Маржиналістські ідеї в Україні найкраще представлені у працях М. Тугана-Барановського*. Учений не був суворим послідовником ні австрійської, ні будь-якої іншої школи. М. Туган-Барановський, проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків до більш пізніх учень у своїй праці «Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності» (1890), дійшов висновку про доцільність використання в економічних дослідженнях теорії корисності. Поняття граничної корисності, встановлення цінності предмета за його граничною корисністю було, за виразом М. Тугана-Барановського, «аріадниною ниткою» для виходу з лабіринту суперечностей при поясненні цінності корисністю, дало можливість школі К. Менгера сформулювати «нову теорію цінності, яка має всі шанси стати загальноприйнятою в науці».

  Теорема цінності Справді, австрійська школа відіграла визначну роль у розвитку економічної теорії. Вона торувала шлях до вивчення і прогнозування таких важливих економічних проблем, як зв´язок корисності та цінності, закономірності формування споживчого попиту, взаємозв´язок ціноутворення попиту і пропозиції, ціноутворення факторів виробництва та визначення участі кожного з них у прирості продукції тощо. Проте її представники не змогли у своїх теоріях подолати суперечності при поясненні цінності та цін з позицій виключно суб´єктивних оцінок корисності благ, що не давало змоги порівняти корисність і витрати суспільне необхідної праці, тобто – результати і витрати. Цей недолік австрійської школи відзначали у свій час не тільки її противники, а й прихильники, зокрема А. Маршалл.
  Обмеженість моністичного пояснення цінності й ціни відзначав і М. Туган-Барановський, розпочавши розробку власної теорії цінності. Він вводить у науковий обіг нові за змістом поняття – «вартість» і «трудова вартість». Перша на відміну від поняття «цінність» («суб´єктивна» з точки зору окремої особи та «об´єктивна» – з точки зору суспільства, або ціна) є господарська витрата, яка здійснюється «заради здобування предмета» і включає витрату засобів виробництва та праці, друга – «трудова вартість» – є частиною цієї витрати, а саме – витратами праці.
  М. Туган-Барановський сформулював закон («теорему цінності»), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. При всій умовності цього закону (що, до речі, визнавав і сам учений, розглядаючи його як певний ідеал, тяжіння до якого є необхідною умовою реалізації принципу господарського розрахунку) сама ідея про необхідність дослідження категорії цінності з точки зору «об´єктивних» і «суб´єктивних» факторів була надзвичайно плідною, підносила його праці в цій галузі на рівень найновіших на той час здобутків світової економічної думки. Це розрізнення «суб´єктивних» та «об´єктивних» факторів (точніше було б говорити про оцінку корисності та оцінку витрат як рівноправних, незалежних сил, які стають об´єктивними за допомогою ринку, перетворюючись у суспільні категорії) було даниною вченого уявленням класичної школи з її пошуками абсолютної субстанції цінності. Та саме з ідеєю синтезу досягнень мар-жиналізму з певними засадами класичної школи, вперше висунутою на Заході А. Маршаллом, були пов´язані так звана маршаллівська революція і виникнення неокласичного напряму в економічній теорії.
  Однак підходи до такого синтезу у А. Маршалла та М. Тугана-Барановського були різними. А. Маршалл, по суті, знімав проблему джерела цінності як єдиної субстанції ціни і переносив центр уваги на можливості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу у їх тісному зв´язку з ринковим механізмом. Що ж до М. Тугана-Барановського, то у своїй формулі («теоремі цінності») він залишає співвідношення «гранична корисність – витрати праці» і замість аналізу функціональних залежностей намагається безпосередньо порівняти ці несумісні категорії. У результаті теорія граничної корисності виступає у М. Тугана-Барановського як своєрідний крок у розвитку і завершенні теорії трудової вартості Рікардо, а та, у свою чергу – як певне доповнення моністичного пояснення цінності й ціни представниками австрійської школи на підставі суб´єктивних оцінок.

  Про недосконалість марксової теорії вартості Праці М. Тугана-Барановського з проблеми вартості заклали наукові підвалини і додали якісно нового імпульсу також спробам детального критичного перегляду всієї економічної теорії
марксизму. Насамперед це стосувалося теорії вартості та додаткової вартості К. Маркса, теорії абстрактної праці як єдиної субстанції вартості тощо.
  М. Туган-Барановський вважав помилковим те, що К. Маркс зробив проблему вартості вихідною при поясненні всіх соціально-економічних явищ капіталістичного суспільства. Саме з цією ідеєю К. Маркса М. Туган-Барановський пов´язував недосконалість марксової теорії вартості, зазначаючи, що в її основі лежить різке протиставлення вартості й ціни, уявлення про нібито виняткову здатність праці створювати вартість і здійснювати обмін на основі трудової мінової вартості. Остання, як справедливо вважав учений, знадобилася Марксу лише тому, що він намагався "охопити одним загальним поняттям два різні і певною мірою протилежні економічні поняття – цінність і вартість". Прагнучи зберегти соціальний зміст теорії Маркса, "відкинувши одночасно ті неправильні економічні висновки, до яких Маркс дійшов у результаті неправильного ототожнення вартості й цінності", вчений запропонував розглядати марксову теорію вартості саме як трудову теорію вартості. Визначну роль у перегляді марксизму та позитивній розробці ряду соціально-економічних проблем відіграли праці М. Тугана-Барановського з проблем криз та розподілу. Вони відбивали настійну потребу у переході політичної економії від розробки теорії мікрорівневого аналізу на вищий щабель теоретичної економії – розробки теоретичних засад макрорівневого аналізу.

  Теорія ринків та криз Глибокий критичний перегляд М. Туганом-Барановським теорії ринків та криз, які існували на той час, приводить до висновку про суперечність пояснення кризи невідповідністю між виробництвом і споживанням, "недоспоживанням" народних мас, яке, нібито, стоїть на заваді розширеного відтворення. Ця теорія, на думку вченого, ніяк не пояснює капіталістичного циклу. Натомість учений високо оцінював раціональні засади теорії реалізації Ж.-Б. Сея, за якою продукти завжди обмінюються на продукти, пропозиція породжує власний попит і т.д., а також висновки щодо можливості зростання капіталістичного виробництва, що випливали з теорії Д. Рікардо.
  В основі "теорії Сея – Рікардо", вважав М. Туган-Барановський, лежить цілком вірна думка про те, що розвиток виробництва обмежений продуктивними силами суспільства, а не розмірами споживання виробленого продукту. Суворо дотримуючись цієї точки зору, як вважав учений, причини промислових криз слід пояснювати неправильністю розподілу національного виробництва, а не тільки порушеннями в галузі виробництва або тільки в галузі обміну, або ж у галузі розподілу національного доходу та споживання, як це робили представники різних політекономічних шкіл і течій.
  Прагнучи з´ясувати проблеми відтворення суспільного продукту, М. Туган-Барановський всебічно проаналізував умови його реалізації до простого і розширеного відтворення і показав упущення своїх наукових попередників, які надто переоцінили особисте споживання в забезпеченні економічного зростання: попит на всі товари, твердив він, дорівнює пропозиції, цінність виготовлених засобів виробництва дорівнює цінності засобів виробництва, яких суспільне виробництво потребує, а цінність предметів споживання робітника – сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів – сумі прибутку. Навіть якщо суспільний продукт у два рази перевищує суму всього суспільного доходу, то він все одно реалізується на ринку повністю, і ніякого надлишку пропозиції порівняно із суспільним попитом не виникає.
  Скориставшись схемами К. Маркса щодо поділу суспільного продукту на виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання, провівши відповідні розрахунки, М. І. Туган-Барановський доводить хибність усього вчення класичної школи про процес нагромадження капіталу. Він робить такий висновок: у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом.
  Цим висновком молодий економіст спростував марксистську доктрину, згідно з якою зростаюча обмеженість споживання робітників через їх відносне та абсолютне зубожіння значно утруднює процес реалізації, що в остаточному підсумку неминуче веде до краху капіталізму. М. Туган-Барановський показав, що попит на предмети споживання заміщується попитом на засоби виробництва, а тому обмеженість індивідуального споживання пролетарів аж ніяк не загрожує функціонуванню ринкової економіки; як писав учений, для капіталіста-підприємця немає різниці між витратами на роботу і витратами на засоби виробництва, хліб, споживаний робітником, і овес, споживаний конем, в його очах нічим не відрізняються один від одного. Попит на засоби виробництва створює такий самий ринок для товарів, як і попит на предмети споживання, завдяки чому ніяке скорочення виробництва предметів споживання не може спричинити ніяких нових труднощів у реалізації продуктів капіталістичного виробництва.
  М. Туган-Барановський виходив із загальновизнаної на той час у теоретичній економії точки зору, що в реальній економіці додаткова вартість не існує окремо від вартості товарів та послуг і практично прибуток виступає як надлишок над витратами. Вчений привернув увагу до зростання виробничого споживання, показав можливість поглинання зростаючим постійним капіталом усіх інших його частин, незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання. Він дійшов висновку, що «попит на товари створюється самим виробництвом і ніяких зовнішніх обмежень розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує. Якщо тільки запас продуктивних сил досить великий, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу».

  Підвалини інвестиційної теорії циклів Заперечуючи висновки марксової теорії відтворення та криз, учений дійшов висновку, що рушійною силою еволюції капіталістичної системи господарювання є інновації, насамперед в галузях, що виробляють засоби виробництва. Іншими словами, у пояснення циклічності розвитку промисловості він вводить функцію інвестування.
  На відміну від моделей неокласиків, у яких приймалося, що механізм практично одразу врівноважує попит і пропозицію на всіх ринках, М. Ту-ган-Барановський виходить із вторинності у практичному житті процесу коригування цін відносно так званого кількісного реагування. Він ураховував можливість не тільки витрачання коштів на купівлю товарів або інвестування у виробничий процес, а й їх заощадження. Саме диспропорція між рухом заощаджень та інвестицій, насамперед у галузях, що виробляють засоби виробництва, на думку вченого, становить основну причину циклічних коливань.
  М. Туган-Барановський, по суті, заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів "заощадження – інвестиції", як вихідний внутрішній імпульс усього механізму циклічних коливань. Він визначив функціональний взаємозв´язок основних факторів економічної активності, втілений Дж. Кейнсом у його "мультиплікаторі" тощо. Кризи у теорії М. Тугана-Барановського – лише одна з фаз капіталістичного циклу і до того ж необов´язкова. Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, з недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що веде до порушень пропорціонального його розподілу між різними сферами застосування. Відповідне регулювання інвестицій хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, вважав учений, могло б забезпечити неухильне розширення виробництва.
  Теорія циклів та криз М. Тугана-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала собою розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон´юнктури тощо. Сучасні дослідники творчості українського вченого на Заході відзначають вплив теорії М. Тугана-Барановського на пізніші розробки А. Пігу та Дж. Кейнса, Дж. Хікса, Р. Харрода і багатьох інших.
  Регулярне чергування періодів промислового піднесення і спаду у сукупності створює те, що називається економічним циклом. М. Туган-Барановський докладно охарактеризував стан промисловості в основних фазах циклу, а також супровідні економічні явища. На думку вченого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесення, кризи і промислового застою. Однак криза не є неминучою фазою капіталістичного циклу – піднесення може переходити в застій і поступово, без гострої кризи.
  За М. Туганом-Барановським, причини криз криються у самій природі капіталістичного господарства через те, що, по-перше, робітник у ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно у цілому є неорганізованим. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, їй завжди передує особливий стан промисловості й торгівлі, і симптоми цієї лихоманки настільки характерні, що промислову кризу можна завбачити.
  Це знали й інші економісти, але тільки М. Тугану-Барановському вдалося обгрунтувати наукове передбачення промислових криз. «Однією з найхарактерніших особливостей промислових коливань,– твердив учений,– є навдивовижу закономірний рух цін заліза, який приурочується до фаз капіталістичного циклу: у фазі промислового піднесення ціна заліза завжди висока, у фазі промислового застою – завжди низька. Ціни інших товарів коливаються не так закономірно. Це вказує на те, що умови попиту на залізо перебувають в особливо тісному зв´язку з фазами капіталістичного циклу».
  Очевидно, що фаза промислового піднесення тісно корелюється з попитом на вироби із заліза, тобто на засоби виробництва, за рахунок котрих, як сказано вище, розвивається капіталістичний ринок. Зростання попиту на засоби виробництва – це фаза піднесення, послаблення попиту – фаза кризи і навіть застою. У фазі піднесення будівництво і грюндерство створюють посилений попит не тільки на елементи основного і оборотного капіталу (залізо, машини, деревину тощо), а й на предмети особистого споживання, бо зростає чисельність зайнятих, капіталісти одержують великі прибутки.
  Теорія економічної кон´юнктури, започаткована М. Туганом-Барановським, дістала свій розвиток у працях українських економістів, які опинилися в західних осередках еміграції. Одним з таких дослідників був колишній співробітник Інституту економічної кон´юнктури в Києві В. П. Тимошенко (1885 – 1965)*, учень і послідовник М. Тугана-Барановського.
  В. Тимошенко відслідковував економічні коливання в сільському господарстві в основному за динамікою цін. «Ціни, як і врожаї,– писав він, – до певної міри виявляють циклічність чи періодичність». Однак ці явища, за свідченням В. Тимошенка, ще не стали об´єктом належного емпі-рико-статистичного аналізу, а тому власні дослідження з цієї теми вважав значущими і з методологічного погляду. Очевидно, учений мав рацію, адже не випадково влітку 1928 р. дирекція Дослідного інституту харчування Стенфордського університету (Каліфорнія, США) запросила В. Тимошенка на посаду наукового співробітника. Він працював також у Мічиганському університеті, де серед інших дисциплін викладав і теорію ділових циклів.
  На продовження своєї попередньої роботи В. Тимошенко опублікував низку цінних праць, присвячених особливостям циклічності в аграрній сфері. Розглянувши статистичні матеріали, що відбивали становище протягом 40 років перед першою світовою війною, він дійшов таких висновків:
  1. Сільське господарство США має певні циклічні коливання, але цикли у зміні фізичного обсягу продукції маскуються нерегулярними дрібними коливаннями і відсутністю чіткої періодичності.
  2. Через гнучкість цін на сільськогосподарську продукцію загальна вартість урожаю фермерів більше коливається згідно з ними, ніж згідно з фізичним обсягом продукції.
  3. Циклічність обсягів урожаю спричиняє циклічність його ціни, яка не збігається з циклами цін на промислову продукцію.
  4. Низький коефіцієнт відношення сільськогосподарських цін до промислових випереджає або збігається з економічним піднесенням, високий спостерігається в період процвітання.
  5. Великий урожай не завжди збільшує купівельну спроможність фермерів, але загалом підвищує купівельну спроможність залізниць і торговельних посередників у купівлі-продажу продукції сільського господарства.
  6. Цикли у фізичному обсягу продукції спричинюють циклічність у сільськогосподарському експорті.
  7. Коливання сільськогосподарського експорту позитивно впливають на коливання у торговельному балансі, на приплив і відплив золота.
  8. Банківська діяльність також реагує на циклічність коливання у сільському господарстві.
  9. Статистика коливань індексів обсягу врожаю, відношення сільськогосподарських цін до промислових, сільськогосподарського експорту засвідчує залежність ділового циклу від сільськогосподарських факторів.
  10. Коливання у сільському господарстві є помітною (прямою і опосередкованою) причиною ділових циклів у США.
  У руслі наведених висновків В. Тимошенко досліджував сучасне йому світове сільське господарство, намагаючись проникнути у суть Великої депресії 1929 – 1933 pp. Він розкрив роль цін, зростання промислового виробництва, управлінського потенціалу, інших стимулюючих факторів розвитку сільського господарства, його зв´язки з промисловістю, участь у міжнародних економічних відносинах в умовах депресії, зробивши відповідні, цінні для науки і практики, узагальнення.
  Праці В. Тимошенка, присвячені циклічності сільськогосподарського виробництва з урахуванням ендогенно-екзогенних економічних зв´язків, зробили ім´я вченого відомим не тільки у США, а й у багатьох інших країнах. Авторитет ученого був настільки високим, що його запросили на роботу до Департаменту сільського господарства США в 1934р., тобто саме тоді, коли були потрібні конструктивні рекомендації для подолання наслідків економічної кризи. В. Тимошенко значно розширив зону кон´юнктурних досліджень стосовно найрозвинутіших країн новітньої доби.
  Будучи засновником нової теорії, таким чином, М. Туган-Баранов-ський не єдиний її репрезентант, бо серед українських економістів були ще його учні, однодумці й послідовники. Досить у цьому зв´язку назвати Є. Слуцького, В. Тимошенка. Його теорія справила великий вплив на хід думок багатьох сучасних видатних теоретиків кон´юнктури. Зокрема, цей вплив можна прослідкувати на працях таких учених, як Артур Шпітгоф, Жан Лескюр, ЛюдвігПоле. «Книга М. Тугана-Барановського «Промислові кризи в сучасній Англії»,– відмічав Й. Шумпетер,– являє собою ніби опору в історії економічної науки».
  Ідеї М. Тугана-Барановського розвинув його учень М. Кондратьев, який заснував у 1920 р. у Москві спочатку лабораторію, а потім Кон´юнктурний інститут. На базі досліджень останнього було розроблено динаміку «довгих економічних хвиль», математичне забезпечення якої здійснював український економіст-математик Є. Слуцький.

  Теорія розподілу За межі як класичних, так і неокласичних уявлень, зокрема найбільш популярної на той час теорії граничної продуктивності Дж.-Б. Кларка, теорії «зобов´язання» та інших, виходила і розроблена М. Туганом-Барановським власна теорія розподілу доходів, відома як соціальна теорія розподілу. Основна ідея М. Тугана-Барановського при розгляді цієї проблеми полягала в обгрунтуванні ним недостатності абстрактно-статичного аналізу для пояснення явищ розподілу, в необхідності розглядати їх у контексті аналізу динаміки соціально-економічного розвитку суспільства.
  Виходячи із своєї теорії розподілу, М. Туган-Барановський чітко визначає два основні фактори, від яких залежить заробітна плата: зростання продуктивності суспільної праці (фактор економічний) та соціальна сила робітничого класу (фактор соціальний); вчений розглядає як основний перший з них. Саме на базі зростання продуктивності суспільної праці, об´єктивною передумовою для чого є насамперед науково-технічний прогрес, відбувається зростання національного доходу та частки заробітної плати у ньому робітничого класу. Це одна з об´єктивних тенденцій розвитку капіталістичного господарства, вважав учений. Відносно ж соціального фактора – сили робітничого класу, дійовості його профспілкових організацій тощо, то він визначає конкретний рівень, на якому встановлюється середня заробітна плата. Цей рівень теж виявляє стійку тенденцію до підвищення. Вчений звертає увагу на те, що таке підвищення заробітної плати має позитивний зворотний вплив на підвищення продуктивності суспільної праці, забезпечуючи певну солідарність інтересів робітників та підприємців, звичайно, далеку ще від тієї «гармонії», яку мав на увазі зокрема Л. Брентано.
  Щодо прибутку, то його абсолютна величина, за теорією М. Тугана-Барановського, визначається тими самими факторами, що й величина заробітної плати. Проте, якщо заробітну плату вчений розглядав як одну з необхідних умов самого виробництва, то прибуток, створення якого за неокласичним аналізом пов´язується з порушенням економічної рівноваги (тобто станом динаміки з досягненнями науково-технічного прогресу тощо), М. Туган-Барановський визначав як суто соціальне явище, породжене існуванням класу капіталістів. Прибуток він розглядав як історичну категорію, соціальною основою якої є власність на засоби виробництва. Він, по суті, протиставляв заробітну плату і прибуток як види трудового та нетрудового доходів, протилежні за своєю внутрішньою природою, визначав прибуток як доход, заснований на експлуатації робітника капіталістом.

  Рента та джерела її виникнення У розумінні ренти М. Туган-Барановський, як і переважна більшість учених-економістів тієї доби в Росії та Україні, залишився на позиціях теорії диференціальної ренти Д. Рікардо.
  Вчений розглядав ренту як результат природних стійких відмінностей у продуктивності праці у різних пунктах виробництва і визначав її як "нетрудовий доход, що випливає з користування стійкими корисними властивостями землі". Він розрізняв три джерела виникнення земельної ренти:
  1) відмінність земельних ділянок за місцем їх розташування;
  2) дія закону спадної продуктивності землеробської праці або спадної продуктивності наступних витрат у землеробстві (як відомо, марксизм відкидав такий закон, а неокласики, поширивши його на всі сфери і види виробництва як об´єктивну необхідність урахування обмеженості ресурсів у розпорядженні суспільства для ефективного їх використання, здійснили революцію у політичній економії, створили нову класичну ситуацію в ній);
  3) відмінність земельних ділянок за родючістю.
  Розмір ренти, як вважав учений, визначається різницею у продуктивності праці у певному пункті виробництва та граничному пункті виробництва, де останнє не дає ніякого надлишкового доходу і тільки відновлює із звичайним прибутком витрачений капітал. Виходячи з такого розуміння ренти, М. Туган-Барановський розглядав її зростання як ознаку прогресу землеробства, переходу його до більш інтенсивного та продуктивного господарства.
  Саме в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва у різних його формах (і великих, і дрібних), у їх раціональному поєднанні за співіснування різних форм земельної власності, проведенні відповідних реформ, які б сприяли розвитку кредиту, кооперації, ліквідації середньовічних пережитків у сільському господарстві тощо, М. Туган-Барановський вбачав шлях його подальшого розвитку.
  Розійшовшись з марксизмом у визначенні тенденцій і наслідків розвитку сільського господарства при капіталізмі, М. Туган-Барановський, однак, продовжував оцінювати як найсильнішу ідею К. Маркса про концентрацію та централізацію суспільного виробництва. Але на противагу уявленням К. Маркса, якому «вбачається в майбутньому хронічна криза, що зовсім зупинить рух капіталістичного виробництва і тим самим завдасть удару по всьому капіталістичному ладові», М. Туган-Барановський робить зовсім інший далекосяжний висновок, справедливість якого підтвердив наступний хід історичного процесу. «Зростаюча концентрація і централізація суспільного виробництва найлегше пояснює, яким чином капіталістичний господарський лад перетворюється на свою протилежність, яким чином з нещадної боротьби, гноблення, експлуатації та ненависті, що панують нині, виростає з необхідністю природного процесу сім´я мирної, вільної та рівноправної асоціації майбутнього»,– пише М. Туган-Барановський, підносячи тим самим висновки Маркса на якісно вищий щабель суспільно-економічних уявлень кінця XIX – початку XX ст.
  Під цим кутом зору досліджує вчений і такі найновіші явища капіталістичної системи господарювання, як зміни у ролі кредитно-банківської системи, утворення фінансового капіталу та розвиток його продуктивної функції, виникнення монополістичних об´єднань різних видів і форм та їх вплив на соціально-економічні процеси, підвищення економічної ролі держави, організацію трудящих – профспілок, кооперації тощо. Основною визначальною рисою розгляду ним цих та інших проблем є переважання позитивного підходу, розуміння усієї складності явищ, що характеризують монополістичну стадію капіталізму як результат розвитку й ускладнення ринкових відносин відповідно до об´єктивної потреби неухильного розвитку продуктивних сил суспільства.

  Економічне обгрунтування  кооперації Розробка теорії кооперації – ще одна блискуча сторінка у науковій спадщині М. Тугана-Барановського.
«Як ПРОДУКТ свідомої творчості, спрямованої на перетворення існуючого ладу,– вважав учений,– кооперація з´явилася в результаті впливу на капіталістичне суспільство соціалістичного ідеалу.» Вчений переконливо доводить, що розуміння кооперації як можливої форми суспільно-економічних організацій трудящих, спрямованої на захист їх економічних інтересів господарськими методами, пов´язане з розвитком саме капіталістичної стадії виробництва та економічних відносин капіталізму, з наростанням протесту проти утиску та безмежної експлуатації праці капіталом, що супроводжували бурхливий розвиток капіталізму в передових країнах Західної Європи.
  Учений всебічно обгрунтував висновок про невідповідність форм виробничого кооперування господарським засадам капіталістичного суспільства, показав, що здатні до існування лише ті з них, які переростають у типові пайові товариства акціонерного типу. Він доводив практичну непридатність форм виробничої кооперації як для широких робітничих мас, зважаючи на переваги великого машинного виробництва у промисловості, так і особливо для селянства через своєрідність землеробської праці, індивідуалістичну психологію селянина як дрібного самостійного виробника тощо.
  Що ж до кооперації в галузі обміну – споживчої (робітничої), кредитної та сільськогосподарської, її він вважав своєрідною господарською організацією, «яка стоїть на грунті приватної власності і дбає про приватногосподарські вигоди для своїх членів», тобто є свого роду складовою організму капіталістичного господарства. Наявність пайового капіталу та капіталістичних доходів, що виплачуються пайовикам та акціонерам кооперативів (за винятком тієї «некапіталістичної» частини доходу, що розподіляється відповідно до їх участі у безпосередній діяльності кооперативу), застосування найманої праці тощо надають кооперації життєздатності, роблять її конкурентоспроможною поряд із капіталістичними підприємствами і дозволяють досягти кооперативних принципів та мети, що й відрізняє її від останніх.
  Особливе значення мав виконаний М. Туганом-Барановським аналіз сутності й ролі сільськогосподарської кооперації. Аналіз цей грунтується на загальновизнаних на той час економічною наукою висновках щодо характеру еволюції селянського господарства, яке у сфері землеробства виявляло більшу стійкість, ніж велике капіталістичне господарство, поступаю-чись, проте, останньому у сфері обігу. В таких умовах кооперація селянства – кредитна, збутова, переробна тощо, на думку вченого, була необхідною у селянському трудовому господарстві – завдяки кооперації селянин мав змогу користуватися тими вигодами та пільгами, які мали великі господарства. Він наголошував на значенні об´єднання кооперативів у союзи. Добробут кожного окремого члена цієї організації значною мірою залежить від успішної роботи усієї кооперативної системи і завдяки цьому господарство селянина втрачає свій попередній індивідуалістичний характер.
  Однак, розвиваючи це положення, вчений роз´яснював, що хоч кооперація знищує відокремленість між дрібними господарями, проте вона не перетворює селянське виробництво в якусь іншу форму: господарство селянина залишається дрібним, окремим селянським господарством на чолі з самостійним господарем, що веде його на свій ризик. Саме індивідуальне селянське господарство вчений вважав "основною клітиною" кооперативної тканини, яка, не загрожуючи його самостійності, "робить його ще міцнішим, бо збільшує його продуктивність та підвищує технічний рівень цього господарства. Тим-то треба рішучим способом відкинути ту думку, що ніби кооперація веде до концентрації селянського господарства і таким чином підготовляє грунт до соціалізму. Ні,– рішуче заявляв М. Туган-Бара-новський,– хоч би як була розвинена мережа кооперативних організацій, все-таки в основі її залишається індивідуальний продуцент – селянин".
  Учений також сформулював своє розуміння господарства, господарської діяльності як основної і визначальної сфери суспільного життя. Під господарством учений розумів "сукупність людських дій, що спрямовані на зовнішній світ та мають за мету не насолоду самою діяльністю, а створення матеріальних обставин, необхідних для задоволення людських потреб". Він замінив марксове поняття "продуктивні сили" поняттям "матеріальні фактори виробництва". Останні, як результат господарського впливу людини на природу, він вважав саме тією стійкою матеріальною стороною господарства, яка має визначальний вплив на суспільне життя. Проте є й інша сторона господарства – соціальна, яка визначається зворотним впливом природи на суспільство. Цей вплив змінює саму людину і визначає через господарство мету та умови її господарської діяльності.
  Уявлення М. Тугана-Барановського про господарство як безперервну взаємодію людини (суб´єкта) з природою (об´єктом) і зумовили його висновок про значення психологічного аспекту вивчення господарського процесу. Вчений був переконаний, що з розвитком суспільства, з його прогресом, роль стихійних, матеріальних факторів у суспільному житті знижуватиметься, а роль психологічних факторів суспільної свідомості зростатиме. Тим самим М. Туган-Барановський, по суті, відійшов від марксистського трактування економічних явищ як вираження суспільних відносин людей, що складаються у процесі виробництва незалежно від їх господарської волі і визначають собою відносини у сфері обміну й розподілу, тобто від розуміння економічних явищ як абстрактних понять суспільного устрою.
  Саме врахування М. Туганом-Барановським цих моментів у визначенні предмета політичної економії, що сприймається з першого погляду як близьке до марксистського, робить це визначення принципово відмінним від останнього. Предметом політичної економії вчений вважав вивчення суспільних відносин людей у межах їх господарської діяльності у сфері вільного мінового господарства, що історично розвивається.
  «Питання про причини різниці у багатстві та злиденності народів,– пише М. Туган-Барановський у своїй «Політичній економії»,– неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної злиденності поряд із зростанням багатства – розглядає наука, що зветься політичною економією. Політична економія досліджує сучасний господарський лад в його історичному розвиткові». Основний зміст цього розвитку і відповідно предмет вивчення вчений вбачав у боротьбі «двох видів господарства» – капіталістичного, заснованого на підкоренні працюючої людини власникові засобів виробництва, та трудового, в якому на чолі господарства стоїть сама працююча людина (до останнього він відносив трудове селянське господарство, різні види трудової промисловості – домашнє виробництво, ремесло й кустарництво, а також кооперацію). Вивчення цієї сфери напівнатурального господарства становило відмінну рису і політичної економії, і сільськогосподарської економії на початку XX ст., що згодом принесло відчутні результати (мається на увазі «школа О. Чаянова»).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія