Незважаючи на загальні тенденції в складі і структурі активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної струк­тури активів, яка залежить насамперед від якості активів.

Якість активів визначається їх ліквідністю, обсягом ризико­ваних активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, обсягом активів, що дають прибуток.

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов´язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. З цією метою всі активи банку поділяються на групи за ступенем ліквідності залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у централь­ному банку, державні боргові зобов´язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики за відра­хуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають (у разі потреби) негайному вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних активів належать крім перелічених високоліквідних активів усі кредити, видані кредитною організацією в національній та в іноземній валютах, із терміном погашення про­тягом найближчих ЗО днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позик), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підляга­ють перерахуванню протягом найближчих ЗО днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній орга­нізації на звітну дату з фонду обов´язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній ва­лютах, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50 % гарантій і доручень, виданих банком на термін дії більше року, кредити прострочені, за відрахуванням позик, гарантованих уря­дом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності, а отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних та довгостроково-ліквідних засобів сто­совно зобов´язань з урахуванням їх термінів, сум та типів і викону­вати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності розраховується як відношен­ня суми високоліквідних активів банку до суми її зобов´язань щодо рахунків до запитання.

Норматив поточної ліквідності являє собою відношення суми ліквідних активів кредитної організації до суми його зобов´язань щодо рахунків до запитання і на термін до ЗО днів.

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відно­шення виданих банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації і зобов´язань понад рік.

Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Але найголовніше для побудови раціональної структури активів банку — витримати співвідношення між ліквідними і сумарни­ми активами.

Зважування активів за ступенем ризику проводиться шляхом множення залишку коштів на відповідному балансовому рахун­ку (рахунках) або їх частини на коефіцієнт ризику (у %), поділе­ний на 100.

Практично всі банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтри­мувати на рівні, який відповідає чинному законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.