Електронна бібліотекапідручники


Банківський менеджмент

10.1. Сутність ризиків


Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності суб´єктів ринкових відносин.

Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати підприємцем частини своїх ресурсів, ймовірність недоодержання доходів, появи додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової і виробничої стратеги. Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату від запланованого. Більш того, правомірно говорити про ризик упущеної можливої вигоди, тобто ризику непрямого (побічного) фінансового збитку (неотриманий прибуток) у результаті того, що який-небудь захід не було проведено чи була зупинена господарська діяльність. Якщо дивитися на проблему більш формально, то мова йде не тільки про ризик втрат, а й про ризик вигоди (одержання додаткового прибутку). Як відхилення від планованого результату він може мати й позитивну сторону. Отже, ризик як елемент господарського рішення може бути визначений у такий спосіб — це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб´єкта ринкових відносин, у тому числі банку, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху).

Прийняття ризиків — основа банківської справи. Банки мають успіх тоді, коли прийняті ними ризики розумні, контрольовані і знаходяться в межах їх фінансових можливостей і компетенцій.

Провідним принципом у роботі банків є прагнення до одержання якомога більшого прибутку. Воно обмежується можливістю понести збитки. Іншими словами, ризик — це вартісне вираження ймовірної події, що веде до втрат. Чим більше ризики, тим більше шансів отримати прибуток. Ризик утворюється у результаті відхилень дійсних даних від оцінки сьогоднішнього стану і майбутнього розвитку. Ці відхилення можуть бути як позитивними, так і негативними. У першому випадку мова йде про шанси одержати прибутки, у другому — про ризик мати збитки. Зв´язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком (у спрощеному варіанті) може бути виражений прямолінійною залежністю.

Рівень ризику збільшується якщо:

• проблеми виникають раптово;

• визначено нові завдання, які не відповідають минулому досвіду банку;

• керівництво не в змозі прийняти необхідні і термінові міри, що може призвести до фінансового збитку (погіршення можливостей одержання необхідного і/чи додаткового прибутку);

• існуючий порядок діяльності банку або недосконалість законодавства заважає прийняттю певних оптимальних для конкретної ситуації заходів.

Наслідки невірних оцінок ризиків або відсутність можливості протиставити дійові заходи можуть бути дуже неприємними.

Існують загальні причини виникнення банківських ризиків і тенденції зміни їх рівня. Разом з тим, аналізуючи ризики українських банків на сучасному етапі, важливо враховувати:

• кризовий стан економіки перехідного періоду, що виражається не тільки падінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій, а й знищенням ряду господарських зв´язків;

• нестійкість політичного становища;

• відсутність або недосконалість деяких основних законодавчих актів, невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією;

• інфляцію та інше.

В усіх випадках ризик має бути визначений і обчислений. Аналіз і оцінка ризику повною мірою засновані на систематичному статистичному методі визначення ймовірності того, що якась подія в майбутньому відбудеться. Звичайно, ця ймовірність виражається у відсотках. Відповідна робота може вестися, якщо вироблено критерії ризику, які дозволяють ранжирувати альтернативні події залежно від ступеня ризику. Однак вихідним пунктом роботи є попередній статистичний аналіз конкретної ситуації.

Взагалі можна виділити такі види ризиків, що властиві банківським операціям.

Відсотковий ризик — можливість понести збитки внаслідок непередбачених, несприятливих для банку змін відсоткових ставок і значного зменшення маржі, зведення її до нуля або до негативного показника. Відсотковий ризик виникає у таких випадках.

1. Не збігаються терміни повернення наданих притягнутих коштів.

2. Ставки з активних і пасивних операцій встановлюються різними способами (фіксовані ставки проти перемінних і навпаки). У цьому випадку прикладом може бути ситуація, коли кошти позичаються на короткий термін за перемінний ставками, а кредити видаються на тривалий термін за фіксованими ставками у розрахунку на те, що перемінні ставки не перевищать очікуваний рівень.

3. Банк невірно спрогнозував криву дохідності. Відсотковому ризику найбільш піддані ті банки, що регулярно практикують гру на відсоткових ставках з метою добування спекулятивного прибутку, а також ті, які не приділяють достатньої уваги прогнозуванню змін ставок відсотка.

Валютний ризик — небезпека валютних (курсових) збитків, пов´язаних зі зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти. Валютний ризик особливо високий у тих банків, що прагнуть одержати спекулятивний прибуток, що утвориться через розбіжність курсів тих самих валют на різних валютних ринках або різниці курсу валюти в різні моменти часу. Валютний ризик можна розділити на курсовий та інфляційний ризики.

Ринковий ризик тісно пов´язаний із відсотковим, валютним ризиками. Ринковий ризик означає можливі збитки, непередбачені витрати від зміни ринкової вартості активів чи пасивів, зміни ступеня їх ліквідності. Особливо піддані такому ризику вклади в цінні папери. Ринкова вартість формується співвідношенням попиту та пропозиції, тобто котирується. На котирування цінних паперів можуть вплинути коливання норми позикового відсотка (зріст відсоткових ставок веде до знецінення цінних паперів), зміна прибутковості і фінансового благополуччя компаній-емітентів, інфляційне знецінення грошей.

Особливо важливо враховувати ринковий ризик при прийнятті забезпечення з кредитних операцій, тому що зміни котирувань цінних паперів чи погіршення положення на ринку нерухомості може привести до втрат при стягненні.

Ризик щодо формування депозитів (ресурсної бази) тісно пов´язаний з ринковим, відсотковим і валютним ризиками. При формуванні ресурсної бази банк повинен враховувати ймовірність збільшення витрат щодо залучення ресурсів при зміні ситуації на ринку. Депозитна політика банку має на меті забезпечити банк ресурсами на певний час за певною ціною. Її здійснення означає рішення двох протилежних завдань: стабільність ресурсної бази і мінімізація витрат з її формування. Ідеальний варіант – довгострокові вклади мають бути збалансовані довгостроковими депозитами. В ін. Випадку банк може постати перед проблемою подорожчання ресурсів і отримати збитки від довгострокового вкладення коштів. Особливу увагу на це повинні звертати невеликі банки, де платежі 10-тка клієнтів визначають стан коррахунку. Більші банки можуть дозволити собі меншу відповідальність через більшу стабільність залишків на рахунках і можливості швидкого виходу на зовнішній ринок для запозичення ресурсів.

Інша форма прояву ризику формування депозитної бази – збитки у вигляді недоотриманих прибутків через необхідність тримати певний відсоток від обсягу ресурсної бази у вигляді готівки для розрахунково-касового обслугування. Для банку це активи, що не приносять прибутку. Їх розмір залежить від ряду обставин (довіра до банку, держави) і від структури клієнтури банку . доцільно також звернути увагу на облік сезонних, місячних коливань потоків готівки. Неабияке значення має також фактор розміщення ресурсної бази. Вважається, що при вкладенні 85% і більше суми депозитів банк проводить ризикову депозитну політику. Національний банк зменшує цей ризик шляхом введення обов’язкового резервування частини притягнутих коштів залежно від терміну, на який укладено договір.

Ризик структури капіталу. Власний капітал банку розраховується в такий спосіб: сумуються фонди; прибуток; фонд переоцінки основних засобів; нереалізовані курсові різниці, за винятком валюти, внесеної в статутний фонд. Отримане зменшується на суму іммобілізації, зносу основних засобів, довгострокових вкладень капіталу, суму не донарахованого резерву на можливі втрати із сумнівних боргів і акцій, викуплених у своїх акціонерів. Ризик структури капіталу полягає в тому, що при структурі з великою питомою вагою статей переоцінки основних коштів, банк може понести як додаткові витрати, так і виявитися банкрутом через визнання неплатоспроможним.

Ризик ліквідності. – небезпека втрат при нездатності банку виконати зобов’язання за пасивами балансу та вимогами за активами. Мінімізація цього ризику досягається через уміння прогнозувати можливість “відтоку” внесків “до запитання” а також “ненадійних” строкових вкладів; збільшення попиту на кредит з боку клієнтури; зміну економічної кон’юнктури.

Зовнішня ліквідність може бути забезпечена шляхом придбання банком на ринку таких зобов’язань, що збільшать його ліквідних коштів. При цьому банк, проводячи політику керування зобов’язаннями, не тільки підвищує свою ліквідність, а й може забезпечити собі додатковий прибуток. Такий спосіб забезпечення ліквідності почав застосовуватись останнім часом. Він може функціонувати при розвиненому та відкритому фінансовому ринку і характерний для великих банків. Великі установи у фінансових центрах проводять агресивну політику керування пасивами і не прагнуть «складати» ліквідність в активі балансу. У силу своєї високої репутації і солідного положення останні використовують механізм фінансових ринків для купівлі ліквідності в потрібний момент за допомогою різних угод і операцій. Приклад:

• продаж цінних паперів зі зворотним викупом;

• випуск на ринки комерційних паперів (сертифікати, облігації, векселі);

• одержання позик та ін.

Ризик неплатоспроможності банку. Використання банком акціонерного капіталу для погашення своїх зобов´язань за відсутності яких-небудь інших джерел (платежі за кредитами, залучення нових позик, реалізація активів). Щоб запобігти подібній ситуації, важливо підтримувати співвідношення між акціонерним капіталом і активами — коефіцієнт достатності капіталу (capital-to-assets ratio). Це означає, що банк з акціонерним капіталом, рівним 10 % активів, зможе витримати більше навантаження (у разі неможливості мати доступ до інших джерел коштів), ніж банк, в якого акціонерний капітал складає тільки 6 % від загальної суми активів.

Ризик банківських зловживань — це ризик, викликаний недостатньою кваліфікацією банківського персоналу, корисливими цілями співробітників банку.

Кредитний ризик — ймовірність збитків у зв´язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним. Кредитний ризик — поняття, що поєднує в собі усі вищерозглянуті ризики (стратегічний ризик, ризик інновацій, операційний і технологічний ризики, ризик незбалансованої ліквідності і ризик формування ресурсної бази, відсотковий ризик, валютний ризик, ринковий ризик). Вираженням ступеня ризику кредитних операцій є найбільш висока відсоткова ставка за операціями, що має кредитну природу (власне кредити, факторинг, облік векселів, надання гарантій) у порівнянні з іншими активами. Ставки за кредитом повинні компенсувати банку вартість наданих (на певний термін) коштів, ризик зміни вартості забезпечення і ризик невиконання позичальником зобов´язань. Ризик невиконання позичальником зобов´язань визначається великою кількістю факторів, об´єднаних у поняття кредитоспроможності клієнта: юридична правоздатність, фінансове положення, репутація клієнта, якість пропонованого забезпечення, прогноз розвитку фірми, ринковий ризик тощо. Правильність оцінки залежить від обґрунтованості вибору методики оцінки, своєчасного реагування на зміну фінансового стану клієнта.

Ризиком можна керувати, тобто використовувати засоби, що дозволяють певним чином прогнозувати настання ризикової події і вживати заходів щодо його зниження. Ефективність організації керування ризиками багато в чому залежить від їх класифікації.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Банківський менеджмент
Менеджмент гостиниц и ресторанов
ПОДАТКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
Менеджмент якості
Маркетинг
Організація праці менеджера
Основи менеджменту
Культура ділового спілкування менеджера