Побудова структурної системи економічної стабільності є тривалим процесом і передбачає створення нових і удосконалення вже існуючих структур державних органів влади, у функції яких входить забезпечення економічної стабільності і запобігання загрози національній економіці. Світовий досвід показує, що внутрішній валютний ринок успішно розвивається, як правило, за активної регулювальної участі держави і за активного контролю державних органів за валютними операціями. На практиці це реалізується через закони, що регламентують найважливіші сфери діяльності держави й уповноважують її органи визначеними контрольними функціями, відповідно до яких можуть вводитися різного роду заходи обмежувального характеру для захисту економіки від кримінальних елементів, а також негативного впливу з боку інших країн.

Навіть поверхневий огляд річних звітів Міжнародного валютного фонду «Про конвертованість і валютні обмеження», що виходять з 1950 р. показує, що в більшості країн — членів Фонду все ще зберігаються численні обмеження правового і/чи фактичного порядку, що ускладнюють або забороняють обмін національної валюти на іноземну чи піддають перекази національної валюти певним обмеженням. У свій час майже всі країни лімітували на визначений час міжнародний рух платежів і капіталів. Навіть США, що з часів Бреттон-Вудської конференції належать до прихильників волі міжнародного руху платежів і капіталів, застосовували з 1966 по 1974 рік податок, що зрівнює («interest equalisation tax») на купівлю іноземних цінних паперів громадянами США. Метою цього податку було обмеження купівлі іноземних цінних паперів американцями.

Становлення і розвиток валютного ринку, особливо в країнах з нестабільною економікою, не можливе без ефективної системи контролю. Валютний контроль можна охарактеризувати як діяльність держави в особі органів валютного контролю, що спрямована на дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Забезпечення державою дотримання уповноваженими суб´єктами правових норм при здійсненні валютних операцій є гарантією законності відповідної діяльності.

Інтервенції на валютному ринку шляхом мобілізації державних валютних резервів, маніпуляції відсотковими ставками і використання міжнародних ринків капіталу — це лише частина арсеналу заходів, рекомендованих різними міжнародними організаціями для того, щоб протистояти дефіциту зовнішніх платежів і захищати курс валюти. Держава може також адміністративними методами втручатися в обмін із зарубіжними країнами, централізуючи всі розрахунки із закордоном при конвертуванні національної валюти в іноземну за курсом, обумовленим органами державної влади.

В Україні валютному контролю підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Цей контроль відбувається також за виконанням резидентами зобов´язань з декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України.

Ефективність валютного контролю залежить в основному від якості інформації, якою володіють відповідні уповноважені органи держави щодо торгових потоків, пакетів зобов´язань і боргів. Ця інформація може забезпечуватися наявністю в резидентів зобов´язань щодо здійснення операцій (або операції з нерезидентом) через уповноважених посередників (банки), що повинні звітувати при цьому перед відповідними державними органами.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15—93 від 19.02.1993 р. (далі — Декрет № 15—93) органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню в межах повноважень, визначених ст. 13 цього Декрету. Відповідно до зазначеної статті органами валютного контролю в Україні є:

1. Національний банк України.

2. Уповноважені банки.                                                                   

3. Державна податкова адміністрація України.

4. Міністерство зв´язку України.

5. Державний митний комітет України.

Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України — фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами й нерезидентами на території України, Міністерство зв´язку — за дотриманням правил поштових переказів і пересиланням валютних цінностей через митний кордон України.

Питання щодо відповідальності за порушення валютного законодавства регулюється ст. 16 Декрету № 15—93. У цій статті визначено, що незаконні купівля, продаж, обмін чи використання валютних цінностей в якості платежу або застави, тобто здійснення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) обов´язкова, призводять до адміністративної відповідальності.

Як було сказано вище, уповноважені банки контролюють валютні операції, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки, тобто на уповноважених банках лежить відповідальність за законність усіх валютних операцій, що роблять його клієнти. Уповноважені банки є єдиним недержавним органом валютного контролю. Це пов´язано з тим, що банк — це організація, основним призначенням якої є посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників, від покупців до продавців, тобто практично весь грошовий обіг у господарському обороті відбувається через банківську систему, і жоден інший орган чи організація не мають такого оперативного і повного доступу до інформації, пов´язаної з обертанням коштів. З огляду на таке монопольне положення банківської системи як єдиного організму в сфері розрахунків і приймаючи до уваги об´єктивні закони функціонування держави, що ґрунтуються на покладанні визначених зобов´язань на всіх суб´єктів, на яких поширюється суверенітет цієї держави, на уповноважені комерційні банки України покладені визначені зобов´язання за контролем своїх клієнтів. Банки зобов´язані насамперед запобігати проведенню тієї чи іншої незаконної валютної операції, а коли це не можливо, інформувати уповноважені державні органи. Крім того, специфіка уповноважених банків полягає в тому, що вони самі є суб´єктами підприємницької діяльності й активно роблять валютні операції. Тому невипадково у валютному законодавстві багато уваги приділяється порядку здійснення операцій комерційними банками.

Для встановлення дієвого контролю за виконанням розрахунків в іноземній валюті уповноважені банки при списанні коштів з валютного рахунка резидента зобов´язані жадати від останнього документи, що підтверджують правомірність операції. У випадку, коли резидентом проводиться попередня оплата за продукцію, що імпортується в Україну, уповноважений банк реєструє цю операцію в спеціальному журналі, в якому фіксується дата перерахування коштів, найменування постачальника продукції, дата і номер контракту, граничний термін надходження продукції з-за кордону на користь резидента, виходячи з законодавче встановленої дати і дати фактичного надходження продукції, що ставиться на підставі реєстрів вантажних митних декларацій. Після одержання зазначених реєстрів уповноважені банки чекають від своїх клієнтів копію вантажної митної декларації для того, щоб переконатися, що продукція надійшла в повному обсязі відповідно до контракту.

Експортні операції резидентів фіксуються уповноваженими банками після одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копії контракту і копії товаросупроводжувальних документів, що підтверджують момент фактичного переміщення вантажу митного кордону України з метою подальшого контролю за своєчасним надходженням валютного виторгу. Контроль здійснюється відповідно до вимог інструкції НБУ № 136.

У разі ненадходження валютного виторгу у встановлений законодавством термін чи продукції з імпорту в Україну уповноважені банки інформують органи Державної податкової адміністрації і Національного банку України.