Здійснення експортно-імпортних операцій пов´язане з певними труднощами, як для експортера, так і для імпортера. Часто експортеру доводиться пропонувати широкі гарантії своєї здатності виконати договірні зобов´язання перед імпортером, так само як одержати належні гарантії можливості імпортера оплатити поставлену продукцію.

Ризики імпортера (покупця) містяться у ймовірних втратах, що можуть виникнути у результаті ризиків політичного чи економічного характеру в країнах, з яких або через котрі йде постачання товару, відповідно, з тих самих причин в експортера (продавця) виникають ризики неплатежу.

Здійснюючи міжнародні комерційні операції необхідно ретельно зважувати ступінь ризику, що не завжди можливо зробити цілком.

У тому випадку, якщо одна зі сторін зовнішньоекономічного договору не має можливості або бажання поставити товар до оплати, зробити попередню оплату продукції або якщо в одній із країн існують експортно-імпортні чи валютні обмеження, банк може прийняти на себе зобов´язання виступити гарантом за належне проведення розрахунків за поставлену або відвантажену продукцію.

Вибір форми розрахунків і виду застосовуваного фінансового інструмента, визначення його основних параметрів залежить від бажання сторін зовнішньоекономічного договору і, відповідно до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів і діючим зовнішньоекономічним законодавством України, що відображається в Договорі (контракті).

Документарна форма розрахунків — одна з традиційних форм участі банків в обслуговуванні міжнародних комерційних торгових операцій.

Основними формами документарних розрахунків, які використовуються у міжнародній торгівлі, є:

• інкасова форма;                                                              

• акредитивна форма;

• банківські гарантії.

Порядок взаємин банків і стандарти оформлення документів досить чітко регламентовані в документах у міжнародній банківській практиці — Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (УПА) (публікація Міжнародної торговельної палати № 500), Уніфікованими правилами з інкасо (публікація МТП № 522), Уніфікованими правилами для гарантій за вимогою (публікація МТП № 458), Уніфікованими правилами з міжбанківського відшкодування/рамбурсування (публікація МТП № 525).

Однак дані документи мають різні ступені поширення й застосування — так майже 100 % акредитивів підкоряються Уніфікованим правилам для документарних акредитивів, а більшість гарантій підпорядковані місцевому законодавству банку-емітента.