У міжнародній практиці торгових відносин існує кілька методів платежів, що розрізняються залежно від взаємної довіри торго­вих партнерів і ролі, яку покликані (в кожному конкретному ви­падку) відігравати банки при міжнародних розрахунках продавців і покупців.

Різні методи платежів (табл. 14) у міжнародній торгівлі варто розглядати з урахуванням ризиків. Необхідно розрізняти метод платежу, що звичайно чітко погоджують покупець і продавець, та інструмент, за допомогою якого виконується цей платіж, тобто метод розрахунків. Природно, основними моментами при визна­ченні методів розрахунків між контрагентами із зовнішньотор­говельних операцій будуть наявні домовленості між ними і бан­ківські угоди між країнами.

Таблиця 14. Методи платежів і розрахунків, що використовуються у міжнародній торгівлі

7.2.1.1. Авансовий платіж

Найбільш безпечним методом платежу для експортера є одер­жання повної оплати авансом перед відвантаженням товару. У цьому випадку експортер не піддається ризику відмови інозем­ного покупця від платежу за товари, що вже доставлені чи ще тільки будуть відвантажені. Авансовий платіж означає також, що експортер, не надаючи покупцю ніякого кредиту, не повинен сам фінансувати цей продаж на період і тому не може вкладати гро­шові кошти в оборотний капітал для експортної торгівлі.

Якщо платіж здійснюється авансом, експортер має бути упев­нений у тому, що кошти виплачені до відвантаження. Авансовий платіж забезпечує експортеру практично повну безпеку. Одночасно він представляється, мабуть, винятково небезпечним для імпор­тера, оскільки може з´явитися ризик невиконання зобов´язань постачальником. Крім того, авансовий платіж за суттю є завуальо­ваною формою передекспортного фінансування імпортером сво­го контрагента.

7.2.1.2. Оплата після відвантаження

Можливо у результаті переговорів експортер і закордонний покупець прийшли до угоди, що покупець виплачує гроші за то­вари, як тільки вони будуть відвантажені. Експортер посилає те­леграму чи телекс покупцеві, сповіщаючи його про відвантажен­ня і вказуючи на деталі, а потім очікує, поки покупець сплатить за товар. Найчастіше продавець після відвантаження товару пе­редає своєму банку документи (чим підтверджує не тільки відван­таження, а й передачу власності на товар), одночасно представля­ючи у свій банк розпорядження про передачу зазначених доку­ментів у банк покупця. Отже, у той час як платіж досягне свого одержувача, товари можуть усе ще знаходитися в дорозі або в місці призначення.

Цей метод платежу надає визначений захист експортерам. Існу­вання спеціальних документів на відвантажений товар, за якими експортер не втрачає права власності на нього, дозволяє постачаль­никові утримувати документи в себе доти, доки не буде отрима­ний платіж. Якщо навіть платіж не отриманий після відванта­ження (чи не виплачені кошти за чеком), експортер не втрачає права розпоряджатися товаром доти, доки документи на товар зна­ходяться в нього. Однак що робити з товаром після прибуття його в місце призначення? Митний збір, очищення, складування, опла­та зворотного перевезення багато коштують та мало привабливі для експортера.

7.2.1.3. Торгівля за відкритим рахунком

Розрахунки за відкритим рахунком в міжнародній торгівлі пе­редбачають надання експортером Імпортеру товаророзпорядчих до­кументів, минаючи банк, і оплату імпортером експортеру сум за контрактом на відкритий рахунок у терміни, встановлені за попе­редньою згодою сторін (звичайно щомісяця, щокварталу і за півріччям). Отже, торгівля за відкритом рахунком являє собою про­даж у кредит, при якій в експортера немає ніякої гарантії, що поку­пець розрахується зі своїм боргом у погоджену дату платежу. Тому умови такої торгівлі ті ж, що й при продажу в кредит (у вітчизняній практиці). Єдина різниця полягає в тому, що покупець і продавець знаходяться в різних країнах. Можна сказати, що суть таких розра­хунків полягає у періодичності платежів на умовах наступної опла­ти і зарахування заборгованості на рахунок імпортера, а також те, що такі розрахунки — одна з форм комерційного кредиту.

Виходить, експортер, відправляючи товар разом з відвантажувальними документами, втрачає контроль над товаром, а також своє юридичне право власності на нього. Покупець дає згоду опла­тити товар у заздалегідь обговорену дату в майбутньому (через місяць, два, три). Причому він може розпоряджатися товаром на свій розсуд. З огляду на той факт, що оплата може відбуватися за різних методів розрахунків, у тому числі векселями і чеками, термін реального одержання експортером коштів може значно затягтися. Тому торгівля за відкритим рахунком, як правило, відбувається: між компаніями, що перебувають у тривалих діло­вих взаєминах і при систематичних (може бути невеликими пар­тіями) постачаннях; між материнською компанією і її дочірніми структурами та філіями; з посередницькими фірмами, що здійсню­ють комісійні, консигнаційні операції.

Торгівля за відкритим рахунком не забезпечує експортеру таку захищеність, як у випадку авансового платежу, і припускає на­явність регулярних ділових контактів між контрагентами, про що ми вже говорили. Для імпортера ж такий метод розрахунків найбільш прийнятний, оскільки не вимагає мобілізації коштів і не викликає необхідності одержання банківських кредитів для розрахунків з постачальником, рятує покупця від ризику втрати внаслідок оплати нестриманого і неприйнятого ще товару.

Таким чином, особливість розрахунків за відкритим рахунком в тому, що рух товарів випереджає рух грошей. Крім цього, розра­хунки відірвані від товарних постачань і пов´язані з комерційним кредитом. Експортеру така форма розрахунків може бути вигідна тільки за умови взаємності, коли контрагенти поперемінно виступають у ролі покупця і продавця. При однобічних постачаннях роз­рахунки за відкритим рахунком застосовуються дуже рідко.

Розрахунки за відкритим рахунком призводять зазвичай до уповільнення надходження валютного виторгу, тому що оплата за поставлений товар надходить не одразу, а протягом деякого часу.