Способи організації і структура будь-якої компанії визнача­ються предметом її діяльності, її суспільно-економічною сутні­стю, її цілями та її історією.

В загальному вигляді предметом діяльності банків є обслуго­вування фінансових операцій суб´єктів економічних відносин. Для детального розгляду предмета діяльності банку необхідно якомога повніше перелічити ці операції та визначити при цьому роль банку. Обмежимося для цілей даної глави найменуванням ос­новних типів операцій комерційних банків: розрахункові і ка­сові операції (ведення рахунків), платіжні операції, депозитні (зберігальні) операції, кредитні операції, операції з цінними паперами. Структура й організація діяльності будь-якого банку повинні дозволяти здійснювати всі ці операції. Ця вимога, як правило, прямо відображається у структурі банків, визначаючи назви банківських підрозділів: каса, управління розрахункових операцій (операційне керування), кредитне керування, відділ де­позитних операцій, відділ міжнародних платежів, департамент операцій з цінними паперами і т.ін.

Комерційний банк, на відміну від більшості компаній інших ти­пів, виявляє не одну, а безліч суспільно-економічних сутностей. По-перше, банк є інструментом здійснення фінансових операцій суб´єктів економічних відносин. Наприклад, проводячи розрахун­ки між клієнтами, банк лише обслуговує їх угоди, залишаючись непричетним до мотивів їхнього здійснення та до їх результатів. По-друге, банк сам є суб´єктом економічних відносин. Так, видаю­чи кредити, банк вступає в угоди зі своїми клієнтами, самостійно приймає рішення про їх проведення, піклується про результат про­ведення операції (повернення позики та відсотків). По-третє, банк є накопичувачем коштів. Приймаючи їх від населення за допомо­гою депозитів, інтегруючи залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержуючи в керування (траст) активи компаній і приват­них осіб, банки створюють, накопичують сумарний фінансовий по­тенціал, що може бути використаний для досягнення цілей, не по­в´язаних з накопиченням — у будівництві, у виробництві, у сфері послуг, у торгівлі. По-четверте, направляючи кошти в кредитуван­ня або поповнюючи портфель цінних паперів, вибираючи пози­чальників, банк є розподільником коштів. По-п´яте, банк є інформа­ційним центром. Інформація про операції клієнтів, їх стан, події на грошових і товарних ринках накопичується банком й викори­стовується ним для прийняття рішень про здійснення тих чи інших операцій. Перераховані банківські одиниці визначають можли­вість, а в деяких випадках і необхідність створення банківських підрозділів, що їх обслуговують.

Цілі комерційного банку, поділяються на стратегічні й тактичні, довгострокові й короткострокові, загальні й локальні. Для свого досягнення, як правило, вони також вимагають створення відпо­відних банківських підрозділів. На керівництві таких підрозділів лежить відповідальність за досягнення цих цілей. Досягнення або видозміна цілей найчастіше приводить до реорганізації цих під­розділів. Слід зазначити, що і саме цілепокладання часто вимагає створення такого штабного підрозділу, яке дозволяє акціонерам і керівництву банку ефективно ставити і фіксувати різноманітні завдання, що визначають розвиток банку.

Історія розвитку банку також сильно впливає на спосіб органі­зації роботи в ньому і його структурі. Невеликі банки, що обслу­говують потреби фінансово-промислових груп, як правило, відтво­рюють риси керування, прийняті в материнських компаніях. Вузькогалузеві банки часто містять спеціалізовані підрозділи, назви і предмет діяльності яких відображають галузеву прина­лежність їх клієнтури. Банки, що орієнтуються в основному на індивідуальне обслуговування декількох великих клієнтів, за­звичай не мають розгалуженої філіальної мережі. Універсальні банки прагнуть мати велику кількість філій і для керування ними створюють відповідні дирекції. На структурі банків відображаєть­ся фінансовий стан, причетність до обслуговування державних про­грам, географічне розташування головного офісу, освіта й смаки акціонерів та керуючих.

Однак, хоча величезна кількість названих вище або опущених (для стислості) факторів впливу й визначають своєрідність та унікальність структури керування кожного банку, існують за­гальні риси побудови банківських підрозділів, і можуть бути сформульовані принципи організації комерційних банків.

Основні принципи організаційного процесу в банку такі:

• функціональна побудова;

• відповідність меті банку;

• ієрархія владних повноважень та рівнів організації;

• спільні й координовані дії;

• раціоналізація управління;

• цілісність і відповідність умовам зовнішнього середовища;

• забезпечення контролю;

• регламентація діяльності персоналу;

• забезпечення оперативною і достатньою інформацією.

Кінцевою метою формування структури банку є доцільність і раціональність управління усім комплексом банківської діяль­ності, підвищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності праці банківських працівників, забезпечення прибутковості банку.

З огляду на чітко визначену мету, банківська структура не може бути застиглою, а навпаки — мусить видозмінюватися, бути ди­намічною.

По-перше, банку необхідно пристосовувати свою структуру на майбутнє — до того банку, який має бути створений відповідно до стратегії його розвитку. У сформованій структурі визрівають контури тих відділів, управлінь, секторів, що в перспективі будуть створені в інтересах реалізації стратегічних завдань розвитку бан­ківської діяльності. Поступово з груп співробітників можуть створюватися спочатку сектори, потім відділи і (за необхідності) управління.

По-друге, рухливість структури може бути продиктована зміною поточних завдань. Аналіз банківського ринку виявляє нерента­бельність розвитку одних і високу рентабельність інших операцій. Зрозуміло, що це має призвести до скорочення (іноді до повного згортання) діяльності окремих відділів і серйозного розширення інших. У зв´язку з новими напрямами своєї діяльності банк по­винен змінювати усталені реальності, ревізувати кадровий потен­ціал, визначати потреби в нових співробітниках.